Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. ЖМЕНЯ ВIЧНОСТI. Роздiл 6

 

6

Для втечі ми скористалися моїм флаєром, оскільки в машинах Аґатіяра та Ріти цілком могли стояти „жучки”. Флаєр вів професор, Рашель сиділа поруч з ним у пасажирському кріслі, а ми з Рітою розташувалися на задньому сидінні. Вона дала мені знеболювального, а потім медсканером зі свого кейса обстежила мою травмовану руку. Нарешті сказала:

— Нічого серйозного. Кілька свіжих мікротріщин. Ні вивихів, ні переломів немає. — Ріта обмотала моє зап’ястя еластичним бинтом і закріпила його. — Гадаю, цього вистачить. Тримайте руку в спокої й уникайте зайвих навантажень.

— Намагатимусь, — кивнув я. — До речі, професоре, куди ми летимо?

— До площі Дхавантарі. А там пересядемо на метро.

— Але ж станція є поруч з нашим будинком? — заперечила Ріта.

— Вона одна й ніколи не буває велелюдною. А біля Дхавантарі аж шість станцій з численними пересадками. Чужинцям доведеться переглянути записи кількох сотень камер, щоб відшукати нас і визначити, у якому напрямку ми поїхали.

— А ви певні, що Магдев не викликав підмогу? — запитав я.

— Майже на сто відсотків. Йому б не дозволили прийти самому за Рашеллю. На щастя для нас, він вирішив провести операцію самотужки.

Якийсь час ми летіли мовчки. Нарешті Ріта нерішуче мовила:

— Тату, я не зовсім розумію, що відбувається. Наскільки це серйозно?

Дуже серйозно. Ти ж сама бачила, як поводився Магдев. Він кинувся до нас відразу, щойно отримав через свої „жучки” інформацію, яку я зчитав з диска.

— Ви забрали його? — втрутилася Рашель. — Диск?

— Він у мене. І твій дистанційний пульт теж. Все гаразд.

— Ви дивилися лише фільм чи...

Аґатіяр похитав головою:

— На жаль, моя люба, не тільки фільм. Я зазирнув у файли специфікації... Сподіваюся, там не вказані координати?

— Ні, лише загальні технічні характеристики.

— Це вже краще, — полегшено мовив професор. — Але заради Бога, дитино! Навіщо ти взагалі взяла з собою диск?

— Щоб у мене були докази. Я боялася, що ви не повірите.

Аґатіяр зітхнув:

— Я б повірив. Я ж так довго чекав цього дня. Мріяв, вірив, сподівався... — Потім він на секунду повернув голову й винувато глянув на Ріту: — Мені дуже прикро, дочко. Якби я міг, то залишив би тебе в будинку, сподіваючись на милість Чужих. Але це неможливо. Вони не повірять, що Рашель звернулася до мене через ті давні події, тепер вони вважатимуть, що всі ці роки я брав участь в Опорі, а ти була моєю помічницею.

Ріта поклала руку на його плече.

— Не треба вибачень. Я б однаково не залишила тебе... А ти справді був причетний до тих подій?

— Так. Мене не даремно підозрювали, хоча нічого не змогли довести. А згодом... Через кілька місяців я дізнався, що стану батьком. І тоді злякався — за тебе, за себе, за твою матір. Вирішив відмовитися від боротьби, яку вважав даремною й безнадійною. — Він помовчав, відтак сумно підсумував: — Магдев назвав мене старим одороблом. Та насправді я просто старий боягуз.

Слухаючи їхню розмову, я нарешті зрозумів, про що йдеться. Це сталося понад чверть століття тому, коли я ще був десятирічним хлопчаком. Кількадесят вчених та інженерів з Ранжпурського інституту фізики потай від усіх створили п’ять ракет класу „земля — орбіта” з потужними позитронними боєголовками. Якось уночі вони запустили їх і знищили дві станції Чужих. Після цього вся планета з острахом чекала на помсту чужинців, проте вони обмежилися тим, що зажадали від влади страти всіх причетних до диверсії осіб і наклали на Магаваршу одноразову контрибуцію. Обидві ці вимоги були негайно виконані, а остання ще й завдала великої шкоди планетарній економіці. Та, незважаючи на це, ще й дотепер на могилах усіх сорока трьох страчених змовників цілорічно лежать живі квіти...

Ми долетіли до площі Дхавантарі, Аґатіяр посадовив флаєр на стоянку біля великого торгового центру.

— Йдемо в супермаркет. Там є вхід до підземного пасажу, а звідти — на станції метро.

Так ми і вчинили. Рухаючись крізь юрбу людей, що заполонили вестибюль торгового центру, я нахилився до Рашелі, яка йшла поруч, міцно вчепившись мені в руку, і тихо запитав:

— То хто ж ти насправді?

Не вагаючись ані секунди, вона прошепотіла мені на вухо:

— Мене справді звуть Рашель. Я з планети Терр-де-Голль. По-вашому, це Терра-Ґаллія.*


* Латиною terra — це „земля”, у значенні як планети, так і окремої ділянки суходолу. Це слово запозичило багато інших мов, зокрема французька — terre. Назву Терр-де-Ґолль (Terre-de-Gaulle) можна перекласти як „ґалльська земля”.


 

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. ЖМЕНЯ ВIЧНОСТI. Роздiл 6


Спасибо партнёрам: