Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 36

ХАЗЯЙКА ДЖЕРЕЛА

Роздiл 36

Бренда

Сьогоднi я провела в дорогу Артура, Брендона й Дану. Спершу хотiла податися разом з ними, та потiм передумала — треба ж комусь керувати Морганом, який мав керувати державою пiд час Артурової вiдсутностi. Так я сказала братам, а вони зробили вигляд, що приймають мої аргументи, хоча було ясно як день, що це тiльки привiд, а не справжня причина, чому я вирiшила залишитися в Авалонi. Навiть найрозумнiшi i найрозсудливiшi люди (до яких належу i я) часом змушенi вдаватися до самообману. Це не визнання власної слабкостi, а радше видатний зразок безмежної хитростi людської — вмiння збрехати самому собi заради свого ж блага.

Власне, ми з Брендоном обманювалися на пару. Йому було легше розставатися з мною, тiшачись надiєю на нашу швидку зустрiч у Сонячному Мiстi, а я, своєю чергою, палко переконувала себе, що будь-коли можу повернутися в Екватор до брата, з яким пов’язана нерозривними узами — чи то за примхою природи, чи то з Божої волi... Ми, чаклуни й вiдьми, обдарованi надзвичайною могутнiстю, що робить нас в очах простих смертних мало не богами, разом з тим просто-таки схибленi на пошуках Бога. Тут я не становлю якогось винятку — а проте мiй iнтерес до Творця всього сущого вельми специфiчний. У мене з ним особливi рахунки, i якщо вiн є, то гiрше для нього. Коли-небудь я розшукаю його, i тодi вiн одержить по заслузi...

Коли ми прощалися, я прочитала в Артурових очах невисловлене запитання: „В чому проблема, сестричко? Якщо ви так тiсно зв’язанi, то хiба важлива для вас вiдстань?..” Загалом, вiн має рацiю, от тiльки бiда в тому, що ми з Брендоном аж надто тiсно зв’язанi. Уявiть собi, що вас розрiзали навпiл i одну вашу частину помiстили за тисячi миль вiд iншої. Це, звичайно, груба i невдала аналогiя, але нiчого влучнiшого я придумати не можу.

На щастя, мислимо ми самостiйно. I я, i Брендон — двi окремi особистостi, унiкальнi, неповторнi. Ми часто сперечаємося, iнодi сваримося, брешемо одне одному, у нас рiзнi смаки, iнтереси, погляди на життя — але нарiзно жити нам не вдається. В усьому винен наш тiсний емоцiйний зв’язок.

Моя перша спроба почати самостiйне життя закiнчилася повним фiаско. Менi дуже болiсно згадувати про це; тодi ми з Брендоном були на гранi божевiлля, i лише випадковiсть, авiакатастрофа, в якiй загинув мiй чоловiк, поклала край нашим стражданням. Моя єдина гiрка любов ранила мене в самiсiньке серце, i вiдтодi воно зашкарубiло, озлобилося. Втiм, Артур вважає мене винятковою душечкою, але вiн помиляється. Насправдi я злюка, а вся моя доброта — вiд Брендона, лише вiд нього.

I от я знову намагаюся здобути самостiйнiсть. Я вирiшила залишитися в Серединних свiтах й допомогти Артуровi будувати новий Дiм. А Брендон повертається в Екватор, щоб зiйти на престол у Царствi Свiтла. Разом з Даною, своєю жiнкою.

Я щиро бажаю їм щастя, але боюся, що одного мого бажання буде замало. Що далi, то милiша Брендоновi Дейдра i то бiльше вiн переконується, що поквапився, одружившись iз Даною. Чимраз частiше його вiдвiдують думки (я їх не чую, але вiдчуваю), що краще б вiн спробував вiдбити в Артура дружину. До речi, сам Артур був би радий цьому. Останнiм часом вiн остаточно збайдужiв до Дейдри i мрiє лише про Дану...

...Брендон вийшов на зв’язок (точнiше, активiзував наш постiйний зв’язок) i дав менi знати, що наближається до бар’єра нескiнченностi. Увага! Приведiть спинки ваших крiсел у вертикальне положення, пристебнiть паси безпеки.

Мене добряче струснуло, але я була напоготовi, i цим усе обмежилося. Невдовзi Брендон знову зв’язався зi мною й повiдомив, що вiн з Артуром i Даною вже в Екваторiальних свiтах. Я побажала всiм трьом успiшного завершення подорожi.

Ще якийсь час я сидiла, дослухаючись до своїх вiдчуттiв. Потiм встала i повiльно пройшлася по кiмнатi. Тепер нас iз братом роздiляла нескiнченнiсть, i я почувалась немов пiсля анестезуючого уколу. Це вже щось новеньке! Якщо в Безчасiв’ї братова присутнiсть була статична, то зараз — якась вiдсторонена. Тиск його емоцiй ослабнув до такої мiри, нiби вiн спав надзвичайно глибоким сном... чи, радше, перебував у летаргiї. Порожнечу, що була утворилася в менi, негайно заповнили мої власнi емоцiї. Я здобула бiльше самостiйностi — i пiзнала гiркоту самотностi.

Першим моїм поривом було покликати брата, вiдновити наш колишнiй тiсний зв’язок, проте я стрималася. Без сумнiву, Брендоновi зараз теж кепсько, але вiн не кликав мене. I правильно робив. Нескiнченнiсть пiддає нас суворому iспиту, i ми маємо пройти через нього. Може, це наш квиток у майбутнє, той самий шанс, якого ми давно чекали... А втiм, не буду зайве обнадiювати себе. Поживемо, побачимо.

Невдовзi менi урвався терпець. Я не звикла до внутрiшньої самотностi, для мене вона була новиною. Менi стало незатишно, я почувала себе покинутою й забутою, мене охопила панiка. Але й тодi я не покликала Брендона — почасти з упертостi, почасти з принципу. Нехай вiн перший вiдгукнеться, викаже слабкiсть, попросить розради; нехай вiн звернеться до мене за пiдтримкою, а не я до нього.

Брендон не звертався. Вiн теж пiшов на принцип; почалася наша улюблена розвага, на зразок перетягування каната — хто кого перетерпить.

А дзуськи, я не здамся! Зазвичай у таких змаганнях я була сильнiша за Брендона i цього разу не поступлюся, хоча вiн зараз у кращому становищi, нiж я. З ним Артур, незабаром вiн матиме пiдтримку вiд мами й дiда Януса, а в мене є лише Пенелопа, яка саме витає в хмарах. Точнiше, пiд склепiнням собору святого Андрiя Авалонського. Пiсля вiдвiдин Палат Смертi вона не на жарт захопилася iдеєю створити шедевр, що прославить її iм’я у вiках. Правда, пише не зловiсних чортiв i стражденних грiшникiв, а натхненнi лики янголiв, святих i угодникiв — хоча, як на мене, невелика рiзниця.

Щоб скрасити свою самотнiсть, я вирiшила навiдатися в собор i побувати на черговому актi вистави, що тiшилася неабиякою популярнiстю серед мешканцiв Авалона. Щодня юрби городян, що зненацька стали вкрай побожними, приходять помолитися, отримати вiдпущення грiхiв i мiж iншим подивитися на сестру короля в забрудненiй робi, з пензлем у руцi i чарiвними мазками фарби на обличчi. Якщо хтось iз нас був по-справжньому щасливий, то це, звичайно, Пенелопа. Вона знайшла свiй Дiм i моментально стала в ньому загальною улюбленицею. Я завжди вважала її дуже милою дiвчинкою, проте не думала, що вона має такий сильний дар причаровувати людей — поза сумнiвом, успадкований вiд Юнони. Цей дар не мiг повною мiрою проявитися в Екваторi, бо для тамтешньої чаклунської спiльноти Пенелопа була, насамперед, дитям грiха. А тут — iнша рiч. Тут вона впливова персона, принцеса з роду Пендрагонiв, правнучка легендарного короля. Якщо попервах Пенелопа й боялася розголосу свого походження, то тепер її страх минув, i останнiм часом вона вже сама хоче позбутися цiєї маленької брехнi, щоб нi вiд кого не криючись називати Артура батьком.

Однак, вийшовши з покоїв, я змiнила своє рiшення й передумала йти до собору. Моє кисле личко могло на решту дня зiпсувати Пенелопi настрiй, вона дуже чутлива до таких речей. Ну, а я, хоч i злюка, зовсiм не егоїстка.

Безцiльно блукаючи по палацу, я зустрiла групу робiтникiв, що зi зляканим виглядом прокладали електричну проводку для освiтлення коридору. Ними керували Алан МакКормак i Ерiк Маелгон, нерозлучна парочка, мої пiдопiчнi, а останнiй також i мiй шанувальник. МакКормак доповiв менi, що годину тому одного зi слуг ушкварило струмом, коли той намагався запалити вiд лампи свiчку (на щастя, не вбило), поскаржився на неуцтво челядi (хоча сам зi скрипом розумiв закон Ома), потiм нi з того нi з сього поцiкавився, чи не бачила я сьогоднi Бронвен. Я сказала, що не бачила, i в думках поспiвчувала йому. Надало ж йому так невдало закохатися.

Пiд час нашої з МакКормаком розмови Маелгон мовчав i лише дурнувато всмiхався, дивлячись на мене собачими очима. Хтось iнший вирiшив би, що вiн клеїть iз себе iдiота, але я знала, що це не так. Йому теж надало, i теж невдало. Бiдолашнi хлопцi! Нерозлучна парочка невдах...

З мною зв’язався Морган Фергюсон i повiдомив, що Артур, Брендон та Дана вже в Екваторi. Я чемно вiдповiла, що знаю. Утiм, вiн знав, що я знаю. Просто йому хотiлося побалакати зi мною, от вiн i скористався з нагоди. Я не мала нiчого проти й пiшла до нього. Морган, хоч i рiдкiсний нахаба, зовсiм непоганий хлопець, дуже цiкавий спiврозмовник.

Я застала Фергюсона в найяснiшому товариствi королiв Готланду та Атлантиди i князя-протектора Галлiсу. Цi троє, щойно зачувши про Формотворчi, не забарилися прибути до Авалона, щоб промiняти абсолютну владу на вiчну молодiсть i могутнiсть. Артур з великою помпою прийняв вiд них присягу вiрностi, засадив своїх нових васалiв за книжки, а себе проголосив iмператором Нового Свiту. А приблизно за мiсяць очiкувалося прибуття кiлькох європейських правителiв з аналогiчними намiрами. Перед спокусою фактичного безсмертя не могло встояти нiяке честолюбство.

При моїй появi Моргановi гостi квапливо вiдкланялися. Чомусь усi вважали, що в нас роман, а ми не поспiшали нiкого переконувати. Особисто менi це було вигiдно — авторитет Фергюсона убезпечував мене вiд залицянь з боку iнших чоловiкiв. Донедавна Морган мав дурну звичку розпускати руки, коли ми залишалися вiч-на-вiч, знай норовив полапати мене, за що я нагороджувала його ляпасами, а вiн одержував насолоду й вiд того, й вiд iншого. Але вiдтодi як вiн викупався в Джерелi, ми стали просто друзями.

Наостанку Гендрiк Готiйський поцiкавився, чи не буде вiн допущений до Причастя за високою майстернiстю. Я вiдповiла, що тести не дали однозначно позитивного результату, тож за кiлька тижнiв їх слiд повторити. Молодий король атлантiв, василевс Костянтин, при цьому скептично посмiхався. Вiн був розумнiший за своїх колег i чудово розумiв, що їм трьом „висока майстернiсть” не загрожує. Як глави в недалекому минулому не дуже дружнiх держав, вони не можуть розраховувати на нашу поблажливiсть. Тут нiчого особистого, це полiтика.

Коли глави нинi дружнiх i добровiльно приєднаних держав пiшли, Морган улаштувався в крiслi навпроти мене, ласо глянув на мої нiжки (незважаючи на невисокий зрiст, ноги в мене дуже красивi, зокрема тому я ношу короткi спiдницi) i, швидше за звичкою, нiж у сподiваннi здолати мiй опiр, сказав:

— Боюся, про лiжко годi й мрiяти.

— Мрiяти можеш, — з усмiшкою вiдповiла я. — Але тiльки мрiяти.

Морган зiтхнув i закотив догори очi. Зараз вiн ображено нявкне, подумала я. Ще з дитинства я взяла собi за звичку ототожнювати знайомих людей iз тваринами. Скажiмо, батько був для мене великим драконом, Артур — трохи меншим драконом, мама — доброю левицею, дiд Янус — старим мудрим левом, а Брендон — сiрим вовченям. Вiд нашої першої зустрiчi я однозначно асоцiювала Моргана з котом, спочатку через його жовто-зелене око, але невдовзi переконалася, що вiн справдi схожий на кота — здоровенного, самовдоволеного i грайливого кота, для якого що не мiсяць, то березень.

— До речi, про високу майстернiсть, — озвався Морган, спрямувавши розмову в конструктивне русло. — Я пiдготував свої пропозицiї щодо кандидатур на наступний мiсяць, але не встиг ознайомити з ними Артура.

— Тепер цим завiдую я. Боюсь, Артур затримається довше, нiж сподiвався.

— А що сталося?

— В останнiй момент виникли ускладнення. Дуже неприємнi. Хiба вiн тобi не казав?

— Жодного слова. Це значить, що я маю утриматися вiд запитань?

— Та нi. Тут немає нiякої таємницi. Мабуть, Артур так квапився, що забув розповiсти. Вчора загинула Амадiсова дружина, Рахiль.

— Пiдозрюється вбивство?

— Не просто пiдозрюється, це очевидний факт. Нещасний випадок виключений. Хтось iз цiлком певним намiром пiдсунув Рахiлi дрiбку якоїсь радiоактивної речовини, перед тим як вона ввiйшла в Тунель.

У Моргана вiдвисла щелепа.

— Її... того... розщепило на атоми?

— Атож, разом з усiм почтом. Загинуло понад двадцять високопоставлених синiв i дочок Iзраїлю.

— Отакої!.. Це може завадити Брендоновi стати королем?

— Нi. Але може спровокувати вiйну мiж Домом Свiтла i Домом Iзраїлевим. Цар Давид прямо звинуватив у доччинiй смертi Амадiса. I не без вагомих пiдстав — бо тiльки Амадiс має доступ до уранових рудникiв у Царствi Свiтла; вiн один мiг органiзувати цей замах.

— Але з якою метою?

— Щоб усунути єдину перешкоду до його примирення з Брендоном. Стан Рахiлi мiг зруйнувати всi домовленостi.

— Її стан?

— Виявляється, вона була вагiтна. Чекала дитину, сина. Тобто — наступника престолу. За цих обставин Рахiль могла зажадати передачi влади своєму синовi i впровадження регентства. У Домi Свiтла знову почався б розбрат.

— Гадаєш, що Амадiс убив свою дружину й дитину?

Я встала, пройшлася кiмнатою й зупинилася бiля письмового столу Моргана.

— Я дуже упереджена проти Амадiса i вважаю його здатним на будь-яку ницiсть. А якщо бути об’єктивним... Навiть в очах найбезстороннiшого суддi Амадiс буде головним пiдозрюваним. Мало того, що вiн єдиний мiг роздобути в Царствi Свiтла необхiдну кiлькiсть урану. Ще бiльш пiдозрiлою видається та обставина, що нi Рахiль, нi її супутники не вiдчули нiякого негаразду — а всi чаклуни й вiдьми, що зросли в Домах Володарiв, перед входом у Тунель перевiряють себе та своїх супутникiв на радiоактивнiсть. Це навiть не звичка, а вироблений змалку рефлекс.

— Тодi уран був захований у свинцевий контейнер, — припустив Морган. — Або на нього були накладенi спецiальнi чари.

— Контейнер вiдпадає, — сказала я. — Тим бiльше свинцевий. Iнша рiч — чари, що тимчасово перетворили б радiоактивнi ядра на стiйкi; а це ще один доказ проти Амадiса. Такi чари в принципi не можуть бути сконструйованi за допомогою Формотворчих, тут потрiбнi фундаментальнiшi прояви сил — Янь, Iнь чи Образ Джерела. Амадiс же, як верховний жрець Мiтри, має опосередкований зв’язок з Порядком i спроможний створити необхiдне закляття. Цар Давид у вiдозвi до народу Iзраїлю особливо наголосив на цьому. Також вiн натякнув, що Амадiс, можливо, дiяв не самочинно, а заручився пiдтримкою Артура та Брендона.

— Отже, буде вiйна?

— Боюся, що так. Цар Давид людина миролюбна, але вибору вiн не має. Цього вимагають звичаї предкiв: кревна помста — справа державної ваги, священний обов’язок.

— Паскудно, — резюмував Морган. — Наш архiєпископ буде засмучений. Вiн так мрiяв вiдвiдати iстинну батькiвщину Спасителя.

— Доведеться зачекати, — сказала я. — Iзраїльтяни i в мирний час не дуже радi прочанам. Усi вони, за винятком невеликої секти месiанських юдеїв, вважають Iсуса самозванцем i зрадником свого народу... Мiж iншим, тобi не здається, що монсеньйор Корун МакКон уже готовий прийняти Причастя „за високою майстернiстю”? Перед своїм вiдбуттям Артур запропонував менi протестувати групу напiвкровок i виявити в архiєпископа „особливi дарування”.

— Чудова iдея, — пiдтримав Морган. — Гадаю, настав час розвiнчати мiф про вроджену неповноцiннiсть напiвкровок. В дитинствi мене й самого дiставали однолiтки з чистокровних родин. А згодом я втер усiм носа.

Я взяла зi стола складений навпiл аркуш.

— Це твої кандидатури на „високу майстернiсть”?

— Так.

Я сiла в крiсло i пробiгла список очима. А коли пiдвела погляд, то побачила на Морганових щоках рум’янець.

— Отже, Монгфiнд? — значуще промовила я.

— Ну... — збентежився вiн. — Думаю, не зайве буде показати, що i в юному вiцi можна досягти майстерностi.

— Хiба? — засумнiвалась я.

Морган ще дужче зашарiвся.

— Правду кажучи, в мене виникли певнi почуття... i менi якось не по собi. Вiдчувати потяг до дiвчинки, що навiть не стала дiвчиною — це схоже на збочення. А так я подбаю, щоб Монгфiнд швидко постаршала.

Я похитала головою:

— Тiльки не кажи, що я не попереджала.

— Я нiкого не звинувачую. Я знав, на що йду, коли обрав її своїм Провiдником. Монгфiнд чарiвне дитя, а коли виросте, стане чарiвною жiнкою... А ще вона така схожа на Дану.

— Видно, твоєму синовi доведеться шукати iншу наречену.

— Камлах тiльки радiтиме.

— А Монгфiнд?

— Зазвичай ученицi закоханi в своїх учителiв, i Монгфiнд не виняток. Зi свого боку я докладу всiх зусиль, щоб її дитяча закоханiсть переросла в дорослу любов.

— Щасти тобi, — сказала я, додавши до списку ще кiлька iмен, зокрема архiєпископа. — А якщо в майбутньому Артур визнає Монгфiнд гiдною стати адептом? З огляду на її здiбностi, це цiлком iмовiрно. Що тодi?

Морган осмiхнувся з нахабним виглядом людини, яка знає те, що iншим невiдомо.

— Це мене не турбує. Я маю рецепт протиотрути.

Я пильно придивилася до нього. Нi, це не блеф. Вiн справдi щось знає.

— Подiлишся з мною, чи це секрет фiрми?

— Нiякого секрету. Це навiть не моє вiдкриття, а Данине. Я лише зробив висновки.

— А саме?

— Ти помiтила, як Дана ставиться до Брендона? Вона любить його — та не як чоловiка, а радше як брата.

— Може, наслiдки контакту кожен сприймає iндивiдуально, — припустила я. — I для Дани пiвтора мiсяця замало.

— Не пiвтора мiсяця, — уточнив Морган. — Понад рiк. Пам’ятаєш, перед своїм весiллям вона зникла на кiлька днiв?

— Провела їх у швидкому потоцi часу?

— У дуже швидкому. Погодься: чотирнадцять мiсяцiв бiльш нiж достатньо. А проте її дружнi почуття до Брендона не обернулися на пристрасть. Втiм, i її ставлення до Артура не змiнилося — але вона й ранiше була нестямно закохана в нього. Просто Дана дуже стримана дiвчина.

— Невже це через те, що... — Я затнулася.

— Авжеж, — незворушно пiдтвердив Морган. — Через те, що сталося мiж ними в Безчасiв’ї.

— А звiдки ти знаєш? Артур розповiв?

— Нi, вiн не зволив. Розповiла Дана.

— Дана?!

Морган зобразив щирий подив:

— А що тут такого? Хiба не можуть чоловiк та жiнка бути просто близькими друзями? Я, звiсно, не заперечую, що мав Дану на оцi, але так склалося, що вона вiддала своє серце iншому. Отож я мусив задовольнитися суто дружнiми стосунками.

— Аж надто дружнiми, — вражено мовила я. — Зазвичай жiнки розповiдають про такi речi лише близьким подругам.

— Виходить, що Дана вважає мене близькою подругою.

Якись час ми мовчали. Обдумавши Моргановi слова, я мусила визнати, що вiн має рацiю. Згодом я й сама дiйшла б такого висновку. Вiн випередив мене тiльки тому, що знав про чотирнадцять мiсяцiв, якi Дана провела у швидкому потоцi.

— Отже, — врештi озвалася я, — Артур i Дана, самi того не пiдозрюючи, перехитрили захисну програму Дi... Джерела. Вони були такi близькi, що потiснили на другий план Брендона й Дейдру. В момент занурення Джерело зафiксувало наявнiсть у Дани контакту з матерiальним свiтом, але при проходженнi Кола Адептiв цей контакт пiдмiнився iншим — з Артуром... — Я спроквола похитала головою. — Сумнiваюся, що Дана довго затримається в Домi Свiтла.

Морган згiдно кивнув:

— Вона повернеться навiть ранiше, нiж ти гадаєш. Чесно кажучи, я був певен, що вона взагалi залишиться. Та, мабуть, останньої митi їй забракло рiшучостi сказати Брендону й Артуру правду.

— Яку правду?

Фергюсон з сумнiвом подивився на мене, нiби зважував, чи гiдна я довiри.

— Ай, гаразд, — зiтхнув вiн. — Однаково це незабаром розкриється. Рiч у тiм, що любовнi iгри в Безчасiв‘ї мали для Дани й Артура ще один наслiдок. Вони зачали в Джерелi дитину.

— Що?! — вражено вигукнула я. — Дана чекає вiд Артура дитину?

— Вже не чекає. Вона народила її у швидкому потоцi часу. Це дiвчинка на iм’я Дейдра. Вроджений адепт Джерела.

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 36