Роздiл 43

Артур

За попередньою домовленiстю, делегацiя Свiтла мала перша залишити Сутiнки. Ми спустилися в Залу Переходу i в гнiтючiй мовчанцi пiдiйшли до арок. Настрiй був паскудний.

Як я й боявся, перемовини Брендона з царем Давидом закiнчилися безрезультатно. Наявна була добра воля обох сторiн, бажання запобiгти згубнiй вiйнi, але всi доводи здорового глузду розбилися об емоцiї. Загибель Рахiлi вимагала помсти — а оскiльки конкретних винних так i не знайшли, то вiдповiдальнiсть лягала на все Царство Свiтла. Крiм того, масовi гуляння на вулицях Сонячного Мiста, а також провокативнi заяви деяких високопоставлених осiб iз союзних нам Домiв загострили пристрастi в Iзраїлi до межi. З iншого ж боку, була вiдозва царя Давида до своїх пiдданих, складена явно зопалу i вкрай образлива для дiтей Свiтла. Як король, Брендон не мiг залишити її без уваги i мусив дати належну вiдповiдь. Отож главам двох Домiв не лишалося нiчого iншого, як оголосити один одному вiйну, обговорити умови її ведення (це було єдиним позитивним моментом) i пiдписати пакт про початок бойових дiй.

— Ну що ж, брате, — сказав Брендон, зупинившись бiля арки. — Нашi шляхи розходяться.

Я кивнув:

— Так.

Ми трохи помовчали, потiм Брендон з зiтханням вимовив:

— Чорт! Ненавиджу сцени прощання. Так тоскно, хоч вовком вий... Гаразд. Переказуй вiтання Брендi.

— Обов’язково. Скажу, що ти сумуєш за нею.

— Вона й так знає.

Брендон обiйняв мене, потиснув руку Дiонiсу i швидко пройшов пiд арку. Не обертаючись, викликав Образ Джерела, а за мить його фiгура розтанула в повiтрi. Iншi члени делегацiї, вiддавши менi честь, разом ввiйшли в Тунель.

Нас залишилося троє — я, Дiонiс i Джона. Сiм моїх друзiв та родичiв — четверо Сутiнкових i троє дiтей Свiтла — вже перебували в Авалонi. Я переправив їх до Бренди ще зранку, щоб вони встигли трохи освоїтися, перш нiж я офiцiйно представлю їх при дворi.

Що ж до Джони, то питання про його статус залишалося вiдкритим. Я не мав часу помiркувати над цим, але схилявся до думки, що там, де приймуть вiсьмох учителiв (включно з Дiонiсом), знайдеться мiсце i для дев’ятого. Тим бiльше що дев’ять — магiчне число.

Ще в лiфтi я зв’язався з Брендою i попросив її приготуватися. Тепер вона сама вийшла на зв’язок i повiдомила, що готова до прийому.

— Рушаймо, — сказав я Дiонiсу та Джонi, i ми вступили пiд арку.

За моєю командою Образ Джерела загорнув нас трьох у силовий кокон. Контакт мiж мною та Брендою набув у моєму сприйняттi вигляду нитки, протягненої через нескiнченнiсть. Для проби я спочатку смикнув цю нитку, перевiривши її на мiцнiсть, потiм схопився за неї i звелiв сестрi тягти...

Простiр навколо нас спалахнув усiма кольорами веселки, пiдлога пiд ногами зникла... а за якусь частку секунди з’явилася знову. Коли в моїх очах перестало рябити, я впiзнав невибагливу обстановку моєї нiшi й побачив Бренду з Пенелопою, що стояли попiд стiною, дивилися на нас i всмiхалися.

— Привiт, — весело сказала Бренда. — Нарештi наша команда в повному складi.

А Пенелопа пiдiйшла до мене й поцiлувала в щоку.

— Рада, що ти повернувся, тату.

— Я теж радий тебе бачити, донечко, — вiдповiв я.

— I я радий, що ти тут, Пенелопо, — раптом озвався Джона. — Бо iнакше довелося б посилати за тобою.

Безцеремоннiсть, з якою вiн втрутився в нашу розмову, його дивнi слова i не менш дивний тон геть спантеличили мене. А в грудях я вiдчув неприємний лоскiт, що зазвичай називався поганим передчуттям.

— Що це значить? — здивовано запитав я, повернувшись до Джони. — Ти знайомий з Пенелопою?

Вiн зухвало посмiхнувся. Де й подiвся ввiчливий, коректний, хоч i зайве самовпевнений юнак. Тепер передi мною стояв нахабний тип, що дивився на мене з вiдвертою ворожiстю, ба навiть ненавистю, i водночас його очi сяяли якимсь сатанинським трiумфом. Цей погляд нагадав менi погляд Гаральда, тiльки в ньому було бiльше розуму. Набагато бiльше. Занадто багато розуму...

— Атож, я знайомий з нею, — вiдповiв Джона. — Познайомився з чистої цiкавостi. Кортiло побачити, що являє собою дочка такого негiдника, як Артур Пендрагон.

— От холера! — пробурмотiв за моєю спиною Дiонiс. — Боюся, кузене, ти пригрiв на грудях змiю.

Джона знову посмiхнувся:

— Помиляєшся, не змiю. Адже змiй — символ Хаосу, а це... — над його головою виник золотий нiмб, — це символ Порядку.

— ЯНЬ! — приголомшено вигукнула Бренда. — ВIН АДЕПТ ПОРЯДКУ!

Майже рефлекторно ми викликали свої Образи, вони метнулися до Джони... i раптом завмерли, немов зiв’яли.

— Ну! — сказав Джона. — Чого баритеся? Вперед!

Але Образ не реагував на мої команди, вiн вiдмовлявся вступати в сутичку з Янь. Так само поводився i Брендин Образ.

— Що за чортiвня?! — вилаявся я.

— Це не чортiвня, а iнстинкт самозбереження, — зволив пояснити Джона. — Вiн властивий Джерелу. Воно вже вирахувало, хто я такий i що в собi несу.

— I що ти несеш?

— Поневолення. Порядок довго збирав сили, щоб пiдкорити Джерело, i нарештi йому це вдалося.

— Ще подивимося, чи вдалося, — сказав я й торохнув iзоляцiйними чарами.

Мiй та Брендин Образи зникли, Пенелопа й Дiонiс утратили доступ до Формотворчих... Але Знак Янь залишився!

Джона голосно розсмiявся:

— Нерозумно, Артуре! Я не зв’язаний з Порядком, iнакше ти вiдразу засiк би мене. Я сам несу в собi Порядок, вiрнiше, його мiць, покликану поневолити Джерело. Ця мiць ще дрiмає, я тримаю її пiд контролем, а мiй Янь — лише її напiвсонний прояв. Якщо ж вона буде пробуджена, то Джерелу гаплик. Воно зрозумiло це i тому вiдмовилося вбити мене.

Мене пойняли апатiя та байдужнiсть, породженi розпачем. Я опустився на єдиний у моїй „нiшi” стiлець, закрив обличчя руками i приречено став чекати кiнця свiту.

— Отже, — промовила Бренда, не втрачаючи самовладання, — Порядок сильнiший за Джерело?

— Не сильнiший, а дурнiший, — уточнив Джона. — Йому чуже саме поняття самозбереження, його головний iмператив — експансiя. Вiн прагне захопити Всесвiт, його мета — свiтове панування, а потiм будь що буде.

— Потiм буде Нiщо, — похмуро озвався Дiонiс. — Потiм запанує Абсолют, бо неможливе iснування Всесвiту за вiдсутностi протиборчих сил. Усе повернеться до вихiдної точки, до початку всiх початкiв. Всесвiт знову вiдродиться у вогнi Великого Вибуху — але вже без нас. Ти розумiєш це, безумцю?

— Чудово розумiю. У структуру свiтобудови закладенi двi основнi тенденцiї — стабiльнiсть, пiдтримувана Джерелом, i циклiчнiсть, рушiями якої є Порядок та Хаос. Їхнiй споконвiчний антагонiзм, їхня безнастанна боротьба мiж собою — лише прояв цiєї тенденцiї. Але в остаточному пiдсумку вони мають одну мету — знищення iснуючого Всесвiту й повернення до Абсолюту.

— Ти мiркуєш надто тверезо для смертника-камiкадзе, — зауважила Бренда. — В розумi тобi не вiдмовиш... Але невже ти розумний аж до божевiлля, невже думаєш, що новий Всесвiт буде кращий за наший?

— Нi, не думаю, — вiдповiв Джона. — Вiн буде не кращий i не гiрший, вiн буде iнший — i без мене. А я не хочу цього.

Я забрав руки вiд обличчя. У моєму серцi зажеврiв боязкий вогник надiї.

— То навiщо ж ти принiс iз собою цю мерзенну мiць?

— Щоб промiняти її на Силу Джерела. Я надурив Порядок так само, як надурив тебе, Артуре. Порядок мусив дати менi волю i зняти з мене свою печатку, щоб я мiг непомiченим проникнути в Серединнi свiти. Це була його помилка. Я не дурень i не фанатик, як Гаральд, i не збираюся жертвувати собою заради чужих менi iдеалiв. Я маю свої власнi плани.

— Якi ж?

— Я прийду до Джерела i дозволю йому знищити в менi мiць Порядку. Вiн зможе зробити це лише по моїй волi i за мого сприяння, оскiльки я, саме я контролюю цю мiць. Вiн звiльнить мене вiд пут Порядку, а натомiсть дасть менi свою Силу. Потiм я повернуся в Екватор i очолю боротьбу Iзраїлю проти Свiтла. Дивися на мене, Артуре, уважно дивися. Перед тобою майбутнiй цар Йона Третiй.

— Хочеш скинути Давида з престолу? — запитав Дiонiс.

Джона вiдповiв не одразу. Кiлька секунд вiн зосереджено мовчав, наче про щось думав, потiм iз самовдоволеним посмiхом вiдповiв:

— У цьому вже немає потреби: щойно трон Мойсеїв став вакантний. Хвилину тому в пiдземеллi Досвiтнього Замку прогримiв дуже характерний вибух. Бiдолашний довiрливий Давид обiйняв мене на прощання i навiть не помiтив, як я сунув йому в кишеню маленьку металеву кульку. Знадобилась якась дрiбка плутонiю, щоб звiльнити престол. Я без проблем синтезував його в Сутiнках, поки ви безтурботно веселилися в Сонячному Мiстi.

— О боги! — промовила Пенелопа, блiднучи вiд жаху.

Бренда й Дiонiс дивилися на Джону з таким очманiлим виглядом, наче уздрiли Сатану.

А я мляво думав про те, що станеться, коли блискавично кинусь на Джону i скручу йому в’язи. Зваживши всi „за” та „проти”, я дiйшов невтiшного висновку, що при будь-якому результатi добром це не скiнчиться.

Я зiбрав усi свої внутрiшнi ресурси i спробував зв’язатися з дiдом. Це було важко, надзвичайно важко, але менi вдалося.

„Артуре?” — почувся в моїй головi тихий Янусiв голос.

„Так, дiду. Ти чуєш мене?”

„Дуже погано”.

„Це iзоляцiйнi чари. У нас великi неприємностi”.

„У нас теж”.

„Цар Давид?”

„Так. Схоже, вiн загинув. Вибухом зруйнована вся Зала Переходу. Зараз ми почнемо рятувальнi роботи...”

„Давидовi вже не допомогти. У нього був плутонiй”.

„Знаєш, хто це зробив?”

Я коротко розповiв йому про все, що сталося.

„Кепськi справи, — сказав Янус. — Цей хлопець або божевiльний, або честолюбець, яких iще свiт не бачив”.

„Що робити, дiду?” — в розпачi запитав я, вiдчуваючи, як вичерпуються мої магiчнi сили.

„Не знаю, Артуре. Я рiдко кажу цi слова, але зараз я справдi не знаю. Боюся, в Iзраїлi не повiрять, що влаштував Джона”.

„Дiду! Я втрачаю контакт... Негайно зв’яжися з Брендоном. Хай вони з Бро... з Даною поквапляться в Безчасiв’я”.

„А вони зможуть потрапити туди з Екватора?”

„Так, зможуть... Марщiй, дiду!”

„Добре, Ар...” — цiєї митi зв’язок обiрвався.

Джона дивився на мене й паскудно осмiхався.

— Викликав пiдмогу, га? Але все даремно. Поки я не скупався в Джерелi, ви не посмiтите завдати менi шкоди. Навпаки — мусите всiляко сприяти менi, подбати про те, щоб я був допущений до посвяти i в жодному разi не загинув у момент занурення в Джерело — бо тодi загине весь свiт. — Нiмб над головою Джони зник. — Думаю, ви вже все зрозумiли, i я бiльше не маю потреби погрожувати вам Знаком Янь. До того ж це ризиковано: чого доброго, ще втрачу контроль над мерзенною мiццю, як назвав її Артур.

— Що тобi треба? — запитала Бренда.

— А хiба важко здогадатися? Менi потрiбнi камiнцi, що допоможуть пройти до Джерела, а також Пенелопа — щоб тримала зi мною контакт

Пенелопа злякано зойкнула й вiдступила до стiни.

— Нi! — вигукнув я. — Тiльки не вона!

— Нi! — твердо мовив Джона. — Тiльки вона. Її ти точно не посмiтиш убити, щоб розправитися зi мною.

— Щоб тебе покорчило! — сказала Бренда. — Ти забагато знаєш про Джерело.

— Ясна рiч. Я мав розкiшну можливiсть ретельно вивчити Артурiв Образ, коли вiн був у тiсному контактi зi Знаком Янь Агнця.

— То це ти пiдiслав його?!

Джона ствердно кивнув:

— Ми з Гаральдом дiяли заодно, хоча з рiзними цiлями. Вiн прагнув заволодiти короною Свiтла, а я збирався використати його, щоб знищити ваш Дiм. Але з твоєю появою, Артуре, мої плани зазнали змiн. Я вирiшив стати царем Iзраїлю, насолити своїм так званим родичам. А дурник Гаральд став плутатися в мене пiд ногами i я вiддав його тобi на поталу. Нiчого сказати, хвацько ти закатрупив його.

— Який же ти негiдник, Джоно! — тремтячим вiд гнiву голосом мовила Пенелопа. — Ти холоднокровно прирiк на смерть багатьох людей. Навiть власну дружину ти принiс у жертву своїм честолюбним планам. Який же ти паскудний негiдник!

Джона подивився на неї довгим поглядом:

— Я весь у нашого татуся, сестричко. Такий самий негiдник, як вiн. Паскудний негiдник... Що вдiєш — гнила, зiпсута кров.

Попередній    Зміст    Наступний

Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 43