Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 12

 

Роздiл 12

До вечора Дейдрин настрiй, зiпсований необережними словами Кевiна, нiтрохи не покращився. Вона ледве дочекалася завершення урочистої частини бенкету, пiсля чого попрощалася з присутнiми й пiшла до себе. Десь за чверть години по тому Кевiн потайки, як робив це впродовж останнiх трьох мiсяцiв, прокрався в її покої. Вiн застав Дейдру в лiжку. Вона ще не спала й гортала грубезну книжку — то був Птолемеїв „Альмагест”.

— Iди геть, — сказала Дейдра з болем та мукою в голосi. — Я не хочу тебе бачити.

Кевiн присiв на край лiжка, забрав у неї книжку й поклав на столик.

— Вибач, рiдна. Вибач, що скривдив тебе.

Дейдра вiдвернулася.

— Ти тут нi до чого, Кевiне. Просто я... я тобi не пара.

— Не кажи дурниць!

— Це не дурницi, це правда. Ми довго обманювали себе й один одного, але не можна все життя втiкати вiд реальностi — вона однаково дихатиме нам у спину. Моя неповноцiннiсть колись стане помiж нами, i ти проклянеш той день, коли зв’язався з мною.

Кевiн зiтхнув:

— Зараз ти не в настрої, Дейдро. Поговорiмо про це завтра.

— Завтра я скажу тобi те ж саме, Кевiне МакШон... вiрнiше, Артур Пендрагон. Принц iз Дому Свiтла.

Кевiна раптом охопив жар. Його серце важко загупало в грудях, а в скронях запульсував тупий бiль.

— Що ти сказала? — через силу прохрипiв вiн.

— Я назвала твоє справжнє iм’я. Твiй названий батько, лорд Шон, мав рацiю. Перш нiж стати дитиною, ти був дорослим чоловiком — принцом Артуром, сином Утера Пендрагона.

— Що за маячня! — заперечив Кевiн, однак дедалi сильнiший бiль у скронях пiдказував йому, що це не така вже й маячня. Дейдринi слова розбудили в його пам’ятi якiсь туманнi образи, такi розпливчатi й нечiткi, що вiн не мiг збагнути їхнє значення. А проте, в них було щось до болю знайоме, близьке та рiдне, воно ятрило душу, бентежило розум... — Що за маячня! — вперто повторив вiн. — Утер Пендрагон був батьком короля Артура.

— То був iнший Утер, твiй предок по батькiвськiй лiнiї. А твою матiр звуть як язичницьку богиню — Юнона. Принцеса з Дому Сутiнкiв.

ЮНОНА! МАМА!..

Кевiнова голова розболiлася не на жарт. Вiн стиснув долонями скронi i протяжно застогнав:

— Великий Мiтро!

— Оце саме, — вiдгукнулася Дейдра.

— Що? — запитав Кевiн. — Що „оце саме”?

— Ти сказав: „Великий Мiтро”.

— Га? — здивувався Кевiн i тут-таки згадав, що справдi це говорив. — Атож, я так i сказав. Не розумiю, з якого дива...

— Зате я розумiю. Король Утер — наш Утер — поклонявся боговi Мiтрi, Князевi Свiтла. Його син, король Артур, хоч i був хрещений, небезпiдставно пiдозрювався в таємнiй прихильностi до культу Мiтри. От i ти, їхнiй нащадок...

Цiєї митi Кевiнова голова немов розкололася вiд нового приступу болю. Крик застряг у нього в горлi, в очах потьмарилося, i вiн втратив свiдомiсть...

Кевiн опритомнiв уже в лiжку. Бiль минув i нагадував про себе лише повною спустошенiстю думок та почуттiв i кволiстю у всьому тiлi.

Чиясь рука дбайливо витерла з його чола пiт. Кевiн повернув голову i побачив поруч Дейдру. Її великi смарагдовi очi дивилися на нього винувато й занепокоєно.

— Даруй, коханий, — сказала вона. — Я така дурна, я все вибовкала. А ти ж попереджав, що не повинен нiчого знати, поки сам не згадаєш.

— Попереджав? Коли?

— Пам’ятаєш, Колiн перевiряв, чи здатний ти опанувати свiй Дар? От тодi вiн i розбудив твою колишню пам’ять. Ти трохи розповiв про себе, розпитав про своє нинiшнє життя, а потiм змусив його все забути.

— Що я ще розповiв? — запитав Кевiн, щомитi чекаючи на черговий спалах болю.

На щастя (чи, може, на жаль), цього не сталося.

— Не дуже багато, — вiдповiла Дейдра. — Ти повiдомив, що тебе звати Артур, ти принц iз Дому Свiтла, твiй батько — Утер Пендрагон, мати — Юнона, принцеса з Дому Сутiнкiв, а король Артур з Авалона був твоїм прадiдом — батьком твого дiда Амброзiя, чиїм сином був твiй батько Утер.

Тепер Дейдринi слова, хоч i знаходили вiдгук у його серцi, вже не викликали нестерпного болю в головi. Кевiн почувався так, нiби йому розповiдали про подiї його раннього дитинства, яких вiн зовсiм не пам’ятав.

— А далi?

— Далi ти сказав, що перетворився на немовля, бо перетнув нескiнченне число свiтiв. I тодi тебе мало не спалили Формотворчi — як я зрозумiла, це сили, що ними володiють вашi чаклуни. Ще ти говорив про Ворога, Нечистого, також ти називав його Стражем Хаосу i Князем Темряви, але зазначив, що не вважаєш його дияволом. Ти згадував про Рагнарок... У пiвнiчних мiфах це битва велетнiв з богами, проте я не думаю, що ти мав її на увазi. А насамкiнець ти змусив Колiна забути про вашу розмову.

— А тебе не змусив?

— Нi. Здається, ти не помiтив моєї присутностi. Я ж просто сидiла поруч i чула вашi думки. Ви думали дуже голосно. Це вперше я могла так довго приймати стороннi думки. Хоча кiлька разiв ненадовго втрачала контакт.

— Гм-м... Якою мовою я розмовляв?

— Нашою, валiйською, але часом збивався на грецьку... i на латину... на якусь дивну сумiш латини з грецькою.

— Це мова Країни Вiчних Сутiнкiв, — раптом сказав Кевiн. — Синтез класичної латини i давньогрецької. Ранiше серед Сутiнкових була двомовнiсть, але згодом... — Вiн осiкся й розгублено промовив: — Ради бога, що це коїться! Я... У мене...

— До тебе повертається пам’ять, — сказала Дейдра. — Може, зарано... Це я в усьому винна, любий. Ти ж попереджав... а я, дурна, не стрималася.

— Нiчого, — вiдповiв Кевiн. — Нiчого, кохана. Все буде гаразд. Просто менi треба не думати про це... намагатись не думати.

— А я тобi допоможу.

Дейдра пригорнулась до Кевiна й нiжно поцiлувала його. Далi вiн уже нi про що не думав.

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 12