Роздiл 21

Щойно зачувши трубний голос, ми з Юноною миттю скочили на ноги i рвучко розвернулися. На той момент я вже тримав Ескалiбур у руцi.

Крокiв за п’ять вiд нас стояв широкоплечий здоровань, понад два метри заввишки, зодягнений в усе бiле, з бiлим, мов снiг, волоссям i блакитними, без зiниць, очима. За його плечима трiпотiли снiжно-бiлi, схожi на лебединi, крила. В обох руках вiн тримав важезнi мечi; ще двоє висiли в нього на поясi в пiхвах.

Над головою iстоти зависло в повiтрi золоте осяйне кiльце на зразок нiмба. Я напружив свiй чаклунський зiр i з величезною прикрiстю переконався, що цей нiмб не дешевий трюк, а Знак Янь, Символ Порядку. Юнона, мабуть, упiзнала його, бо вражено охнула.

— Хто ти? — запитав я у здорованя.

— Агнець Божий, — вiдповiв вiн менi своїм трубний голосом.

Я нервово посмiхнувся, хоча менi було не до смiху.

— Он як! Невже наближається кiнець свiту?

— Для тебе — так, зраднику. Я надiсланий, щоб я скинув тебе в Хаос, де якраз твоє мiсце.

У вiдповiдь на таку недвозначну заяву я викликав Образ Джерела, що завис передi мною, випромiнюючи блiдо-голубе сяйво, видиме лише на вищих рiвнях сприйняття.

— I хто тебе надiслав? — запитав я у здорованя, що назвався Агнцем Божим.

— Краще не питай, — гордовито мовило чудовисько. — Почувши вiдповiдь, ти вжахнешся.

Я полегшено зiтхнув. Ще з дитячих урокiв я знав, що iстоти з Порядку не можуть брехати. Коли їм треба щось приховати, вони починають викручуватися, уникати прямих вiдповiдей i говорити всiлякими натяками. Якби Агнець виконував волю Порядку, вiн так би й сказав. Хоча тепер я був адептом Джерела, представником третього полюса iснування, мiтраїзм пустив надто глибокi коренi в моїй свiдомостi, i за старою звичкою мене лякала думка, що я мiг чимось прогнiвити Порядок.

„Артуре! Юноно! — надiйшли до нас схвильованi думки Пенелопи. — Що там коїться?”

„З’явилась iстота з Порядку, — вiдповiв я. — Має дуже грiзний вигляд i називає себе Агнцем Божим”.

„Цього ще бракувало! — озвався Брендон, що разом iз сестрою приєднався до нашої розмови. — Що йому треба?”

„Прийшов по мою душу, — повiдомив я. — Ой! Почалося...”

Знак Янь метнувся до мене, але я легко блокував його випад за допомогою Образа. Агнець, замiсть вiдступити i приготуватися до нової атаки, став тиснути на мене, вливаючи у свiй Знак щораз новi порцiї енергiї з Порядку. У вiдповiдь менi доводилося iнтенсивно черпати Силу з Джерела.

Намiчався поєдинок свiтових стихiй. Енергiя накопичувалася з запаморочливою швидкiстю. Такими темпами вже за кiлька хвилин вона досягне критичної межi...

„Тримайся, Артуре! — гукнула Пенелопа. — Ми зараз будемо”.

„Нi! Забирайтеся звiдси! ВСI — ЧЕТВЕРО — МЕРЩIЙ — У ТУНЕЛЬ!”

„Але чому?”

„Зараз тут буде справжнє пекло! Тiкайте, поки не пiзно!”

„А як же ти?”

„Я дам собi раду. Для мене це... ТА ЗАБИРАЙТЕСЯ Ж, ХАЙ ВАМ ГРЕЦЬ!”

„Мiй дiм! — у розпачi подумала Пенелопа. — Мої картини!”

— Я не залишу тебе, Артуре, — рiшуче заявила Юнона, жбурнувши в Агнця якесь смертоносне закляття. Той легко вiдбив його, не перестаючи тиснути на мене Знаком Янь.

Мiй Образ Джерела вже випромiнював слiпуче сяйво, видиме на всiх рiвнях сприйняття, включаючи i звичайний зiр.

— Ти так прагнеш смертi? — роздратовано мовив я. — I хочеш, щоб я загинув, рятуючи тебе?

Юнона не встигла вiдповiсти, бо в нашу розмову втрутилась Бренда:

„Артуре, ми не зможемо пiти. Доступ до Тунелю заблокований”.

„Атож”, — пiдтвердив Брендон.

Я вилаявся i швидко просканував чаклунським зором околицi. Очевидно, в момент атаки Агнець пустив у хiд потужнi блокувальнi чари, що тимчасово перекрили доступ до Тунелю в радiусi щонайменше п’ятдесяти миль. Навiть олiмпiйський чемпiон з левiтацiї не встиг би подолати таку вiдстань за вiдпущенi нам лiченi хвилини.

Вдавшись до Сили Джерела, я мiг би зруйнувати цi чари, або просто перенести нас за тридев’ять свiтiв звiдси. Проте мiй Образ був цiлком зосереджений на стримуваннi колосального заряду енергiї Порядку, i звiльнити його бодай на мить означало катастрофу.

На якусь секунду мене охопив вiдчай.

„От холера! Що робити?.. Швидше до мене, я спробую захистити вас. Iншого виходу немає... А втiм...”

Вихiд усе-таки був, i досить непоганий. Влаштувавши нам пастку, Агнець сам мiг потрапити в западню, один проти п’ятьох. На жаль, потрiбне менi закляття було надто довге, складне i заплутане, щоб я встиг проказати його (хай навiть подумки), перш нiж навколишнiй свiт поглине вогненний вихор. Пiсля повернення пам’ятi я так i не спромiгся викроїти час, щоб запастися джентльменським набором бойових заклять, цiлком поклавшись на здобуту в Джерелi Силу...

„У когось iз вас, — звернувся я до рiдних, — є наготовi iзоляцiйне закляття?”

„У мене було, але старе, — вiдповiв Брендон. — Воно не спрацювало”.

„Моє теж, — вiдгукнулася Бренда. — Зависока iнтенсивнiсть сил”.

„У мене є, — сказала Юнона. — Позавчорашнє”.

„Почепи його на Образ Джерела, — звелiв я. — Це додасть йому потужностi”.

Мати притягла додатковi Формотворчi i для бiльшої певностi проказала вголос ключовi слова, що приводили в дiю вже готове, але неактивне закляття. Чари впали на Образ i, наснаженi його енергiєю, розiрвали пута Порядку. Рiка Сили, що текла через мене, раптом зупинилась i повернула в протилежний бiк — у нескiнченнiсть, до Джерела. Мене наче простромила блискавка, я закляк, мов паралiзований. А наступної митi мiй Образ i Знак Янь Агнця розтанули в повiтрi. Юнонине закляття спрацювало — на певний час Агнець утратив свiй зв’язок з Порядком. Також це означало, що я не мiг викликати Образ Джерела, а мої рiднi позбулися контакту iз Формотворчими. Пiсля смертельних заклять, iзоляцiйнi чари були, мабуть, найефективнiшими. Для їх зняття потребувалася велика кiлькiсть енергiї — а вони якраз i перекривали доступ до зовнiшнiх осередкiв сили. Агнець мiг скористатися лише власними магiчними ресурсами — як i ми. Але нас було п’ятеро проти одного.

— Ну що? — сказав я, з полегкiстю вiдчуваючи, як нелюдська напруга останнiх хвилин залишає мене. — Почнемо перемовини?

Чудовисько, що звалося Агнцем Божим, аж нiяк не по-ангельському загарчало i кинулося до мене, розмахуючи величезними мечами.

Не скажу, що менi було легко вiдбивати атаки супротивника вищого й дужчого за мене, що однаково добре фехтував обома руками. Його очi без зiниць тупо дивилися в порожнечу повз мене. Вiн не був зрячим у людському розумiннi цього слова; зате своїм чаклунським зором мiг бачити у всiх напрямках, що створювало для мене додатковi незручностi. Добре що Юнона безупинно бомбардувала Агнця закляттями — вони були слабенькi без пiдживлення вiд Формотворчих i не завдавали йому нiякої шкоди, але частково вiдволiкали його увагу.

„Артуре! — долинули до мене доччинi думки. — Вiдiйди!”

Краєм ока я побачив Брендона, Бренду й Пенелопу, що бiгли до нас зi шпагами наголо. Моя дочка, крiм того, тримала арбалет. Я зробив оманливий випад, змусивши Агнця вiдступити, сам бухнувся додолу, швидко вiдкотився убiк i знову схопився на ноги. Пенелопа впустила шпагу на траву, припала на одне колiно, прицiлилась i двiчi вистрiлила. Перша стрiла летiла Агнцевi прямо в обличчя, але вiн блискавичним помахом меча вiдбив її; друга все-таки влучила йому в груди. З гучним реготом чудовисько висмикнуло стрiлу, жбурнуло собi пiд ноги й демонстративно розтоптало.

— Так у нього не шкiра, а панцир! — вражено вигукнула Пенелопа, вiдкинула арбалет i схопила з трави шпагу. — Брендоне, Брендо! Ми з Артуром атакуємо спереду, а ви зайдiть ззаду.

Агнець знову зареготав. Бiлоснiжнi крила за його спиною перетворилися на руки й вихопили з пiхв на поясi ще два мечi. Вiн зайняв кругову оборону, фехтуючи з кожним iз нас окремим мечем. Це була справжня машина для вбивств — нещадна i невтомна. Чудовисько цiлком могло протриматися, аж доки розсiються iзоляцiйнi чари.

Юнона це теж розумiла. Не припиняючи бомбардувати Агнця закляттями, вона подумки запитала:

„Артуре, маєш якийсь план?”

(Чи маю я план?.. Я завжди маю план!)

„Так”, — коротко вiдповiв я.

„То берись до роботи. А я тебе замiню”.

„Гаразд. Тримай!”

Я вiдскочив убiк i кинув свою шпагу Юнонi. Вона пiймала її за рукiв’я i вiдразу вступила в бiй замiсть мене.

А я вiдiйшов до найближчого дерева, притулився до його широкого стовбура i став складати закляття, щоб полонити Агнця — менi дуже хотiлося знати, хто його пiдiслав до мене. Результатом десятихвилинної роботи були не простi паралiзацiйнi чари, а мiцнi магiчнi кайдани, що мали не лише знерухомити супротивника, а й намертво вiдгородити його вiд будь-яких ресурсiв чаклунської сили — як внутрiшнiх, так i зовнiшнiх. Потiм я привiв закляття до канонiчної форми i, зосередившись, повiльно та чiтко проказав його вголос. На передостаннiм словi я замовк. Примарна тканина чарiв ожила i слабко затрiпотiла, готова накрити Агнця тiєї самої митi, коли я вимовлю завершальне слово. Щоб закляття подiяло, воно потребувало чималого енергетичного пiдживлення, iнакше чудовисько парирує його без особливих зусиль.

Я став чекати повернення Образа. Заповiтне слово вертiлося на кiнчику мого язика, вiдповiдний iмператив чергував на поверхнi свiдомостi. Зазвичай, коли готують закляття про запас, з них вилучають кiлька ключових слiв-команд, що забезпечує їх тривале зберiгання. Але зараз це було не важливо, оскiльки iзоляцiйнi чари мали розсiятися з хвилини на хвилину.

Мої рiднi поступово долали Агнця, проте й самi мали зморений вигляд. А я взагалi був на межi повного виснаження — адже крiзь мене пройшла така кiлькiсть енергiї з Джерела, що могла стерти в порох цiлу планету. Я втомлено опустився на траву й гукнув:

— Бережiть сили, не намагайтеся дiстати його. Просто держiть у постiйнiй напрузi.

Брендон знову пробив захист Агнця i вже втретє ранив його в плече.

— Все гаразд, — вiдповiв мiй брат. — Ми доб’ємо його. Головне, щоб маминi чари протрималися.

Але чари розсiялися ранiше. Коли з’явилися першi ознаки їх ослаблення, я подумки закликав рiдних посилити натиск на Агнця. Пiд шквалом їхнiх несамовитих атак той утратив дорогоцiнну секунду й забарився з викликом Знака Янь. Передi мною вже завис Образ Джерела у всiй своїй грiзнiй красi. Я вiдчув, як у мене вливається Сила, i проказав лише одне слово:

— Завмри!

Чудовисько завмерло. Знак Янь, що почав був з’являтися над його головою, зник. Шпага Брендона вiдiтнула йому руку в кистi. Клинок Пенелопи встромився в знiвечений бiк, а Бренда розрубала його плече. I тiльки Юнона вчасно зупинилася й опустила мою Ескалiбур. Знерухомлений Агнець гепнувся додолу.

— Чорт! — вигукнув я. — Ви вбили його?

— Навряд, — вiдповiла Пенелопа, витираючи полою халата вкрите рясним потом лице. — Боюся, вiн дуже живучий.

— Я теж так думаю, — озвався Брендон, розстiбаючи сорочку. — Ух! Гарненько ми розважилися...

Юнона сторожко пiдiйшла до Агнця, приставивши вiстря шпаги до його горла.

— А менi здається, що вiн здох, — промовила вона i копнула в бiк чудовиська носком свого черевика. — Так i є.

— Але ж рани... — почала була Бренда.

Я швидко просканував Агнця i негайно прогнав Образ, бо сама його присутнiсть завдавала менi болю.

— Рани тут нi до чого. На ньому було вiдкладене закляття смертi — очевидно, на той випадок, якщо ми спробуємо полонити його.

— А який у цьому сенс? — здивувалася Пенелопа. — Якби Порядок хотiв приховати, що полює на тебе, вiн пiдiслав би якусь нейтральну iстоту, а не своє створiння. Адже й без допиту ясно, чия це робота.

— Аж нiяк не ясно, — заперечив Брендон. — Порядок мiг надати свого Карателя в чиєсь розпорядження.

— То це Караючий Ангел? — запитав я, глянувши на забите чудовисько. Менi стало моторошно.

— Атож. Караючий Ангел Порядку. Хiба ти не знав?

— Якось не випадало познайомитися. Не мав такої честi... — Я знесилено розпростався на травi. — Власне кажучи, не має принципового значення, чиї накази виконував Агнець — самого Порядку чи когось iншого. Надавши цьому „комусь” свого Карателя, Порядок, безумовно, знав про його цiлi. А отже, не заперечував.

Юнона сiла поруч зi мною, поклавши бiля своїх нiг Ескалiбур.

— Це зрозумiло, — сказала вона. — Навряд чи Порядковi до вподоби, що на корону Свiтла претендує адепт iншої сили.

— Мамо! Я вже казав тобi...

— Не поспiшай з вiдповiддю, Артуре. Гарненько подумай, перш нiж вiдмовлятися. Я певна, що цей Агнець був лише першою ластiвкою, провiсником масованого наступу Порядку на Екватор. Зараз твоя задача — згуртувати Доми перед новою загрозою. На тронi Свiтла, iз Силою, що представляє Свiтову Рiвновагу, ти зможеш об’єднати навколо себе всю чаклунську спiльноту.

Я промовчав. У маминих словах був свiй резон, а я не мав нi сил, нi бажання сперечатися з нею.

Тим часом Брендон, Бренда й Пенелопа вiдтягли вбите чудовисько вбiк, пiдiйшли до нас i розсiлися обабiч мене на травi. Чим не тема для картини: дружна сiм’я влаштувала привал пiсля вдалого полювання...

— Каратель щось казав тобi? — запитав брат. — Чи накинувся без пояснень?

— Таки дещо пояснив, — вiдповiв я. — Мабуть, при своїй появi почув, як я сказав мамi, що не претендую на батькiв трон, i... — Я слово в слово переповiв вступну промову Агнця i наш короткий обмiн реплiками.

Брендон так i присвиснув. А Бренда задумливо похитала головою:

— Надто конкретно це звучить, вам не здається? Схоже, Агнець принагiдно повторив думку, висловлену кимсь iншим.

— Тим, хто послав його, — пiдхопила Пенелопа.

— I хто бачить в Артуровi небезпечного претендента на престол, — додала Юнона.

— Це Амадiс або Рахiль, — сказала Бренда.

— Чи Александр, — припустив я тiльки тому, що менi не хотiлося, аби до замаху був причетний Амадiс. — У Рахiлi й Амадiса надто явнi мотиви, i пiдозра одразу впала б на них. А от Александр...

— Дурницi! — рiзко промовила Юнона, якiй дуже не сподобалося моє припущення. — Александр не має жодних мотивiв.

— Має, — заперечив я. — Вiн завжди ненавидiв мене. I жадав моєї смертi.

— Але ж не материної, — зауважила Пенелопа.

— Вiн мiг не знати, що вона тут.

— Дурницi! — повторила Юнона. — Iстота з Порядку прийшла не для зведення особистих рахункiв, а щоб перепинити тобi шлях до престолу.

— А ти впевнена, що Александр не зазiхає на престол?

— Дурницi! — наполягала мама. — Нiхто не визнає його претензiй, i вiн це розумiє. Вiн зрiкся Мiтри i прийняв християнство.

— Вiн завжди може покаятися... Мiж iншим, я теж християнин. Двадцять рокiв тому мене охрестили, i, до твого вiдома, зречення не входить у мої плани. Я почуваю сентиментальну прихильнiсть до релiгiї, яку сповiдував останнi два десятилiття, хоча нiколи не був особливо побожним.

— Але ти не зрiкався Мiтри...

— Стривайте! — озвалася Бренда. — Артур має рацiю... в певному сенсi. Мама так захопилася, захищаючи Александра, що геть забула про Гаральда.

Пенелопа i Брендон перезирнулися i дружно кивнули. А Юнона пiдiбгала губи.

— Хто такий Гаральд? — запитав я.

— Александрiв син, — пояснила Бренда. — Напiвкровка. Народився ще до твого зникнення, але довгий час нiхто не знав про його iснування.

— Отакої! — сказав я. — Оце сюрприз! Чому ви досi мовчали?

Бренда знизала плечима:

— Якось не випадало. Та й не думали, що тебе дуже потiшить звiстка про нового родича по цiй лiнiї.

— Ще б пак! — зiтхнув я.

Брендон видобув з кишенi штанiв пом’яту пачку сигарет, сам закурив i мене пригостив. Якийсь час я мовчки палив, звикаючи до думки, що у грi, яку ми звемо життям, з’явилася нова фiгура — син мого старшого брата Александра.

— Гарненькi справи! — нарештi промовив я. — I так негаразд у королiвствi Данському, а тут ще й Гаральд, як кролик iз капелюха... Сподiваюся, вiн хоч байстрюк?

— На жаль, нi, — похитала головою Бренда. — Александр був одружений з його матiр’ю. I за всiєю формою зареєстрував свiй шлюб у Домi Теллуса. Тож за Угодою про взаємне визнання культiв, Гаральд — Александрiв законний син i повноправний принц Свiтла.

— Що далi, то гiрше, — констатував я. — Гаральд живе разом з Александром?

— Вже нi. П’ять рокiв тому вiн залишив Землю Аврелiя, мабуть, щось не подiлив з батьком. А може, йому просто набридло жити в свiтi простих смертних, захотiлося прилучитись до чаклунської цивiлiзацiї. Отож Гаральд прибув у Сонячне Мiсто, до рiднi.

— I як до нього поставилися?

— Вельми прихильно. Амадiс осипав його милостями, особисто провiв обряд посвяти Мiтрi...

— Ого!.. — я аж закашлявся вiд несподiванки. — Александрiв син прийняв мiтраїзм?

— Причому з повним зреченням вiд християнства. Кажуть, Гаральд дуже захопився своєю новою релiгiєю, навiть став одним з лiдерiв радикальних мiтраїстiв.

— Цiєї секти недоумкуватих фанатикiв?

— Тепер це не секта, а масова i впливова органiзацiя, — зауважив Брендон. — Полiтична партiя iз сильним релiгiйним нахилом. На словах радикали декларують лояльнiсть до iснуючого режиму, але нишком протидiють йому. Королева Рахiль не наважується оголосити їх усiх поза законом i розправляється з ними поодинцi. Торiк проти Гаральда висунули звинувачення в державнiй зрадi, але заарештувати не встигли — вiн вчасно накивав п’ятами.

— Однак не примкнув до опозицiї?

— Нi, взагалi десь зник. Вiдтодi про нього нiчого не чутно. Думають, що вiн повернувся до батька.

— Коли я востаннє розмовляла з Александром, — озвалась нарештi Юнона, — вiн це заперечував. I був дуже стурбований через Гаральдове зникнення.

— Або стурбований тим, — припустила Бренда, — що Гаральд замислив.

Нараз мої почуття забили тривогу, сигналiзуючи про те, що встановленi Агнцем блокувальнi чари раптово зникли i десь поблизу вiдкрився Тунель. Перемагаючи втому, я рвучко схопився на ноги й викликав Образ Джерела. У головi менi замакiтрилося, перед очима все поплило, а до моїх вух, наче крiзь щiльний шар вати, долинув мамин голос:

— Все гаразд, Артуре, це нашi. Про всяк випадок я викликала родичiв iз Країни Сутiнкiв.

— Слава богам... — промимрив я, бебехнувся на траву i врештi дозволив собi знепритомнiти.

Попередній    Зміст    Наступний

Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 21