Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 25

 

Роздiл 25

Я стояв бiля пiднiжжя пагорба, вкритого лiловою травою, а надi мною мiнилося зелене небо Безчасiв’я. По пологому схиловi до мене наближалася вродлива золотоволоса жiнка, моя Снiгова Королева, Хазяйка Джерела, Бронвен...

Подбавши про брата з сестрами, котрi зараз вiдпочивали в затишних спальнях Каер-Сейлгена, я передовсiм прийшов сюди, щоб побалакати з Бронвен. Мої вiдвiдини Безчасiв’я, скiльки б я тут не пробув, у матерiальному свiтi займуть лише одну мить, але за цю мить я розраховував отримати всю належну iнформацiю, щоб розмовляти з Морганом на рiвних i не дозволити йому лукавити зi мною. Крiм того, я почувався втомленим пiсля подолання бар’єра нескiнченностi i сподiвався вволю вiдiспатися в Безчасiв’ї — якщо, звiсно, Бронвен не вестиме себе агресивно. А вона мала всi пiдстави сердитись — адже через мене її брат зрiкся престолу.

Втiм, жодних ознак агресивностi Бронвен не виказувала. Вона пiдiйшла до мене майже впритул i взяла за руку. Її гарнi синi очi промiнилися сумом i нiжнiстю.

Як i ранiше, менi защемiло серце, але пристрастi вже не було. З полегкiстю я констатував, що криза минула.

— Що ж, — промовила Бронвен з нотками приреченостi в голосi. — Вiд iменi Джерела вiтаю тебе, Артуре Пендрагон, новий король Логрiсу.

— Здрастуй, Бронвен, — сказав я, а вiдтак прямо запитав: — Що з Колiном?

— Вiн пiшов. Не знаю куди. Але сказав, що бiльше не повернеться.

— Чому?

— З багатьох причин. I насамперед тому, що довiдався, хто ти насправдi.

— Вiд тебе?

— Не зовсiм. Я лише пiдтвердила йому те, що вiн почув вiд iнших.

— Невже вiд Дейдри?

— Можна сказати й так. Коли ти подався в Екваторiальнi свiти до своєї рiднi...

— Га! — перебив я її. — Звiдки ти знаєш про Екваторiальнi свiти?

— Я пiдслухала твою розмову з Дейдрою, — просто вiдповiла вона. — Розумiю, це негарно, але iнакше не могла. Я мусила знати про тебе якнайбiльше.

— Гаразд, дiзналася. А далi?

— Вже на третiй день по Авалону, а потiм i по всiй країнi, вперто поповзли чутки, що ти прямий нащадок легендарного короля Артура i тебе теж звуть Артур. Мовляв, твiй прадiд багато сторiч спав сном, схожим на смерть, у таємничiй печерi, де його сховав Мерлiн. Нарештi вiн зцiлився ввi снi, прокинувся й пiшов у чужi краї. Там одружився, завiв дiтей, заснував Царство Свiтла. Згодом ваш рiд став такий могутнiй, що вирiшив знову запанувати в Логрiсi. З цiєю метою тебе ще немовлям вiддали пiд опiку лорда Маркуса Фiнiгана, щоб ти рiс i виховувався як справжнiй логрiйський аристократ...

— О Зевсе! I люди повiрили в цю маячню?

— Уяви собi, багато хто повiрив. Зважаючи на твоє загадкове походження, iсторiя досить правдоподiбна. А тут ще й з’явився лист, сфабрикований Фергюсоном...

— Що за лист?

— Буцiмто написаний лордом Фiнiганом незадовго до смертi й адресований його небожевi Моргану. З цього листа випливало, що Маркус Фiнiган вiд самого початку знав, хто ти насправдi, i фактично був агентом твоєї сiм’ї. А перед своєю смертю вiн доручив Фергюсону в належний час подбати про тебе.

— Здурiти можна! — геть розгубився я.

— Мiж iншим, це був спритний хiд. Усiм вiдомо, що Морган кращий друг Колiна, i коли вiн, для вигляду поманiрившись, врештi визнав факт iснування листа, а потiм i пред’явив його, нiхто не наважився звинуватити його в пiдробцi. Навiть я — хоча достеменно знала, що вiн бреше. — Бронвен пересмикнула плечима. — Власне, яка була рiзниця, сфальшований лист чи нi. Головне — що ти справжнiй. Отож позавчора, коли вiйсько повернулося з походу, Колiн привселюдно оголосив, що нiбито звернувся до своєї Сили, i вона пiдтвердила твоє походження вiд короля Артура. Потiм вiн зрiкся престолу на твою користь.

— Цебто вирiшив здатися без бою?

— А з ким йому було боротися? З Морганом i Дейдрою, що змовилися звести тебе на престол? З тобою? Я вiдразу попередила Колiна, що ти дуже досвiдчений чаклун, i в нього немає шансiв здолати тебе в чесному поєдинку. А дiяти за прикладом нашого предка Гiломана й повторити його „подвиг” вiн не захотiв.

— А ти?

Бронвен подивилася на мене довгим поглядом, потiм простягла руку i провела долонею по моїй щоцi.

— Ах, любий, — жагуче мовила вона. — Хiба я здатна на це? Та я радше помру, нiж заподiю тобi кривди. Вiдтепер i довiку я буду твоїм вiрним янголом-охоронцем.

Вiд її нiжного дотику, вiд її пристрасних слiв, вiд її ласкавого погляду мене охопило збудження. Та це було, як висловлювався Морган, лише банальне бажання стрибнути в гречку. Я вже понад мiсяць не був з Дейдрою...

— Чари розвiялися, Бронвен, — сказав я. — Це вже в минулому.

Вона квапливо забрала руку i аж знiтилася.

— Так, я вiдчуваю. Моя казка скiнчилася... дурна казка для дурного дiвчиська. Я просто насолоджувалася тим, що тебе вабить до мене, i прогавила слушний час, коли могла скористатися з цього. А тепер пiзно...

— Ти ще зустрiнеш своє кохання. Своє справжнє кохання.

— А ти i є моє справжнє... моє єдине. Я хочу тебе, лише тебе, нiхто iнший менi не потрiбен.

— Це дитячий романтизм, — спробував напоумити я її.

— Аж нiяк! — заперечила Бронвен. — Я вже доросла. За моїми пiдрахунками, менi незабаром виповниться двадцять чотири.

— Правда? — здивувався я. — Ти ухистилася прожити вiсiм рокiв за п’ять мiсяцiв?

— Атож. Ночами я вiдвiдую свiти, де час тече дуже швидко. На один мiй день в Авалонi в середньому припадає двадцять днiв у подорожах. Я багато мандрувала, чимало бачила, вивчила рiзнi мови, прочитала безлiч книжок, спiлкувалася з розумними й цiкавими людьми, а багато чоловiкiв пропонували менi руку та серце — адже скрiзь, крiм Логрiсу, я буваю у своїй новiй подобi. — Бронвен всмiхнулася, а на її вiях заблищали сльози. — Але я вiдкидала всi пропозицiї — i одружитися, i просто переспати, — бо є на свiтi той єдиний, для кого я бережу свою невиннiсть.

— Бро...

— Помовч, будь ласка. Ти не розумiєш мене... поки не розумiєш. Та це нiчого, я зачекаю. Колись ти вiдповiси на моє кохання — якщо не з любовi, то з розумiння i спiвчуття.

— Жалiсть принизлива, Бронвен, — м’яко промовив я.

— Я кажу не про жалiсть, а про розумiння. Про те саме розумiння, що невдовзi прийде до тебе. Тодi ти зрозумiєш мої почуття i поспiвчуваєш менi. Не пожалiєш — а саме поспiвчуваєш.

З цими словами вона розвернулася й пiшла вгору по схилу пагорба.

— Бронвен! — гукнув я.

Вона зупинилась i озирнулася:

— Що?

— Як там Емрiс i Ерiксон?

Кiлька секунд Бронвен мовчала, потiм вiдповiла:

— Емрiс мiй брат, i я дбаю про нього. А для Ерiксона вже почалося пекло за життя. Я саме збираюся подивитись на його страждання. Хочеш зi мною?

Я заперечно похитав головою.

— А дарма, — сказала Бронвен. — Я оселила його у свiтi, де кожен наступний день схожий на попереднiй, де небо весь час похмуре, а сонце нiколи не визирає з-за хмар. Ерiксон не вiдчуває нi голоду, нi спраги — їжi й питва в нього вдосталь. Але немає людей, з якими мiг би спiлкуватися, i немає хлопчикiв для його мерзенних забав. До нього приходжу лише я — приблизно раз на рiк за його власним часом. У тому свiтi час минає набагато швидше, нiж у нас, Ерiксон поступово старiє, а я щораз з’являюся перед ним така ж молода.

Бронвен пiшла далi до вершини пагорба.

„Оце так, — подумав я, дивлячись їй услiд. — Винахiдливе дiвча! У своєму вiцi додумалася до такої витонченої помсти...”

Я розлiгся на травi i блаженно розслабився, але сон нiяк не йшов до мене. Я думав про обiцянку Бронвен, що дуже скоро зрозумiю її, i це не давало менi спокою. Адже вона слiв на вiтер не кидає...

Я думав про Колiна, що поступився менi короною й пiшов у невiдомiсть, можливо, тримаючи на мене зло...

Я думав про Моргана i Дейдру, чиїми стараннями став королем...

Я думав про Дану, яка, напевно, була ображена на мене. Бо це з моєї вини вона не стане королевою...

Я думав про мою мiсiю засновника нового Дому, i думав про те, як його назвати — Домом Джерела, Домом Авалона, або ж, без зайвої скромностi, Домом Артура. Перебираючи рiзнi варiанти назви, я врештi заснув...

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 25