Роздiл 29

На вiдмiну вiд перемiщень у просторi, подорож до Безчасiв’я не супроводжується втратою ваги й фiолетовою iмлою; це явище iншого порядку. Ми вiдчули короткочасне запаморочення i тут-таки опинилися в iншiм мiсцi, бiля пiднiжжя знайомого менi пагорба.

Бренда вiдсторонилася вiд мене i з iнтересом роззирнулася довкруги.

— То це i є центр Всесвiту?

— Мабуть, так. — вiдповiв я. — До речi, що ти бачиш?

— Лiлову траву, зелене небо, пагорб, квiти... А чому ти питаєш?

— Менi здається, що все це iлюзiя.

Бренда нахилилася до землi, зiрвала найближчу срiблясту квiтку й понюхала її.

— Якщо це iлюзiя, те дуже правдоподiбна... Ой!..

Квiтка станула в її руках i тiєї ж митi з’явилася там, де щойно була зiрвана.

— Це я й мав на увазi, — сказав я. — I трава, i квiти тут несправжнi, бо вони не ростуть. Тут усе незмiнне, бо тут немає часу. Кожна мить тут триває вiчнiсть.

— А нашi тiла? — запитала Бренда. — Вони теж iлюзiя?

— Складне питання. Зараз ми одночасно знаходимося в двох рiзних мiсцях — на кораблi, що пливе по рiчцi, i тут, у Безчасiв’ї. Для матерiального свiту наша роздвоєнiсть триватиме нескiнченно малий промiжок часу, але тут це можуть бути днi, роки, сторiччя.

— А проте мiй одяг цiлком реальний. — Бренда розстебнула гудзики пiжами й погладила свої невеликi пружнi груди. — Нi, моє тiло не iлюзiя. Це безсумнiвно.

Я збентежено вiдвiв погляд i побачив на вершинi пагорба струнку жiночу постать у бiлих шатах. Бренда теж її помiтила, бо тихо охнула i квапливо запнула пiжаму.

— Це Хазяйка? — запитала вона.

— Так, — сказав я. — Ходiмо.

Побравшись за руки, ми почали пiднiматися вгору по пологому схилу пагорба. Бронвен у своїй подобi Снiгової Королеви чекала нас, не роблячи анi кроку назустрiч. Її обличчя було холодне й незворушне, а очi нагадували два замерзлих озера. Видно було, що вона дуже сердита.

— Ти прийшов не сам, Артуре, — крижаним тоном промовила Бронвен, коли ми пiдiйшли. — I не запитав мого дозволу.

— А з якого дива я маю питати твого дозволу?

— Бо я Хазяйка Джерела!

Я мугикнув:

— Твiй статус Хазяйки доволi сумнiвний. В усякому разi, Хаос визнає мене Хазяїном Джерела.

— У Джерела має бути Хазяйка, а не Хазяїн! — вiдрубала Бронвен. — Такий закон. Крiм того, я гострiше, нiж ти, вiдчуваю Джерело. Воно повiдомляє мене, коли хтось приходить у Безчасiв’я, i допомагає випередити вiдвiдувача. А ти так не можеш.

— Яка важниця! — недбало сказав я. — Зате я дужчий.

Бронвен пiдiбгала губи. Цю карту їй крити було нiчим. Вiдтак вона змiряла Бренду прискiпливим поглядом i запитала:

—Ти котра з Артурових сестер — Бренда чи Пенелопа?

Я не змiг стримати задоволеного усмiху — виходить, за цi три днi їй жодного разу не вдалося перехитрити мiй захист вiд пiдглядання й пiдслуховування.

— Мене звуть Бренда, — вiдповiла сестра. — Рада з тобою познайомитися, Бронвен. Артур багато розповiдав про тебе.

Бронвен скрушно зiтхнула. Правильнi риси її вродливого обличчя пом’якшилися.

— Навiщо ти видав мiй секрет, Артуре?

— Мої рiднi мають знати, хто ти насправдi. Я не хочу, щоб ти водила їх за носа.

— I ти збираєшся привести всiх трьох до Джерела?

— Можливо.

Бронвен мої плани явно не сподобалися, але вона не стала заперечувати, лише запитала:

— Ти поцупив Знаки з королiвської скарбницi?

— А для чого вони? Я й без їхньої допомоги привiв Бренду в Безчасiв’я.

Бронвен знову подивилася на мою сестру й осудливо похитала головою:

— Твiй брат бовдур, принцесо Свiтла. Претендує на роль Хазяїна, а не знає найелементарнiших властивостей Джерела. Якби не я, вiн занапастив би тебе.

— Що це значить? — запитав я.

— Що ти дурень! — рiзко вiдповiла Бронвен. — Ти мало не вбив свою сестру. Варто їй зараз торкнутися до Джерела, i вона загине.

— Але чому? — озвалася Бренда.

— Бо ти не маєш зв’язку з матерiальним свiтом. Ритуал з каменями служить не лише для вiдкриття Ворiт. Вiн одночасно встановлює тiсний емоцiйний контакт Посвяченого з одним iз Провiдникiв. — Бронвен повернулася до мене. — Що ти вiдчув у момент коронування Колiна?

— Стало зимно, — вiдповiв я. — I трохи замлоїло.

— Отож-бо. Це я ввiйшла в Безчасiв’я, розiбралася з колишньою Хазяйкою, а потiм занурилась у Джерело. Тепер я розумiю, як менi пощастило, що моїм Провiдником був саме ти зi своєю прихованою могутнiстю. Якби не твоя пiдтримка, я б не здолала це стерво.

— А проте, — зауважив я, — нiякого контакту я не вiдчував. Нi тодi, нi згодом — коли сам пройшов до Джерела.

— Певна рiч, — кивнула Бронвен. — Ти не мiг його вiдчути, оскiльки в першому випадку вiн тривав лише мить, а в другому — був позбавлений динамiки. Але контакт iснував, i його наслiдки добряче далися взнаки. — Тут вона багатозначно усмiхнулася.

— Про що ви? — поцiкавилась Бренда.

Я важко зiтхнув:

— Згодом розповiм, сестричка. Через цi клятi контакти я маю певнi прикрощi особистого плану.

— А навiщо взагалi потрiбен контакт?

— Щоб вижити в Джерелi, — пояснила Бронвен. — У процесi долучення до Сили ти мусиш тримати емоцiйний зв’язок з матерiальним свiтом, iнакше Джерело спалить тебе.

— Тодi жодних проблем, — сказала сестра. — Я зв’язана з матерiальним свiтом. Через Брендона.

— Навiть зараз? — здивувався я.

— Навiть зараз, — пiдтвердила Бренда. — Я вiдчуваю його присутнiсть статично. На зразок стоп-кадру.

— Що це значить? — здивовано запитала Бронвен.

— Ми з Брендоном близнюки, — вiдповiла сестра. — Вiд самого народження маємо тiсний емоцiйний контакт. Тож я й без каменiв мiцно зв’язана з матерiальним свiтом.

— Але ж так не можна! — запротестувала Бронвен. — Якщо зараз ти зануришся в Джерело, то потiм зажадаєш рiдного брата як чоловiка.

— Дурницi! — пирхнула Бренда. — Як можна зажадати самого себе? I взагалi, тут нiчого не вдiєш. Ми однаково не можемо перервати наш зв’язок. — Вона зробила паузу i тоскно додала: — Анi на мить...

Бронвен спiвчутливо зазирнула їй в очi:

— Ви постiйно чуєте думки один одного?

Вiд цього припущення Бренда пощулилася.

— На щастя, нi. Зазвичай ми контактуємо на рiвнi емоцiй. Але й це, повiр, нестерпно.

— Охоче вiрю, — кивнула Бронвен. Вона ненадовго задумалася, потiм сказала: — Ну, що ж, Брендо. Раз ти Артурова сестра, я не чинитиму тобi перешкод. Ходiмо до Джерела.

З цими словами вона повернулася до нас спиною i покрокувала вниз по протилежному схилу пагорба. Ми з Брендою пiшли слiдом.

„Артуре, — подумки озвалася сестра. — Що ви там говорили про наслiдки контакту?”

„Ну... словом, виникає взаємний фiзичний потяг. Слава богу, ритуал улаштований так, що виключає можливiсть гомосексуальних зв’язкiв”.

„Тебе вабить до Бронвен?”

„Вже нi. Чари розвiялися”.

Я вiдчув, як Бренда вагається.

„Даруй за нескромнiсть... Мiж вами щось було?”

„Нiчого. Але Бронвен у цьому не завинила. Менi вдалося вгамувати свої гормони”.

„А як з Даною?”

Моє обличчя обдало жаром.

„Я не...” — Моя незакiнчена думка супроводжувалася обертонами вищого порядку, у яких були присутнi жага й сором, нiжнiсть i каяття...

„Це твоя плата за Силу, — спiвчутливо сказала Бренда. — Добре, що менi не доведеться платити таку цiну”.

„Певна цього?”

„На всi сто. Я не сприймаю Брендона як чоловiка, а вiн не сприймає мене як жiнку. Ми вiдчуваємо одне одного як продовження власного єства. I, вiдповiдно, я екстраполюю свою жiночу сутнiсть на нього, а вiн свою чоловiчу — на мене”.

„Тобто, для тебе вiн радше сестра, анiж брат?”

„До якоїсь мiри... але не цiлком. Все-таки Брендон чоловiк, а я жiнка. Ця наша роздвоєнiсть, це шизоїдне сприйняття одне одного часом доводить нас до сказу. Iнодi таке буває...” — Вона замовкла.

„То що ж буває?” — нетерпляче запитав я.

„Ах, Артуре! Невже не розумiєш? — У сестриних думках забринiли гiркота й безпораднiсть. — Уяви лишень, як почувається Брендон, коли в мене мiсячне...” — Вiдтак вона перервала зв’язок.

Тим часом ми спустилися з пагорба i ввiйшли в мовчазний гай, де росли величезнi дерева, схожi на вiковi дуби, хiба що їхнi широкi стовбури були зеленого кольору, а листя — фiолетове.

— Тут так тихо, — мало не пошепки мовила Бренда. — Нi шелестiння листя, нi спiву птахiв...

— Птахiв тут немає, — не обертаючись, вiдповiла Бронвен. — I взагалi нiякої фауни. А iснування флори в Безчасiв’ї пiдтримує Джерело. Воно дало рослинам безсмертя у вiчностi, позбавивши їх можливостi розмножуватися.

— Виходить, це штучний свiт, — сказала Бренда.

— Це не свiт, а Безчасiв’я, — уточнила Бронвен. — Форма iснування Джерела. А всi цi декорацiї — трава, дерева, земля, небо, — призначенi для нас, людей, щоб ми не втратили почуття реальностi в мiсцi, де єдина реальнiсть — Джерело.

Дерева перед нами розступилися, i ми вийшли на широку прогалину, у центрi якої знаходилося водоймище iдеально круглої форми, метрiв шiстдесяти в дiаметрi, оточене мармуровим парапетом заввишки менi по пояс.

— Це Джерело? — запитала Бренда; в її голосi вчувалося легке тремтiння.

— Так, — кивнула Бронвен. — I, природно, з декорацiями.

Я обiйняв сестру за плечi, щоб побадьорити її, i ми разом наблизилися до Джерела. Бренда обережно торкнулася долонею до гладкого мармуру, а переконавшись, що вiн не б’є струмом i не обпiкає, сперлася обома руками на парапет i спрямувала зачарований погляд на Джерело.

По поверхнi водоймища пробiгали концентричнi хвилi. У центрi вода пухирилася, викидаючи вгору снопи яскравих синiх жарин. Вони злiтали приблизно на метр i згасали в повiтрi.

— Хвилювання посилюватиметься, — прокоментувала Бронвен. — Джерело вiдчуває присутнiсть неофiта i готується прийняти його... або знищити. Брендо, зазирни вглиб. Тiльки не вдавайся до сил. Просто подивися звичайним зором.

Трохи повагавшись, Бренда встала навшпиньки й перехилилася через парапет. Я притримав її за талiю.

Кiлька довгих секунд сестра дивилася вниз, мов заворожена, потiм рвучко вiдсахнулася, мало не збивши мене з нiг. Обличчя її було блiде, без кровинки, а очi гарячково блищали.

— Там безодня, — проказала вона. — Я бачила блакитне сяйво, що виходить з безоднi...

— Ти мусиш там побувати, — сказала Бронвен. — Якщо, звичайно, ще хочеш здобути Силу.

— Так, хочу, — впевнено мовила Бренда. — Що я маю робити?

— Зануритися в Джерело.

— I все?

Бронвен лагiдно усмiхнулася їй:

— Це лише початок, любонько. Далi за тебе вiзьметься Джерело. Спочатку ти пройдеш Шлях Посвяти, де прилучишся до Сили. Потiм — Коло Адептiв, де навчишся нею користатися. Це Коло має дев’ять рiвнiв; до якого дiйдеш — залежить вiд тебе. Першого разу я досягла лише третього, згодом дiсталася восьмого, а от дев’ятий менi поки недосяжний. — Тут вона заздрiсно зиркнула на мене. — Зате Артур одразу взяв усi дев’ять рiвнiв.

— I не треба нiякої пiдготовки? — запитала Бренда. — Жодних попереднiх дiй?

Бронвен похитала головою:

— Не буде нi тамтамiв, нi ритуальних танцiв навколо Джерела, нi молитов про дарування Сили. — Вона знову всмiхнулася. — Хiба що варто влаштувати невеличкий стриптиз, якщо не хочеш втратити свою симпатичну пiжаму. Джерело сприйме твiй одяг, як чужорiдний предмет, i знищить його. Нехай Артур вiдвернеться, а ти...

— Ай, пусте! — вiдмахнулася Бренда. — Вiн мiй брат, i менi нiчого соромитися.

Незважаючи на заперечення сестри, я б таки вiдвернувся. Але вчасно збагнув, що наразi Бренда почувається дуже незатишно через послаблення контакту з Брендоном i через те гостро потребує моєї пiдтримки в цей вiдповiдальний момент, коли їй належить переступити межу, за якою починається невiдомiсть.

Нервовими рухами Бренда скинула пiжаму i розпустила своє волосся. Потiм зняла з пальця каблучку з Сапфiром, пiдступила до мене й поклала її разом зi шпилькою в кишеню моєї сорочки.

Я поцiлував її в лоба.

— Щасти тобi, сестричко.

— Дякую, Артуре.

Бренда скочила на парапет, завмерла на мить, послала менi прощальну усмiшку i рiшуче ступила в безодню. Щойно вода зiмкнулася над нею, вся поверхня Джерела спалахнула яскравим синiм полум’ям.

— Ходiмо звiдси, — запропонувала Бронвен. — Зараз тут буде гаряче.

Я пiдiбрав iз трави сестрину пiжаму, i ми поспiхом вiдступили.

Джерело починало шаленiти. Язики синього полум’я пiднiмалися чимраз вище, снопи яскравих жарин розлiталися навсiбiч. I хоча вони не завдавали нам жодної шкоди, лише трохи лоскотали, потрапляючи на вiдкритi дiлянки шкiри, ми вiдiйшли аж до дерев на краю прогалини.

Я дивився на розбурхане Джерело й нервово кусав губи. Як там Бренда? Що з нею? Чи все гаразд?..

— Не турбуйся, — сказала Бронвен, завваживши моє хвилювання. — Джерело прийняло твою сестру. Зараз вона проходить Шлях Посвяти.

— I довго це триватиме?

— Кiлька годин. Залежить вiд того, скiльки рiвнiв Кола Адептiв пiдкоряться Брендi i як швидко вона їх пройде. Але тобi не обов’язково чекати. Хоч зараз повертайся в матерiальний свiт — там застанеш сестру, що вже здобула Силу.

— А ти залишаєшся?

— Так. Я маю зустрiти Бренду, коли вона вийде з Джерела. Це мiй обов’язок як Хазяйки.

— Гм-м. Я б теж зачекав її. Але за годину чи двi захочу їсти...

— Їжа не проблема. На той час Бренда вже перейде в Коло Адептiв, Джерело вгамується, i ми зможемо отримати вiд нього будь-який харч. Та й не лише харч, а що завгодно. Зрештою, Джерело є суттю всiх речей на свiтi. — Кiлька секунд Бронвен помовчала. — Але тобi краще пiти. Менi нестерпно бути поруч з тобою й вiдчувати твою байдужiсть до мене.

Я зiтхнув:

— Розумiю.

— Дiдька лисого розумiєш! — раптом скипiла вона. — Ти ще нiчого не збагнув... ще час не настав... Iди геть, Артуре! Будь ласка...

Що менi залишалося робити? Звiсно, я пiшов.

Попередній    Зміст    Наступний

Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 29