Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 34

 

Роздiл 34

Я виринув на поверхню, пирхаючи й вiддихуючись. Джерело було спокiйне, i крiзь товщу води я бачив пiд собою блакитну безодню, яку щойно покинув.

Отже, попри свiй намiр, я все-таки скупався в Джерелi, тримаючи контакт з Дейдрою. Iншого виходу не мав — коли Джерело поглинуло мене, я мусив пройти Коло Адептiв. А Дану течiя вiднесла на Шлях Посвяти. Вона здобула Силу — i водночас закарбувала в собi сутнiсть Брендона. Так само як я — Дейдрину...

А проте я не шкодував, що так сталося. Ми з Даною пiзнали надзвичайнi вiдчуття. Це було кохання, пiднесене до степеня нескiнченностi. Це була справжня фантастика! Заради таких захопливих миттєвостей варто страждати все своє життя...

Я пiдплив до парапету й вибрався на нього. Щойно залишивши Джерело, я миттю став сухий — вода в ньому була перенасичена енергiєю, i мiй органiзм автоматично позбувався її надлишкiв, вiдновлюючи природний баланс речовин.

Я пройшовся по периметру водоймища, i зiскочив бiля голої дiвчини, що спокiйно спала пiд парапетом у м’якiй травi. Її чарiвне личко промiнилось умиротворенням, а на вустах грала щаслива усмiшка.

Я теж усмiхнувся — щасливо i трохи сумно. Присiв поруч з Даною i кiлька хвилин лагiдно дивився на неї, не наважуючись розбудити. З власного досвiду я знав, що наслiдки закарбування позначаться не одразу, та все одно боявся побачити в її очах вiдчуженiсть i каяття.

Врештi я обережно викликав Образ Джерела i замовив для себе й Дани одiж. Менi годилося абищо, бо в будь-якому разi я мав повернутися прямiсiнько в свої королiвськi шати. А от з Даниним вбранням довелося попрацювати, щоб воно було схоже на те, яке згорiло у Джерелi.

Впоравшись iз цiєю справою i вдягнувшись, я про всяк випадок перевiрив стан Ворiт — i тут мене чекав неприємний сюрприз. Джерело перенесло нас трохи вперед за часом матерiального свiту — приблизно на двi сотi секунди. Тепер я бачив лише одне входження, останнє. Це була жiнка — Бронвен чи Бренда. А Моргана я прогавив...

Дана поворушилась, розплющила очi й сонно подивилася на мене.

— Артуре, любий...

Я прилiг поруч, обiйняв її й нiжно поцiлував.

— Як ти?

— Нормально. Правда, трохи хвилювалася, коли вибралася з Джерела i не побачила тебе. Чому ти так затримався?

— Бо мав пройти всi дев’ять рiвнiв Кола Адептiв, — пояснив я. — А ти до якого дiйшла?

— Лише до третього.

— Для початку гарний результат. I взагалi, все було чудово. — Я знову поцiлував її. — Ти не шкодуєш, сонечко?

Данинi очi засяяли.

— Нiскiлечки! Я така щаслива!.. Давай ще раз.

Я зiтхнув:

— Скоро ти вiдчуєш...

Вона рвучко затулила менi рота долонею.

— Мовчи! Анi слова про Брендона. Зараз я кохаю тебе i хочу лише тебе. Може, завтра почну мучитися, як ти... та це буде завтра. — Дана зарилася обличчям на моїх грудях. — Ну, будь ласочка, Артуре, давай ще, дуже тебе прошу.

Для мене це була неабияка спокуса. Знову кохатися з Даною пiд шаленство стихiй, злетiти на самiсiньку вершину свiту, а потiм упасти в найглибшу безодню буття, згорiти в Джерелi дотла i вiдродитись у ньому, як Фенiкс iз попелу... Я вже збирався сказати „так”, аж раптом до нас долинув сплеск води, а вiдтак — полегшене пирхання.

— Ну от, — сказала Дана. — Джерело вже хвилюється. Теж хоче.

— Це не Джерело. Це щось iз Джерела. Вiрнiше, хтось.

Звiвшись на ноги, я побачив у центрi водойми знайому голiвку з потемнiлим вiд вологи бiлявим волоссям. Я не покликав її на iм’я, бо поруч була Дана, а просто махнув рукою й гукнув:

— Агов!

Бронвен помiтила мене.

— Привiт, Артуре! Я зараз. — I попливла в моєму напрямку.

— Хто це? — запитала Дана.

— Хазяйка Джерела.

— Хазяйка! — злякано охнула вона i схопила сукню.

— Та не бiйся, — сказав я. — Це дуже мила особа. Якщо не дражнити, не кусатиметься. Я зву її Снiговою Королевою.

— Дивне iм'я, — зауважила Дана. Вона квапливо надягла сукню на голе тiло й додала: — Мiж iншим, це не мої речi. Хоча сукня дуже схожа.

— Твоє вбрання згорiло в Джерелi, — пояснив я. — Довелося замовити нове.

— Дякую, Артуре, — сказала вона, натягаючи панчохи. — Тiльки ти дещо забув. Я не бачу черевичкiв.

— От чорт! — вилаявся я i, викликавши Образ, з театральним пафосом проголосив: — Черевички для Попелюшки!

В однiй моїй руцi з’явилася пара жiночих черевичкiв, а в iншiй — бiлоснiжний мереживний халат.

— А халат навiщо? — запитала Дана.

— Для Снiгової Королеви, — вiдповiв я. — Ти ж не думаєш, що вона вкрита шерстю.

Бронвен вийшла з Джерела, мов Афродiта з морської пiни. Я зустрiв її, цнотливо прикривши свiй погляд розхристаним халатом. Проте я трохи прорахувався з вибором тканини, крiзь яку легко проглядалися обриси її стрункої фiгури.

— Ти такий делiкатний, Артуре! — сказала Бронвен, дозволивши менi надягти на неї халат. — От якби ще ти був милий зi мною, як iз цiєю панночкою...

— То менi знайомити вас? — запитав я, супроводивши свої слова багатозначним поглядом.

— А навiщо? Я й так знаю, що це принцеса Дана, наречена принца Брендона зi Свiтла i таємна коханка його рiдного брата Артура.

Данинi щоки спалахнули рум’янцем, а в її очах промайнули блискавки.

— Ти забагато на себе береш, панi Снiгова Королево, — сердито мовила вона. — Хоч ти Хазяйка Джерела, тобi нiхто не давав права втручатися в моє особисте життя.

— Господь з тобою, любонько, — лагiдно вiдповiла Бронвен. — Хiба я втручаюся? Лише констатую факт, що твоє особисте життя справило справжнiй фурор у Безчасiв’ї.

Дана збентежено потупилася.

А я, перевiривши стан Ворiт, звернувся до Бронвен:

— Отже, остання — Бренда. А знаєш, я був подумав, що то ти.

— Ще чого! Я ввiйшла перед тобою, просто одразу подалася зустрiчати непроханих гостей. Першою на черзi була Дана.

— Але ж її зустрiв я.

— Тому я й не афiшувала своєї присутностi. Вирiшила дочекатися, поки ви владнаєте свої проблеми...

— Знову пiдглядала! — обурився я.

— На жаль, нi. Навпаки — вiдiйшла аж на периферiю Безчасiв’я, щоб вам не заважати. А коли збагнула, що вашi любовнi iгри загрожують невеличким апокалiпсисом, було вже запiзно. Мене також затягло в Джерело.

— То ти не знала, що цим закiнчиться?

— А звiдки могла знати? Я жодного разу не вiддавалася розпустi бiля Джерела.

Тим часом Дана дивилася на Бронвен широко розплющеними очима, в її поглядi застигло нiме запитання. Врештi вона зачудовано проказала:

— Нi, це неймовiрно! Але... ти — Бронвен! В усьому, крiм зовнiшностi, ти — Бронвен.

Бронвен весело розсмiялася:

— Звичайно, це я. От що значить жiноче чуття! Ти враз мене розкусила.

Дана вражено похитала головою:

— Ти — Бронвен! Ти — Хазяйка! Ти — красуня!

— Так, тепер я красуня. Джерело дало менi цю подобу. Хiба в нього не гарний смак?

— Воно має чудовий смак, — щиро погодилася Дана.

Я прокашлявся, привертаючи до себе увагу, i запитав:

— Бронвен, ти не знаєш, що з Морганом?

— А до чого тут Морган? — здивувалася вона.

— Хiба не вiн iшов пiсля Дани?

— Нi, це був твiй брат.

— Брендон?! — вигукнули ми.

— Атож. Дана зачепила його й потягла за собою. Бренда негайно кинулася за ним, але не встигла. А я, через вашi розваги, теж проскочила повз нього. Проте не турбуйтеся — вiн i сам упорався. Скупався в Джерелi й здобув Силу.

— Але як? — розгубився я. — Бренда ж адепт.

— Брендон тримав контакт не лише з сестрою. — Бронвен похмуро всмiхнулася. — Його Провiдником була Дейдра.

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 34