Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 10

 

Роздiл 10

У мiстi панувала надзвичайна метушня. Скрiзь майорiли прапори, вiкна й фасади будинкiв прикрашали гiрлянди квiтiв. Усi мешканцi Авалона, знать i простi городяни, дорослi та дiти, були святково вдягненi, у радiсному настрої. Кожна корчма, кожна пивниця i навiть дешева забiгайлiвка тимчасово стали зосередженням життя прилеглих до них кварталiв. Власники питних закладiв миттю пiдвищили цiни на свою продукцiю i сподiвалися до кiнця цього дня зiбрати щонайменше тижневий виторг.

Словом, був звичайний святковий день з тих приємних днiв, що приходять нежданою радiстю — загалом очiкуванi, але в даний момент несподiванi. Певна рiч, справжнi свята були ще попереду — коли в Авалон прибуде король на чолi переможної армiї, iз сотнями захоплених у ворога прапорiв та iнших трофеїв, зi скринями, повними золота, срiбла та коштовних каменiв, отриманих за контрибуцiю, з наспiх пошитими штандартами нових графств, приєднаних до королiвства в результатi анексiї... Ну, а поки народ вiдзначав саму звiстку про перемогу, заздалегiдь смакуючи майбутнi, ще пишнiшi урочистостi.

Прибувши до палацу, Морган подався за своїми справами, а Кевiн став шукати Дейдру, яка, за свiдченнями придворних та челядi, разом з Даною керувала пiдготовкою до святкового бенкету. Кiлька разiв вiн розминався з нею, та нарештi напав на її свiжий слiд i вже йшов був до неї, аж раптом спiткав на пiвдорозi Бронвен. Вiднедавна Колiнова сестра взяла собi за звичку траплятися йому на очi в найнедоречнiшi моменти i в найнесподiванiших мiсцях. Iнодi Кевiновi здавалося, що Бронвен безперестану шпигує за ним. А що вона переслiдувала його, не пiдлягало жодному сумнiву.

Коридор був безлюдний, але за рогом чулися кроки. Бронвен мовчки схопила Кевiна за руку i потягла його до кiмнати, звiдки щойно вийшла. Це було крихiтне помешкання якогось iз нижчих придворних чинiв, i Кевiн взагалi не розумiв, що вона тут робила. Також вiн не мiг уторопати, чому дозволив їй затягти себе до цiєї комiрчини.

Бронвен зачинила дверi й повернулася до Кевiна.

— Де ти запропастився? — Це було не питання, а радше констатацiя самого факту його тривалої вiдсутностi в палацi.

— А тобi що до того? — огризнувся Кевiн. — Я не мушу звiтувати перед тобою.

— Знову ховався вiд мене? — кокетливо запитала вона.

Кевiновi защемiло серце. Вiн не вважав Бронвен гарною чи, принаймнi, симпатичною — та водночас вiдчував до неї якийсь незрозумiлий, iррацiональний потяг. I нiчого вдiяти з цим не мiг...

— Що тобi треба? — простогнав Кевiн. — Дай менi врештi спокiй!

Бронвен примружилася й допитливо подивилась на нього:

— Та невже? Ти справдi хочеш, щоб я дала тобi спокiй? Гм, дуже сумнiваюся. Твiй погляд каже про iнше.

З останнiх сил Кевiн постарався зосередитися на її ластовиннi, що зазвичай справляло бажаний ефект. На вiдмiну вiд Дейдри, чиї веснянки лише приємно пом’якшувала надто жорстку, слiпучу красу, Бронвен була просто коноплястою, що не додавало привабливостi її й без того негарному обличчю.

А проте Бронвен йому подобалася. Попри негарне лице з ластовинням, маленький нiс, тонкi губи, дрiбнi зуби та щупляву, ще зовсiм дитячу фiгуру...

— Нiчого, — видихнув вiн. — Скоро Морган звiльнить мене вiд твоїх чарiв. Дуже скоро...

Бронвен присiла на край вузького лiжка й сумно всмiхнулася:

— Не сподiвайся, любий. Навiть Моргановi це не до шмиги.

Цими словами вона фактично визнала свою вину, проте Кевiн нiтрохи не обурився. Вiн i так майже не сумнiвався, що Бронвен наслала на нього приворот, а її зiзнання навiть принесло йому певне полегшення. Найбiльше Кевiн боявся тiєї малоймовiрної можливостi, що його вабить до неї без усiляких чарiв.

— Морган упорається, — сказав вiн iз впевненiстю, якої насправдi не почував. — Але я пропоную тобi шанс виправитися. Якщо ти сама знiмеш з мене цi чари, я вважатиму все це лише прикрим непорозумiнням i не триматиму на тебе зла. А якщо ти вiдмовишся, то... — Кевiн завагався.

— I що ж тодi? — глузливо осмiхнулася Бронвен. — Може, поскаржишся Дейдрi? I чим вона зарадить твоїй бiдi? Тим, що спробує видряпати менi очi?

Кевiн присунув до себе хисткий ослiнчик i сiв.

— Мiж iншим, це iдея, — спокiйно промовив вiн. — Сам я нiчого зробити тобi не можу — ти ж бо дiвчина. То нехай з тобою розбирається Дейдра. А я тим часом владнаю iншу нашу проблему — закатруплю Ерiксона.

— От як? — насторожилася Бронвен. — Хочеш викликати його на дуель?

— Таки доведеться. З метою самозахисту.

— Хiба вiн загрожує тобi?

— А хiба нi? Адже вiн убиває всiх... — Кевiн замовк i почервонiв. — Ти й сама знаєш.

— Атож, знаю. Та тебе це не стосується. I взагалi, це вже в минулому. Ерiксон бiльше не цiкавиться особистим життям Дейдри.

— З чого ти взяла?

— Бо знаю.

— Це вiн тобi так сказав? I ти повiрила йому? Цьому божевiльному манiяку?

Бронвен хитнула головою:

— Так зване божевiлля Брана Ерiксона — один iз найбезглуздiших мiфiв королiвського двору. Скажений барон зовсiм не скажений, його вчинки були продиктованi не божевiллям, як усi думають, а тверезим розрахунком. Ерiксон лише вдавав, що закохався в Дейдру, так само як i вдавав, що через це з’їхав з глузду. Власне, йому було начхати на неї, бо вiн переконаний мужоложець, жiнки його зовсiм не цiкавлять, йому подобаються лише хлопчики... Фе, яке паскудство! — Бронвен обурено пирхнула, а Кевiна пересмикнуло вiд огиди. — Отож барон убивав не з помсти i не з ревнощiв. Були iншi причини.

— Якi?

Бронвен встала й пiдiйшла до невеличкого вiкна. Поклавши лiву руку на пiдвiконня, вона пильно вдивилася в Кевiна. Губи її мiцно стислися, а мiж бровами з’явилося кiлька зморщок, що аж нiяк не робили її гарнiшою.

— Ти справдi хочеш це знати?

— Так, хочу.

— А не пошкодуєш? Часом незнання — благо.

У грудях Кевiновi замлоїло вiд лихих передчуттiв.

— Тiльки не для мене. Я маю знати все, що стосується Дейдри.

— Гаразд. Але ти мусиш пообiцяти менi, що мовчатимеш про все почуте. Що б ти не дiзнався, нiкому цього не розкажеш.

Вимога Бронвен здалася Кевiновi бiльш нiж дивною, а її похмурий тон тривожив i насторожував. Помiтивши його вагання, вона попередила:

— Це неодмiнна умова. Без її виконання можеш не розраховувати на мою вiдвертiсть.

Кевiн зiтхнув i необачно вирiшив, що краще знати на таких умовах, нiж не знати взагалi.

— Добре. Я даю тобi слово.

Бронвен неквапом пройшлась по кiмнатi й зупинилася за Кевiновою спиною.

— Навiть не знаю, з чого почати, — рiвним, безбарвним голосом заговорила вона. — Це дуже болюча для мене тема.

— Чому?

— З багатьох причин. Зокрема тому, що Ерiксон убивав Дейдриних хлопцiв задля мого брата Емрiса.

— Задля Емрiса? — перепитав Кевiн розгублено. Вiн хотiв був повернутися, щоб зазирнути Бронвен в очi, але потiм чомусь передумав. — До чого тут вiн?

— Влада, престол — от до чого. Емрiс дурний, як iндик, вiн не брав до уваги Колiна i вважав, що мiж ним та короною стоїть лише Дейдра, вiрнiше, її майбутнi дiти. Влаштувати на неї замах вiн боявся, пам’ятаючи про долю нашого батька, тому змовився з Ерiксоном, щоб... Цебто iдея, як я розумiю, спочатку належала Ерiксоновi, бо сам Емрiс до такого не додумався б... Коротше кажучи, вони наслали на Дейдру чари безплiдностi.

— Що?! — вигукнув Кевiн i спробував встати, проте не змiг навiть ворухнутися — його наче паралiзувало.

— Вибач, — озвалася за його спиною Бронвен. — Я мусила це зробити, щоб ти не утнув якусь дурницю.

— Вiдпусти мене! Я вб’ю їх!

— Не кричи, — голос Бронвен став твердим. — Iнакше я позбавлю тебе мови. Заспокойся й вислухай мене. Емрiс i Ерiксон наслали на Дейдру чари безплiдностi, але вони вимагали часу, щоб закрiпитися, — вiд шести до дванадцяти мiсяцiв. Крiм того, для успiшної дiї закляття належало вiдгородити її вiд чоловiкiв, що Ерiксон i зробив.

— Але ж я... — почав був Кевiн, хапаючись за соломину.

— Ти з’явився надто пiзно, — з гiркою усмiшкою вiдповiла Бронвен. — Визволив Дейдру з рук викрадачiв, але зруйнувати чари вже не мiг. А що ж до iнших, що були до тебе... то вони були недовго. Для закрiплення чарiв Дейдра мусила вiдчувати постiйний голод — звiсно, йдеться не про бажання поїсти. Саме для того Ерiксон улаштував свiй терор. I чари зрештою закрiпилися.

Кевiн голосно завив. Бронвен обiйшла його i, зупинившись перед ним, сказала:

— Я зовсiм не жартувала, коли обiцяла позбавити тебе мови. Присягаюсь, я так i вчиню, якщо ти зараз же не вгамуєшся. Будь гарним хлопчиком, Кевiне, не змушуй мене пошкодувати, що я довiрилася тобi.

— Це все брехня! — сказав Кевiн, з запiзненням згадавши, що людям властиво заперечувати навiть очевиднi факти, якщо вони суперечать їхнiм бажанням. — Брехня!

— На жаль, нi, — похитала головою Бронвен. — Це правда, гiрка правда — але таке життя. Емрiс i Ерiксон домоглися свого. Дейдра вже не зможе мати дiтей. Нiколи.

— I ти знала про це?! Знала й мовчала?!

— Не кричи. За кого ти мене маєш? Невже думаєш, що я б дозволила їм зробити це? На жаль, я дiзналась про все надто пiзно, вже пiсля смертi дядька Брiана. Менi Емрiс розповiв. Я пригрозила викрити його причетнiсть до дядькового вбивства, i вiн з переляку зiзнався в усiх своїх злочинах.

— Виходить, вiн винний i в смертi короля?

— Так. Коли стався замах, я вiдразу запiдозрила Емрiса й пiдслухала його розмову з Ерiксоном. Вони, дурнi, вважали, що їхнiй захист не можна подолати, а я...

— Що ти почула?

— Емрiс скаржився Ерiксону, що справа не вигорiла. Мовляв, король при смертi, його вбивця вмер вiд отрути, але з’ясувалося, що дядько Брiан змiнив заповiт на Колiнову користь...

— Тобто, — знову перебив її Кевiн, — ти дiзналася досить, щоб обох стратили. Чого ж тодi мовчала?

Бронвен важко зiтхнула й вiдповiла:

— Дядька Брiана це однаково не воскресить, а Емрiс — мiй брат...

— Вiн злочинець! — гнiвно вигукнув Кевiн.

— Атож, вiн злочинець i заслуговує смертi. Але вiн мiй брат, i я люблю його... Не так, як Колiна, iнакше, та все ж люблю. У тебе немає нi братiв, нi сестер, Кевiне МакШон. Тобi важко зрозумiти мої почуття.

У Кевiновiй головi промайнула дика думка, що вiн, мабуть, змiг би власноруч убити Александра (i якось мало не вбив!), але холоднокровно вiдправити рiдного брата на шибеницю йому б точно забракло духу. Вiдчайдушнi спроби згадати, хто такий Александр, викликали в Кевiна сильний головний бiль, а за секунду вiн геть забув, про що думав. Миттєве осяяння минуло, i лишилась тiльки згадка про гострий безпричинний бiль...

— Помиляєшся, Бронвен, — сказав Кевiн. — Я розумiю твої почуття i поважаю їх. Ти не можеш повiдомити про злочин свого брата, гаразд, тодi це зроблю я.

— А пам’ятаєш, що дав слово мовчати?

— Так, але...

— Ти дав менi слово, — наполегливо повторила Бронвен.

— Але ж я не думав, що це так серйозно.

— Треба було гарненько подумати, перш нiж приставати на мої умови. А тепер уже пiзно. Ти дав слово i мусиш дотримати його... якщо ти чесна людина.

— А щоб тебе покорчило! — прогарчав Кевiн, оскаженiлий вiд безсилої лютi. — З яким би задоволенням я придушив тебе!..

— От тому ти й сидиш знерухомлений, щоб зопалу нiчого не накоїв. Хiба я винна в Дейдринiй безплiдностi? Я лише повiдомила погану звiстку.

— А ще ти покриваєш злочинцiв — свого брата й Ерiксона, — з хижим блиском в очах проказав Кевiн. — Я не потуратиму тобi в цьому. Я дав слово мовчати i стримаю його. Але залишаю за собою право поквитатися з мерзотниками. Я вб’ю їх! Обох!

— Емрiса не чiпай, — попередила Бронвен. — А втiм, вiн уже далеко, ти все одно не дiстанеш його. Що ж до Ерiксона, то я й сама не збираюся прощати йому смерть дядька i знущання над Дейдрою.

— А чому ж ти...

— Я терпляча, мiй любий, i часу в мене вдосталь. Помста — це страва, що найкраще смакує холодною. Її слiд готувати ретельно, без поспiху, отримуючи насолоду вiд кожної, навiть найменшої дрiбнички. — В очах Бронвен затанцювали диявольськi вогники. — Я готую для Ерiксона такi тортури, що пiсля смертi пекло йому раєм здаватиметься. Пропоную тобi взяти в цьому участь. Ти маєш багату уяву, тож, сподiваюся, зробиш свiй внесок у нашу загальну справу, вигадаєш ще кiлька особливо витончених катувань. А потiм, коли все пiдготуємо, разом потiшимося видовищем передсмертних страждань Ерiксона.

Кевiн зненацька гикнув. Холодна, розважлива жорстокiсть Бронвен викликала в нього нудоту. Зараз вона нiтрошки не приваблювала його.

— А поки, — вела далi Бронвен, — побудь тут з пiвгодини, обмiркуй мою пропозицiю, вгамуйся, охолонь. Згодом я зайду довiдатися про твоє рiшення... Кричати марно, — додала вона, коли Кевiн вiдкрив рота, але спромiгся видобути з себе лише тихе й нерозбiрливе белькотiння. — Ця кiмната надiйно захищена, i в коридорi нiчого чутно не буде.

З цими словами вона вийшла, щiльно зачинивши за собою дверi. Кевiн обурено прогарчав їй услiд. Вiн подумки проклинав Бронвен, шаленiючи вiд свого безсилля. Такого приниження вiн не почував ще нiколи i мало не ридав вiд гнiву та досади...

На Кевiнове щастя, його страждання тривали недовго. За кiлька хвилин пролунав обережний стукiт у дверi. Кевiн зiбрав усi свої сили i якнайгучнiше застогнав у надiї, що його почують. Так воно й сталося. Дверi прочинилися, i в кiмнату зазирнула кучерява Данина голiвка.

— Лорде МакШон! — заскочено мовила вона. — Що з вами?

Кевiн знову застогнав, вiдчайдушно клiпаючи очима. Збагнувши, що вiн не може розмовляти, Дана швиденько пiдiйшла до нього.

— О боже! На вас накладенi чари! Заждiть, зараз я вам допоможу.

Вона поклала руки йому на плечi. Кевiна засiпало.

— Звичайнi чари безмовностi й нерухомостi, — прокоментувала Дана. — Але як майстерно накладенi! Хто ж це вас так закляв? Я йшла коридором, аж раптом вiдчула якийсь негаразд. Кiмната була захищена потужним вiдворотним закляттям, i я мало не пiшла далi, лише останньої митi похопилася... Ну, от i все, ви вiльнi.

— Бронвен... — хрипко проказав Кевiн. — Бронвен...

— То це вона? — здивувалася Дана. — Але чому?

Кевiн пiдхопився зi стiльця, замалим не збивши її з нiг.

— Ерiксон!.. Де Ерiксон?

— Не знаю, — вiдповiла спантеличена Дана. — Та що врештi сталося? Нащо вам Ерiксон?

— Вiн негiдник! Смерть йому! — прогарчав Кевiн i прожогом вибiг iз кiмнати, забувши навiть подякувати Данi за допомогу.

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 10