Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 27

 

Роздiл 27

Коли Дейдра ввiйшла, я дослухався Морганової поради, i наша перша зустрiч пiсля тривалої розлуки ознаменувалася нiжним поцiлунком. Фергюсон дивився на нас iз доброзичливою усмiшкою. Вiн щиро бажав нам щастя — i не без користi для себе.

Потiм я всадовив Дейдру в крiсло, сам сiв поруч неї на стiлець i сказав:

— Отже, тепер комiтет з реставрацiї Пендрагонiв у повному зборi.

— Не в повному, — зауважив Морган. — Бракує архiєпископа. В розробцi наших планiв вiн участi не брав, але активно пiдтримував нас.

— З якого дива? — запитав я. — Церква ж намагається стояти осторонь полiтики.

— Наразi вона порушила свiй принцип нейтралiтету. Монсеньйор Корун МакКон мiтить на патрiаршу тiару — а ти, як живе пiдтвердження його тези про множиннiсть свiтiв, значно пiдвищуєш його шанси стати наступником нинiшнього вселенського патрiарха.

— Гаразд, приймається. Далi, Дейдринi мотиви, — я лагiдно всмiхнувся їй, — менi цiлком зрозумiлi. А ти що скажеш у своє виправдання, Моргане?

— Ти мiй друг.

— Колiн також твiй друг.

— Тим бiльше. Вiн нiколи не прагнув корони, влада обтяжувала його. Я аж нiяк не стверджую, що Колiн виявився нездарним королем, просто це — не його стихiя. Вiн учений, а не правитель; йому милiше корпiти над книжками i проводити алхiмiчнi дослiди, нiж керувати державою.

— Виходить, — скептично промовив я, — ти дiяв безкорисливо.

— Я цього не казав. У мене є свiй великий шкурний iнтерес. Ледi Дейдра розповiла менi про чаклунськi Доми Володарiв Екватора, i я одразу збагнув, що ти захочеш створити такий самий Дiм у нашому свiтi. Аби не конфлiктувати з Колiном, ти мiг розпочати його будiвництво з якоїсь iншої країни — а це мене нiскiлечки не влаштовувало. Як логрiєць, я хочу, щоб основою нового Дому став Логрiс, а його столицею — Авалон. Зрештою, це твоя прабатькiвщина.

— Ясно... А проте ви дуже ризикували, форсуючи подiї. Якби Колiн став опиратися, у країнi спалахнула б громадянська вiйна.

— Це було виключено, — похитав головою Морган. — Тебе пiдтримала церква в особi архiєпископа. Потiм простий народ — здебiльшого валiйцi. Коли стало вiдомо, що ти правнук легендарного Артура, цебто їхнiй одноплемiнник...

— Це не зовсiм так, — перебив я. — Моя мати iз Дому Сутiнкiв, а отже, за тутешнiми мiрками, я наполовину атлант.

— То вже дрiбницi, — озвалася Дейдра. — Я нiтрохи не схожа на валiйку, проте народ вважає мене своєю, бо моя мама була з давнього валiйського роду.

— Валiйцi складають лише двi третини населення Логрiсу, — зауважив я. — А як же iншi, наприклад, скотти?

— У переважнiй бiльшостi вони також шанують пам’ять твого прадiда, — вiдповiв Морган. — I до речi, я чистокровний скотт.

— Насамперед, ти аристократ i чаклун. А це окрема каста.

— У тiм-то й рiч. Навiть якщо представники iнших народностей Логрiсу будуть незадоволенi поверненням на престол короля з Пендрагонiв, то в громадянську вiйну це не виллється, бо в них не знайдеться впливових вождiв. Жоден чаклун не виступить проти тебе.

— Ти впевнений?

— Ще б пак! Уся наша чаклунська знать куплена з бебехами.

„О боги!” — вжахнувся я, а Морган тим часом вiв далi:

— З достовiрних джерел стало вiдомо, що ти знаєш секрет обряду Причастя, що дає чаклунам та вiдьмам небачену могутнiсть i вiчну молодiсть.

— О боги! — сказав я вже вголос. — Саме цього я й боявся.

Дейдра запитливо глянула менi в очi:

— Що сталося, Кевiне? Невже ти хотiв це приховати?

Я промовчав, охоплений злiстю й вiдчаєм. Тепер я зрозумiв, чому Колiн так швиденько зрiкся престолу i чкурнув свiт поза очi.

— Але ж це аморально, — знову заговорила Дейдра. — Не можна позбавляти людей можливостi прожити довше, нiж вони живуть зараз. Хай навiть це стосується не всiх, а лише небагатьох, кому пощастило народитися з Даром. Ти ж сам казав, що члени Домiв вишукують у рiзних свiтах непробуджених чаклунiв та вiдьом, щоб провести їх через обряд Причастя. Я не розумiю...

— ОТОЖ-БО Й ВОНО, ЩО НЕ РОЗУМIЄШ! — люто вигукнув я, схопився зi свого мiсця i став мiряти кроками кiмнату. — ВИ ОБОЄ НЕ РОЗУМIЄТЕ! ВАМ ПРОСТО НЕВТЯМКИ, ЯКУ ДУРНИЦЮ ВИ УТНУЛИ!

Морган i Дейдра розгублено дивилися на мене, приголомшенi таким спалахом гнiву. Я пiдiйшов до крiсла пiд портретом i бухнувся в нього. Зо хвилю ми мовчали, нарештi Морган обережно запитав:

— То що ж за дурницю ми утнули?

Я мало знову не скипiв, та все ж стримався i почав пояснювати:

— Це правда, ми шукаємо у свiтах непробуджених чаклунiв та вiдьом, щоб залучити їх до своєї спiльноти. Нас дуже мало, i ми цiнуємо кожен новий Дар...

— То чому ж ти... — почав був Морган.

— Помовч! — загарчав я на нього. — I слухай уважно. Отож, нiкому достеменно не вiдомо, як виник подiл людства на чаклунiв i необдарованих. Iснують гiпотези випадкової мутацiї, закономiрного еволюцiйного стрибка або божественного втручання. Та хоч там як, а факт залишається фактом: у свiтах простих смертних час вiд часу з’являються люди з чаклунським хистом. Як правило, їхнiй Дар помирає разом з ними, оскiльки шлюби мiж чаклунами й необдарованими здебiльшого безплiднi. Але в украй рiдкiсних, майже неймовiрних випадках поодинокий Дар не гине, а виживає й розмножується. В результатi виникає цивiлiзацiя, де поряд iз простими смертними живуть непробудженi чаклуни й вiдьми. Вони мають такi-сякi магiчнi здiбностi, усвiдомлюють свою вiдмiннiсть вiд решти людей i надають перевагу екзогамiї, бо вже помiтили, що в змiшаних сiм’ях майже нiколи не буває дiтей. За переказами, у прадавнi часи чаклуни в одному з таких свiтiв отримали владу над Формотворчими i заснували перший Дiм Володарiв. Нiхто не знає, що то був за Дiм. I вiн, i Доми, що постали слiдом за ним, зникли невiдь скiльки тисячолiть тому, пiд час одного з багатьох Рагнарокiв, i пам’ять про них не збереглася — за винятком хiба туманних i суперечливих легенд... Та годi про минуле, повернiмося до сучасностi. Свiти з невеликими чаклунськими громадами, вiд кiлькох сотень до кiлькох тисяч душ, виявляють у середньому раз на тридцять — сорок рокiв. I тодi Дiм, якому належить ця знахiдка, отримує приток свiжої кровi. А буває, хоч i вкрай рiдко, знаходять свiти, де мешкають десятки та сотнi тисяч чаклунiв, що утворили стiйку спiльноту. За останнi чотири тисячi рокiв були виявленi всього три такi численнi громади, i двi з них були розграбованi — цебто їх членiв переманили до себе iншi Доми. I лише в одному випадку вдалося запобiгти розграбуванню i створити новий Дiм. Це зробив мiй прадiд Артур, що заснував Царство Свiтла. Так само — i тут, Моргане, ти правильно здогадався, — я задумав створити Дiм на батькiвщинi мого предка, в цьому свiтi. Проте ви з Дейдрою гранично ускладнили моє завдання, пообiцявши всiм тутешнiм чаклунам та вiдьмам безсмертя.

— А хiба так не буде?

— Звичайно, буде. Але не зразу. — Я сердито подивився на Моргана. — Ще чверть години тому ти назвав мене iнфантильним телепнем. А хто ж тодi ти? Адже тобi вiдомо, скiльки клопоту завдає навiть ваше часткове пробудження Дару. А що вже казати про справжнє пробудження — яке дає владу над фундаментальними силами природи! Невже ти гадав, що я зберу всiх чаклунiв у одному великому соборi й роздам їм Причастя, як священик роздає парафiянам хлiб з вином?

— Ми не обiцяли, що це станеться за один день, — зауважив Фергюсон. — Ми...

— Це розтягнеться на роки! — жорстко вiдрубав я. — Наразi я маю лише трьох помiчникiв — сестер та брата. Припустiмо, ми проведемо через Причастя найдосвiдченiших i наймайстернiших чаклунiв та вiдьом — тебе i твоїх магiстрiв. Я впевнений, що з вами не доведеться панькатися, ви й самi зможете дати собi раду з Формотворчими. Але ж iнших треба навчати, за ними треба наглядати, щоб вони не накоїли лиха. I таких — дев’яносто дев’ять вiдсоткiв. Де я вiзьму вчителiв для них? Саме тому я хотiв тримати це в таємницi — рiк чи пiвтора, доки зберу надiйну команду, ядро нового Дому. Лише тодi, маючи пiдтримку сотнi чаклунiв, що цiлком опанували Формотворчi, можна розпочати масове запричащення рядових членiв чаклунської громади.

— А якщо, — несмiливо запропонував Морган, — взяти цих найдосвiдченiших i наймайстернiших, дати їм Причастя й вiдправити в iнший свiт, де час iде дуже швидко — скажiмо рiк за кiлька днiв, щоб там вони опанували Формотворчi. Таким чином, за якийсь тиждень ти вже матимеш те саме ядро нового Дому.

Я похитав головою:

— Нiчого не вийде. У свiтах з надто швидким плином часу Формотворчi дуже нестабiльнi, новачку їх не приборкати. Навiть такий талановитий чаклун, як ти, зможе впоратися з ними не ранiше нiж пiсля рiчної практики в нормальних умовах.

— Але ж Колiн...

— Вiн адепт Джерела, — вiдповiв я. — А це iнша рiч. Його Образ стабiльний у будь-якому потоцi часу. А Формотворчi — нi. Ось у чому бiда, Моргане. Коли стане вiдомо про моє повернення, всi тутешнi чаклуни кинуться до мене, вимагаючи Причастя — зараз i негайно. А якщо я оголошу про вiдстрочку щонайменше на рiк, мене звинуватять в шахрайствi. Або навiть гiрше — запiдозрять у тому, що я збираюсь подарувати вiчну молодiсть i могутнiсть лише обраним. У будь-якому разi спалахне бунт, i менi доведеться придушувати його. Моє царювання почнеться з кровопролиття.

Фергюсон опустив очi.

— Кевiне, — промовив вiн голосом, сповненим розгубленостi й каяття. — Накажи вiдрубати мою дурну довбешку.

— Це не допоможе, — вiдповiв я. — Тiльки й того, що однiєю дурною довбешкою стане менше.

Дейдра жалiсливо глянула на мене:

— Що ж нам робити?

Трохи подумавши, я сказав:

— Є один варiант: вiдправити всiх нетерплячих на навчання в дружнi Доми. Там охоче приймуть учнiв, причому в необмеженiй кiлькостi, бо сподiватимуться переманити їх до себе. I багатьох таки переманять, особливо молодь, яку зачарує велич та пишнота тисячолiтнiх Домiв. Юнаки там швидко одружаться, дiвчата повиходять замiж, i ми втратимо цiле поколiння.

— Кепський варiант, — пiдсумував Морган, аж раптом очi його зблиснули: — Стривай-но! А якщо зробити навпаки — не вiдправляти учнiв, а запросити вчителiв?

Я кивнув:

— Саме про це я й думаю. Але тут є певна небезпека. Мiй прадiд Артур так i вчинив — навербував близько двох сотень помiчникiв з iнших Домiв, щоб вони допомагали йому в розбудовi Царства Свiтла. Саме цi люди склали кiстяк новоствореного Дому, захопили в ньому майже всi провiднi посади, стали найвищими достойниками держави. Така ситуацiя збереглася й дотепер — на добрих вiсiмдесят вiдсоткiв верхiвка Дому Свiтла складається з нащадкiв Артурових соратникiв, фактично, чужинцiв. Це завжди було причиною внутрiшньополiтичної напруги, часом призводило до серйозних конфлiктiв. I мiй прадiд, i дiд, i батько намагалися зарадити цiй проблемi, виправити становище, але було вже запiзно — суспiльство довгожителiв дуже iнертне й консервативне за своєю природою, воно опирається будь-яким змiнам. Я не хочу повторити помилки свого предка й тезки; ключову роль в нашому майбутньому Домi мають вiдiгравати тутешнi чаклуни й вiдьми.

— Це правильно, — погодився Морган. — Отже, прийшлi вчителi вiдпадають?

— Подивимося, — сказав я. Менi якраз спала на думку одна iдея, проте я вирiшив не квапитися й гарненько обмiркувати її. — А поки я придумав, як вигадати час. Рiк не рiк, але кiлька мiсяцiв точно.

— I як?

— Скажу, що опанування Формотворчих потребує ретельної пiдготовки, i роздам усiм претендентам книжки, якi вони мають вивчити. Нашi чаклуни — люди здебiльшого освiченi, дуже цiнують знання i сприймуть це як належне. А до Причастя допускатиму лише пiсля суворих iспитiв — i насамперед тих людей, що менi потрiбнi.

— Ха! — просяяв Морган. — Хитро задумано! Так ми вигадаємо навiть бiльше нiж рiк.

— Сумнiваюся. Мине кiлька мiсяцiв, i першi запричащенi збагнуть, що наукова пiдготовка хоч i корисна, але не конче необхiдна.

— Не бiда. Це будуть вiрнi люди, вони мовчатимуть.

— Можливо, — погодився я, втiм, без особливої впевненостi.

А Дейдра з полегкiстю зiтхнула:

— Я знала, Артуре, що ти знайдеш вихiд.

Я запитливо глипнув неї:

— Ти назвала мене Артуром? То хто ж я для тебе?

— Важко сказати. Я плутаюся вiдтодi, як довiдалася про твоє минуле. Подумки я вже давно називаю тебе Артуром.

Ми обмiнялися усмiшками.

— Ну, гаразд, — сказав я. — Кризу ми трохи вiдстрочили. Тепер треба вирiшити, як i коли менi постати перед пiдданими.

— Про це ми вже думали, — вiдповiла Дейдра. — Нашiй чаклунськiй знатi вiдомо, що вiдстань для тебе не проблема. Але щоб не шокувати простий народ раптовою появою, тобi краще прибути в Авалон як звичайнiй людинi.

— Атож, — кивнув Морган. — Давай зобразимо все так, нiби ти повертаєшся з далекого Царства Свiтла. Почнеш з якоїсь окраїни, де ще не знають, що ти король.

— Наприклад, з Лохлану, — запропонував я. — У Каер-Сейлгенi нiхто не називає мене „ваша величнiсть”.

— Отже, вирiшено, — сказав Фергюсон. — Попливеш по рiчцi в Авалон. Гарна iдея.

Я зустрiвся з замрiяним поглядом Дейдри.

— Пам’ятаєш?.. — тихо мовила вона.

— Так, люба, — вiдповiв я. — Чудово пам’ятаю. Це була незабутня подорож. — I вже подумки додав: „Наш медовий мiсяць”.

Дейдра почула мене.

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 27