Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 41

 

Роздiл 41

Артур

За свiдченням очевидцiв, коронування Брендона було набагато пишнiше й помпезнiше, нiж така сама подiя одинадцятирiчної давнини. Це, власне, й зрозумiло: якщо Амадiсове сходження на престол знаменувало розкол у родинi, то теперiшнi урочистостi символiзували її єднання. Звичайно, недавнi трагiчнi подiї та конфлiкт з Iзраїлем завадили присутностi на коронуваннi представникiв усiх чаклунських Домiв. Зате тi Доми, що вирiшили пiдтримати Царство Свiтла, вшанували свята численними делегацiями на чолi з першими особами держав. Так, серед iнших почесних гостей, на церемонiї були король Марса Валерiй I, iмператор Римський Юлiан VII (свiтський правитель Дому Теллуса), вселенський архiєпископ Петро IV (духовний владика того ж Дому), старший син Одiна Гунвальд X (насправдi його батьком був Гунвальд IX, а „старший син Одiна” був офiцiйний титул королiв Асгарда), найсвятiший далай-лама з Iстинного Тибету та верховний iмам Аравiйської Землi.

До маминого незадоволення, Янус вiдмовився бути присутнiм на урочистостях. I хоча в цi святковi днi Сонячне Мiсто аж кишiло Сутiнковими (як-нiяк, нашi найближчi родичi), на офiцiйному рiвнi Сутiнки проiгнорували коронування. Це сталося з моєї подачi, оскiльки я вмовив дiда виступити посередником у переговорах з царем Давидом, що мали вiдбутися в Досвiтньому Замку пiсля Брендонового сходження на престол. А як гарант безпеки обох сторiн, Янус не мав морального права виказувати свою упередженiсть — хай навiть вона була очевидна. Цар Давид погодився на цю зустрiч, покладаючись не на сумнiвний нейтралiтет Сутiнкiв, а на бездоганну репутацiю Януса як людини слова.

Сам я до останнього моменту не мiг вирiшити, в якому амплуа менi брати участь у святкуваннях — як брата чи як глави дружнього Дому. Та врештi, переконавшись, що ложа для почесних гостей i без мене має вельми представницький вигляд, я вiддав перевагу ролi члена королiвської родини i скромно загубився в юрбi численних родичiв. Крiм усього iншого, це дозволяло менi без зайвих церемонiй вiднаджувати настирливих репортерiв з технологiчно розвинених свiтiв, що перебували пiд офiцiйним патронажем Дому Свiтла, i не вiдповiдати на їхнi провокативнi запитання стосовно майбутньої вiйни.

Рiвно опiвднi, коли сонце стояло в зенiтi, до храму прибула святкова процесiя на чолi з Брендоном i Бронвен. Їх зустрiчав наш зведений брат Амадiс, величний у своїх шатах верховного жерця Мiтри. Вiн проказав дуже пристрасну промову, вiтаючи нового короля, потiм вiдправив урочисте богослужiння, кульмiнацiєю якого стало ритуальне умертвiння бика. Безвинно забиту тварину негайно винесли з храму, аби встигнути приготувати з неї священну печеню для майбутнього бенкету з нагоди коронування. До речi, через такi жертвоприношення в деяких Домах нас вважали язичниками. Хоча насправдi це не так — мiтраїзм був релiгiєю монотеїстичною, високоорганiзованою, з чiтко окресленими етичними нормами та стрункою теологiєю.

Я не стану розповiдати про коронування Брендона, за яким безпосередньо спостерiгало понад двадцять тисяч чаклунiв та вiдьом, що їх умiстив Головний храм Мiтри в Сонячному Мiстi. Всiм iншим, хто не змiг туди потрапити, довелося задовольнятися дзеркалами; а мiльярди простих смертних з офiцiйних володiнь Дому Свiтла споглядали цю епохальну подiю, жадiбно припавши до екранiв своїх телевiзорiв. Але менi, чесно кажучи, було байдуже. За минулi пiвроку я вже переситився урочистими заходами — поховання короля Брiана, коронування Колiна, моє коронування, моє вiнчання з Дейдрою, вiнчання Брендона з Даною... Це останнє — найбiльша дурниця, яку могли утнути двоє таких розумних людей. Та й те, що затiяли тепер Брендон i Бронвен, не здається менi гарною iдеєю. Хоча, з iншого боку, їхнє рiшення має трохи полегшити менi життя...

Напередоднi ввечерi Бронвен приголомшила мене звiсткою, що коронується разом iз Брендоном.

— Але, золотко, — заперечив я, — навiщо смiшити людей? Адже пiсля Брендонового коронування Амадiс розiрве його шлюб з Даною, i всiм стане ясно, що це назрiвало давно. Невже кiлька днiв, що їх ти проведеш у ранзi королеви, вартi того, щоб виставляти себе на посмiховисько?

— Я не виставлятиму себе на посмiховисько, — заперечила Бронвен. — I королевою буду не кiлька днiв, а принаймнi кiлька рокiв.

Аж тут до мене дiйшло. Неяснi пiдозри останнiх днiв нарештi сформувалися в запiзнiлий здогад. У глибинi душi я передчував це з тiєї самої митi, як Бронвен мало не розплакалася, коли Юнона назвала її дочкою...

— Ви хочете одружитися?

— Так. За законами Царства Свiтла, коронування означатиме також i наше вiнчання. При цьому автоматично буде розiрваний попереднiй Брендонiв шлюб.

— Це була твоя iнiцiатива?

— Нi, Брендонова. Вiн попросив мене залишитися з ним, поки наша незрiвнянна кралечка Дейдра зволить зайняти моє мiсце, — Бронвен сумно всмiхнулася. — Бренда вже сваталась до неї вiд братового iменi, але Дейдра до пробудження свого Дару й чути не хоче про нове замiжжя. Тому Брендон запропонував менi бути його... нi, не супутницею, а радше тимчасовою попутницею.

— I ти погодилась?

— Уяви собi, погодилась. Менi сподобалася його чеснiсть. I взагалi, Брендон подобається менi бiльше за всiх iнших — пiсля тебе, звичайно. Вiн дуже милий i нiжний зi мною.

— То ви вже...

Вона зiтхнула:

— Я не дотримала свого слова, Артуре. Все берегла свою невиннiсть для тебе, але... так вийшло. Першої ж ночi. Брендон почувався дуже самотньо й незатишно через ослаблення контакту з Брендою, вiн був як кинута дитина — i менi стало шкода його. З цього все почалося... Ти засуджуєш мене?

Я похитав головою:

— Чого б це я засуджував тебе. Просто... хочу сподiватися, що згодом ти не пожалкуєш.

— Розiйтися ми завжди зможемо. Це не проблема.

— Що ж, щасти вам обом, — сказав я й погладив її вогненно-руде волосся. — Знаєш, я починаю нудьгувати за моєю Снiговою Королевою.

— Її вже немає, — вiдповiла Бронвен. — Вона вмерла вiд свого безнадiйного кохання...

...I коли Амадiс поклав корону на чоло Брендона i надяг вiнець на голову Бронвен, це сталося. Снiгова Королева остаточно пiшла в небуття, i замiсть неї народилася королева Свiтла. А Дана, яку я кохав, здобула свободу...

Церемонiя тривала. Вона мала закiнчитися лише з заходом сонця, та я чекати не став. Без поспiху, щоб не привертати до себе уваги, я вiддрейфував до бiчної стiни храму, а потiм непомiтно вислизнув через маленькi дверi в один зi службових коридорiв й дiстався до лiфта. Дiонiс, з яким я координував свою втечу, дав менi знати, що вже спускається в пiдземелля на iншому лiфтi.

Зала Переходу в цей урочистий день охоронялася з особливою пильнiстю. Вартовi дуже вiдповiдально ставилися до своїх обов’язкiв, проте в їхнiй поведiнцi вiдчувалося незадоволення. Зараз вони б охочiше сидiли в якiйсь корчмi, кухлями гилили пиво за здоров’я короля та королеви i спостерiгали за церемонiєю через великi дзеркала, розставленi по всьому Сонячному Мiсту.

— От чорт! — сказав я Дiонiсу, що зустрiчав мене бiля лiфта. — Як це нiхто не допетрав поставити тут бодай одне дзеркало?

— Наскiльки менi вiдомо, — вiдповiв Дiонiс, — начальник служби безпеки дав прямо протилежну вказiвку. Мовляв, це вiдволiкатиме увагу охорони. Вiн дуже боїться терактiв.

— А сам, бач, поперся до храму, — зауважив я. — I стирчить у перших рядах.

Задля проформи (i дотримуючись усталених правил) ми ввiйшли пiд одну з арок, я викликав Образ Джерела i миттєво перемiстив нас обох у вiтальню на другому поверсi доччиного будинку. З метою конспiрацiї я переправляв „пiдсадних качок” з рiзних мiсць, а для останньої партiї обрав Дiанинi Сутiнки.

Я зв’язався з Брендою (як виявилося — розбудив її), i вона пообiцяла, що хвилин за десять буде готова. Потiм ми спустилися в хол, де нас чекало ще семеро завербованих Дiонiсом „качок”. Вiрнiше, присутнiх було вiсiм — але восьмий явно не належав до групи високих бiлявих арiйцiв з iстинно нордичними рисами обличчя.

З нашою появою вони дружно пiдхопилися з крiсел i мало не вишикувалися в шеренгу. Вони були неабияк схвильованi в передчуттi крутого повороту їхньої долi. Нас, чаклунiв та вiдьом, не так уже й багато на неосяжних просторах Всесвiту; навiть якби ми, знехтувавши расовими, етнiчними й релiгiйними розходженнями, замешкали всi разом в одному з населених свiтiв, то склали б далеко не найбiльшу з мiсцевих нацiй. Тому для чаклуна немає нiчого страшнiшого (крiм смертi, а може, i включно зi смертю), нiж позбутися Дому, опинитися поза спiльнотою подiбних собi, стати парiєю. У бiльшостi Домiв смертна кара не практикується, а як найвищу мiру покарання застосовують вигнання — i решта Домiв, за взаємною домовленiстю, не повиннi приймати до своїх лав засуджених. Отож формально я порушував загальноприйнятi правила, набираючи „пiдсадних качок” з-помiж вигнанцiв. Проте iншого виходу не мав — менi вкрай були потрiбнi помiчники для заснування нового Дому.

Я окремо привiтався з кожним завербованим. Загалом, букет був типовий — двi парочки кровозмiсникiв, братiв та сестер, одна лесбiйка i двоє вiровiдступникiв, що прийняли християнство, — Дiм Одiна нiколи не вiдзначався релiгiйною терпимiстю та толерантним ставленням до сексуальних меншин. Я орiєнтував Дiонiса саме на таких контингент вигнанцiв — чиї проступки розцiнювалися як тяжкi злочини здебiльшого через умовностi, прийнятi в тих чи iнших Домах. Так, наприклад, у Сутiнках релiгiйнi переконання та сексуальна орiєнтацiя вважалися особистою справою кожної людини. З iншого боку, за iнцест карали скрiзь, хоч i по-рiзному, але я й сам цим грiшив i, може, тому ставився до кровозмiсникiв поблажливо.

А втiм, особливо перебирати менi не випадало. Мене не влаштовували вигнанцi, що справдi вчинили злочин — патологiчнi вбивцi, гвалтiвники, рiзнi збоченцi, заколотники, анархiсти й iнша така ж братiя. А вербувати повноправних членiв Домiв я не хотiв — з тих причин, про якi казав Моргановi та Дейдрi. Що ж до вигнанцiв, то їхнє становище давало надiйнi важелi впливу на них, i я мiг розраховувати, що вони стануть допомагати менi не за майбутнi високi посади та титули, а єдино лише за можливiсть знову стати членами чаклунської спiльноти. За час свого перебування в Екваторi я вже переправив на Землю Артура сто шiстнадцять осiб; а з урахуванням цих сiмох буде сто двадцять три. Залишалося ще восьмеро — проте вони не належали до вигнанцiв, це були мої давнi друзi та родичi, яким я цiлком довiряв. Їм я вiдводив дещо iншу роль, нiж рештi. На вiдмiну вiд „пiдсадних качок”, вони мали стати моїми офiцiйними помiчниками. Наближення до престолу кiлькох чужинцiв не викличе особливого незадоволення серед моїх пiдданих, навпаки навiть — вони зрадiють появi нових людей, що допомагатимуть їм опановувати Формотворчi.

— Отже, — сказав я, звертаючись до сiмох дiтей Одiна. — Зараз я переправлю вас у Серединнi свiти, де моя сестра Бренда прийме вас i в загальних рисах ознайомить iз Землею Артура. Потiм ви самi станете вивчати її, ввiйдете в роль тамтешнiх мешканцiв, вихiдцiв зi Скандинавiї, кожен з вас придумає собi правдоподiбну легенду, а за мiсяць-пiвтора прибуде до Логрiсу, буцiмто почувши про те, що я роздаю вiчну молодiсть та могутнiсть. Зустрiвши там знайомих, в жодному разi не показуйте, що знаєте їх. Крiм того, тримайтеся окремо й один вiд одного, щоб нiхто нiчого не запiдозрив, коли я вирiшу, що всi ви будете допущенi до Причастя „за високою майстернiстю”. А потiм можете знайомитися, ставати друзями, одружуватися... але не до цього. — Я зробив паузу i значуще подивився на двi сiмейнi парочки. Те, що я казав, було лише квiнтесенцiєю докладних iнструкцiй, що їх вони вже отримали вiд Дiонiса. Та зайве повторення нiколи не шкодить. — Власне, умови вам вiдомi, ви погодилися з ними й заприсяглися дотримуватися всiх пунктiв нашої угоди. Це дозволить вам стати повноправними членами Дому, нiчим не гiршими, але й не кращими за iнших. Будь-якi вашi претензiї на привiлейоване становище будуть розглядатися мною як серйозна провина, що дає менi право вiдмовитися вiд послуг порушника. Питання є?

Якийсь час усi семеро перезиралися в нерiшучостi. Очевидно, хотiли запитати про Джерело — просто так, з чистої цiкавостi. На мою вимогу, Дiонiс при доборi кандидатур дотримувався ще й таких критерiїв, як низький рiвень честолюбства, пiдвищена обережнiсть, навiть боязкiсть, i не надто майстерне володiння силами. Це, звiсно, послаблювало мою команду, але водночас убезпечувало вiд проявiв зайвих владних амбiцiй з боку „пiдсадних качок”. Насамперед, я потребував учителiв — розумних, освiчених, старанних, та загалом пересiчних людей, що навчать мiсцевих чаклунiв i вiдьом керувати Формотворчими, а потiм вiдiйдуть у тiнь, задовольнившись статусом рядових членiв нового Дому.

Зрештою менi поставили кiлька несуттєвих запитань, я вiдповiв на них, потiм наказав усiм сiмом стати посеред холу якнайближче один до одного i викликав на зв’язок сестру. Бренда вiдповiла, що вже готова до прийому.

Iдея прямого сполучення мiж Серединними й Екваторiальними свiтами виникла в мене та Бренди одночасно. Поштовхом до цього стала здатнiсть Бронвен проникати в Безчасiв’я як з того, так i з iншого боку нескiнченностi. Анi менi, анi Брендi це не вдавалося, зате ми швидко навчилися переправляти один одному неживi предмети. Потiм настала черга живих iстот, i незабаром десять сiмей пухнастикiв, на превелику радiсть Пенелопи, замешкали у двiрському парку Авалона. А за кiлька днiв ми ризикнули одним добровольцем з-помiж „пiдсадних качок”. Операцiя пройшла гладко, i того ж дня я переправив на Землю Артура ще дюжину найманцiв. Таким чином, вiдпала необхiднiсть вести за собою по Тунелю в нескiнченнiсть понад сотню людей. Та й менi самому бiльше не треба було перетинати це пекло — досить присутностi адепта по iнший бiк нескiнченностi, щоб з його допомогою зробити миттєвий стрибок. До речi, я пропонував Брендi вiдвiдати братове коронування, а потiм повернутися назад, „схопившись” за Моргана, але вона навiдрiз вiдмовилася. Найпевнiше, через Брендона. Я пiдозрював, що за весь цей час вони жодного разу не зв’язувалися — обоє, що називається, пiшли на принцип. Бiдолашнi мої близнюки...

Я збiльшив iнтенсивнiсть Образа й загорнув сiмох дiтей Одiна в силовий кокон. Вони ще не встигли усвiдомити, що вiдбувається, як я дав потужний iмпульс у нескiнченнiсть i миттєво переправив їх до Бренди. Хол будинку спорожнiв, ми залишилися втрьох — я, Дiонiс i темноволосий хлопець на iм’я Джона, той самий, з яким я познайомився, коли вiн залишав Дiм Свiтла.

„Нормально, Артуре, — повiдомила сестра. — Вони в мене. Цiлi й неушкодженi. I, звичайно, трохи наляканi”.

„Отже, прощаймося?”

„Нi, стривай. Я про Брендона та Бронвен...”

„Щойно вони одружилися. Бронвен тепер королева”.

„Я все думала про це, i... Словом, ти не в курсi, мiж ними вже щось було?”

„Як так? — здивувався я. — Ти ж маєш знати...”

„То було?”

„Так”.

„ГОСПОДИ БОЖЕ МIЙ!” — Думки Бренди, завжди такої стриманої i врiвноваженої дiвчинки, раптом стали плутаними, неконтрольованими. Таку сумiш радiсного переляку, надiї й полегшення, мабуть, вiдчуває засуджена до страти людина, коли її зачитують акт про помилування... А наступної митi, так i не попрощавшись, сестра перервала зв’язок.

Кiлька секунд я стояв посеред холу, оговтуючись вiд емоцiйного шоку, який мимоволi завдала менi Бренда. На щастя, шок був легкий i нiяких неприємних вiдчуттiв не викликав.

— Все гаразд? — запитав Дiонiс.

— Авжеж, — вiдповiв я, сiвши у крiсло. — Одну справу зробили.

— Тодi я пiду. Кiнцiвка церемонiї обiцяє бути вражаючою. — Вiн кинув швидкий погляд на Джону, що скромно стояв попiд стiною, й додав: — Мою думку ти знаєш. Отож сам вирiшуй, на свiй страх i ризик.

З цими словами Дiонiс вiдкрив вхiд у Тунель i щез. Як то кажуть, умив руки.

Я жестом запропонував Джонi сiдати i якийсь час мовчки дивився на нього. Нарештi заговорив:

— Амадiс переказав менi твоє прохання. I рекомендував узяти тебе в мою команду. Вiн дуже високої думки про тебе.

— Так, — сказав Джона. Це було не питання, не твердження, а просто констатацiя факту.

— Взагалi я схильний довiряти Амадiсовим судженням про людей — за винятком тих випадкiв, коли йдеться про гарненьких жiнок. Тому поставився до його рекомендацiї серйозно.

— Так, — знову сказав Джона.

— Бачу, ти небагатослiвний.

— Навпаки, — заперечив вiн. — Боюсь, я надто говiркий. Менi треба було взагалi мовчати, поки ви нi про що не питали.

— Гм... добре. Дiонiс розповiв, що ти попередив його про спроби Рахiлi пiдiслати в мою команду шпигунiв. Чому ти це зробив?

Джона з гiркотою посмiхнувся:

— Мої спiввiтчизники сказали б, що з пристрастi до зрадництва.

— Мене не цiкавить, що сказали б твої спiввiтчизники. Я хочу знати про твої справжнi мотиви.

— Якщо серйозно, — вiдповiв вiн, — то я вважаю, що нiхто не має права втручатися в будiвництво нового Дому. На моє переконання, це аморально й неетично. Крiм того, я не сумнiвався, що шпигуни будуть викритi й без мене. Але тодi ви могли б розцiнити приватну iнiцiативу Рахiлi як цiлеспрямовану полiтику всього Iзраїлю.

— Зрозумiло, — сказав я. — Мiж iншим, Дiонiс вважає тебе досить порядним, але занадто честолюбним.

— Може, й так, — не став заперечувати Джона.

— Вiн думає, — вiв далi я, — що ти не задовольнишся роллю рядового члена Дому i претендуватимеш на бiльше.

— Це правда. Кожен прагне посiсти те мiсце, яке вiн заслуговує.

— Ти дуже вiдвертий, — зауважив я.

— Краще бути вiдвертим, нiж лукавим.

— Раз так, то скажи вiдверто, чим ще, крiм порядностi, ти керувався, виступаючи проти полiтики Рахiлi? Адже це коштувало тобi мiсця королiвського радника.

— Зате я здобув прихильнiсть Амадiса, а багато дiтей Свiтла поступово перестали бачити в менi чужинця. Що ж до полiтичного курсу Рахiлi, то вiн вiд початку був приречений. Я передбачав той день, коли Амадiс помириться з Брендоном, i тодi моя лояльнiсть буде... вiрнiше, була б зарахована. Але загибель Рахiлi перекреслила мої плани. Я не мiг залишатися в Домi, який воюватиме з моїм народом.

— А чому ти взагалi прийняв пiдданство Дому Свiтла?

— По-перше, так учинила Рахiль. А по-друге, i це, мабуть, головне, в Iзраїлi менi однак нiчого не свiтило. Формально я належу до королiвської родини, та разом з тим я байстрюк i напiвкровка. Дитинство та юнiсть я провiв у свiтi простих смертних, навiть не пiдозрюючи про своє походження. Ви, певно, звернули увагу на мiй акцент.

— Англiйський, — сказав я. — Нi, американський.

— Я був громадянином США на Землi Без Арафата, — пiдтвердив мiй здогад Джона. — I я покривлю душею, коли скажу, що дуже прив’язано до Землi Обiтованої.

— Ти не змiг прижитися в Домi Iзраїлевiм?

— На жаль, нi. Був би я просто байстрюком i напiвкровкою, нiяких проблем з моєю асимiляцiєю не виникло б. Але, собi на бiду, я син Iсаї бен Гура i вже одним цим фактом нажив собi багато ворогiв серед найближчих родичiв. Якби я знав, що все так станеться, то приховав би своє походження.

Я зiтхнув:

— Якби ми вмiли передбачати майбутнє, то були б не людьми, а богами... — Я замовк i глянув на годинник. Церемонiя в Головному храмi Мiтри наближалося до завершення, а її кiнцiвка й справдi обiцяла бути ефектною. Звiсно, всi тi „чудеса”, що їх творив Амадiс, були звичайнiсiнькими чарами, але мене завжди вражали його майстернiсть, вишуканiсть i артистизм у чаклунському мистецтвi. — Добре, менi час iти. А ти маєш день на збори. Якщо не передумаєш, чекай мене завтра у Країнi Сутiнкiв. Ми вiдбуваємо вiдразу пiсля зустрiчi з царем Давидом.

— Ви вестимете перемовини? — поцiкавився Джона.

— Їх вестиме Брендон, король Свiтла. А моя участь обмежиться роллю спостерiгача. — Я встав з крiсла. — Отож не спiзнюйся.

— Не спiзнюся, — пообiцяв Джона. — I не передумаю. Я зараз же подамся в Сутiнки i проведу свiй останнiй день в Екваторi, насолоджуючись красою Олiмпу.

А я повернувся в Сонячне Мiсто, де став свiдком „чудес” в Амадiсовiм виконаннi, пiсля чого розпочався святковий бенкет з нагоди коронування. Безтурботно поглинаючи священну печеню з жертовного бика, я навiть не пiдозрював, що саме в цей час Джона готує менi велику свиню. При оцiнцi людей я занадто покладався на свою iнтуїцiю, за що мене частенько критикував Дiонiс, пророкуючи, що колись я про це пошкодую. На жаль, так i сталося. У найневдалiший момент iнтуїцiя мене зрадила.

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 41