Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 5

 

Роздiл 5

Король Брiан умирав. Зрадницька рука завдала йому смертельного удару саме тодi, коли вiн чекав на прибуття в палац своєї дочки, що поверталася додому пiсля тривалої вiдсутностi. Убивця належав до охоронцiв короля, яких добирали особливо ретельно i в чиїй вiдданостi нiхто не сумнiвався. Перш нiж учинити царевбивство, зрадник випив отруту й незабаром умер, тому замовники цього злочину залишилися невiдомi.

Протягом кiлькох нестерпно довгих годин лiкарi вiдчайдушно боролися за життя короля й безнадiйно програвали в сутичцi зi смертю. Вони вже не сподiвалися врятувати його, але намагалися бодай ненадовго повернути до тями, щоб вiн мiг оголосити свої передсмертнi розпорядження, яких очiкували вельможi, прелати та вищi державнi сановники, що зiбралися в просторому передпокої поряд iз королiвською опочивальнею.

Кевiн стояв у кутку кiмнати, намагаючись не привертати до себе уваги, i час вiд часу нервово покусував губи. Вiн гостро вiдчував свою недоречнiсть на цьому скорботному зiбраннi людей, що добре знали вмирущого; але пiти звiдси не мiг. Двiрський етикет зобов’язував його, як можновладного князя, до останньої митi залишатися тут i бути серед перших, хто має почути сумну звiстку про смерть короля. I тодi верховна влада в країнi перейде до рук невисокого сухорлявого юнака, якому нещодавно виповнилося двадцять рокiв...

Наче вiдгукнувшись на Кевiновi думки, неподалiк знову заплакала вродлива сорокарiчна жiнка — сестра короля Брiана, ледi Алiса Лейнстер. Спочатку вона разом з Дейдрою перебувала в спальнi бiля непритомного брата, та потiм у неї почалася iстерика, i лiкарi попросили її вийти. Алiсина донька, шiстнадцятирiчна Дана, намагалася втiшити матiр, а заразом i себе.

Куди спокiйнiшої i врiвноваженiшою здавалася Бронвен, Колiнова менша сестра, дiвчина рокiв п’ятнадцяти, iз щуплявою нескладною фiгурою i таким самим негарним, як у брата, обличчям, рясно всипаним ластовинням. У Кевiна склалося враження, що Бронвен неадекватно сприймає ситуацiю, ставиться до цього радше як до гри i з якоюсь нездоровою цiкавiстю спостерiгає за поведiнкою присутнiх.

З усiх дорослих членiв королiвської родини Лейнстерiв був вiдсутнiй лише принц Емрiс — донедавна наступник престолу. Уже пiсля замаху стало вiдомо, що минулого тижня король змiнив свiй заповiт на Колiнову користь, i це перетворювало Емрiса з головного претендента на трон у пiдозрюваного номер один. Отож у його вiдсутностi не було нiчого дивного.

А бiля самих дверей у королiвську опочивальню стояв новий наступник престолу, Колiн Лейнстер, разом iз трьома найкращими друзями — Ерiком Маелгоном та Аланом МакКормаком, що були його однолiтки, i Морганом Фергюсоном, рокiв на десять старшим. З двома першими Кевiн познайомився ще в Димiлiоку (вони були в Колiновiм почтi), i вiд самого початку стосунки мiж ними, м’яко кажучи, не склалися. МакКормака та Маелгона дратувало, що в Колiна з’явився новий друг. А Кевiна, у свою чергу, бiсили їхнi настирливi спроби привернути до себе Дейдрину увагу. I хоча сама Дейдра вiдверто демонструвала свою байдужiсть до них, Кевiн однак ревнував.

До Моргана Фергюсона, головного королiвського магiстра чаклунських мистецтв, Дейдра ставилася з великою повагою, хоча й не приховувала, що трохи побоюється його. Кевiн мусив визнати, що зi своїм велетенським зростом i кремезною статурою Фергюсон таки справдi має дуже грiзний вигляд. Це враження посилювали ще й рiзнокольоровi очi — одне каре, iнше жовто-зелене, як у кота. Коли пильний, прискiпливий погляд цих очей зупинявся на ньому, Кевiновi ставало трохи незатишно. Та загалом вiн почував до Моргана глибоку симпатiю, оскiльки той був небожем покiйного Маркуса Фiнiгана, у чиєму домi Кевiн прожив майже тринадцять рокiв. Лорд Фiнiган був необдарований, а син його рiдної сестри, фактично напiвкровка, вважався наймогутнiшим пiсля короля чаклуном Логрiсу — i в цьому Кевiн вбачав iронiю долi...

Нарештi дверi опочивальнi розчинилися, i на порозi з’явився королiвський камергер. Усi розмови в передпокої миттю стихли, чулося лише схлипування ледi Алiси Лейнстер.

— Панi та панове, — рiвним голосом промовив камердинер. — Його величнiсть хоче вас бачити.

Колiн першим ввiйшов до спальнi. Слiдом за ним потяглися й iншi.

Посеред кiмнати на широкому ложi, обтягнутому червоним шовком, нерухомо лежав високий чоловiк рокiв п’ятдесяти з густою рудою бородою i свiтлим волоссям. Його зморшкувате обличчя було неприродно блiде, вуста мали неприємний синюшний вiдтiнок, i лише в очах ще жеврiв слабкий вогник життя. Кевiн уперше й востаннє бачив короля Брiана — батька його коханої дiвчини, чоловiка, що за логрiйськими звичаями був для нього майже як дядько...

У головах лiжка навколiшки стояла Дейдра. Губи її тремтiли, на довгих вiях блищали сльози, але вона стримувала ридання.

Головний придворний медик з регалiями магiстра чаклунських мистецтв схилився до Колiна i щось тихо сказав йому. Той мовчки кивнув, пiдiйшов до ложа й опустився навколiшки поруч iз Дейдрою.

— Ви кликали мене, государю?

— Так, Колiне, — кволо, але розбiрливо, мовив король. — Скоро я помру. На жаль моєї Сили бракує, щоб зцiлитися. Тож вiдтепер корона належить тобi... Ти вже знаєш, що я змiнив заповiт?

— Знаю, дядьку.

— Менi невiдомо, чи причетний твiй брат Емрiс до цього злочину, але в будь-якому разi вiн надто дурний, марнославний та дрiб’язковий, щоб стати гарним королем. До того ж вiн слабкий чаклун, i я сумнiваюся, що вiн змiг би опанувати Споконвiчну Силу.

— Боюся, що так, государю, — сказав Колiн.

— Проте, — вiв далi король, трохи пiдвищивши голос, — Емрiс ще залишається старшим пiсля мене в сiм’ї. Щоб позбавити його пiдстав оскаржувати моє рiшення, спираючи на своє право першостi, я привселюдно оголошую про всиновлення принца Колiна Лейнстера, молодшого сина мого покiйного брата Урiєна. I пiсля моєї смертi принц цей, мiй названий син i наступник престолу, стане королем Логрiсу у повнiй вiдповiдностi до законiв та звичаїв наших предкiв. Така моя королiвська воля.

Усi присутнi схилили голови на знак поваги до останньої волi вмирущого короля.

— Я виправдаю вашу довiру, батьку, — сказав Колiн.

— Я цього певен, сину мiй. I дуже прошу тебе: не зволiкай, зараз не час для церемонiй. Моя смерть стане для готiйського короля сигналом до початку вiйни. Можливо, не залишаться осторонь i галлiйськi князi. На щастя, наша перевага на морi безперечна, отже, з Атлантидою клопоту не буде... Слухай уважно, Колiне. Завтра мене поховають, а вже за два днi ти маєш коронуватися й опанувати Силу... архiєпископ знає, що треба робити, й допоможе тобi... I негайно збирай вiйська — вiйна з Готландом неминуча, а з Галлiсом дуже ймовiрна.

— Добре, батьку. Я вчиню, як ви кажете.

— I ще... щодо Сили... Коли ти пройдеш у Ворота, Хазяйка дозволить тобi лише зачерпнути з Джерела трохи Води Життя. Задовольнися цим... Не намагайся порушити її заборону й зануритися в Джерело, подолай цю спокусу. Не конфлiктуй з Хазяйкою, вона... дуже сувора... Зачекай до кращих часiв, коли запанує мир i вороги будуть упокоренi, а в тебе з’явиться син-спадкоємець... вiн виросте, стане дорослим, набереться досвiду... лише тодi ти зможеш ризикнути собою, не поставивши пiд загрозу безпеку держави... Це не порада, це наказ, моя тобi остання воля. Заради твого ж добра, заради добра всiєї країни...

— Я розумiю.

По тому король знову знепритомнiв i вже не повертався до тями. А за чверть години лiкар констатував смерть. Лише тодi Дейдра тихо заплакала. Її тiтка Алiса голосно заридала.

Монсеньйор Корун МакКон, архiєпископ Авалонський, прочитав заупокiйну молитву, яку пiдхопила й решта присутнiх. Коли молебень скiнчився, вiн зняв iз шиї вмерлого короля золотий ланцюжок з червоним чаклунським каменем i повернувся до Колiна.

— Вiзьмiть цей Знак Сили, государю, — сказав духовний владика Логрiсу новому владицi свiтському. — Тепер вiн ваш. Ви маєте настроїтися на нього так само, як на свiй Вогнезор.

Колiн мовчки нахилив голову, дозволяючи архiєпископовi надягти йому на шию ланцюг. Вiдтак поглядом попрощався з присутнiми i в супроводi трьох своїх друзiв рушив до виходу. Минаючи Кевiна, вiн торкнувся його плеча.

— Ти теж, МакШоне.

У коридорi їм стрiвся невисокий темноволосий товстун рокiв тридцяти з добродушним круглим обличчям, жвавими чорними очима i нiжним дiвочим рум’янцем на пухлих щоках. Вiн низько схилився перед Колiном:

— Ваша величносте, я сумую разом з вами.

Колiн пройшов повз товстуна, навiть не глянувши на нього. А Кевiн пошепки запитав у Фергюсона:

— Хто цей нахаба?

— Бран Ерiксон, барон Говел, — вiдповiв Морган. — Чув про такого?

Кевiн мало не спiткнувся вiд несподiванки. Вiн не йняв вiри своїм очам. Невже цей рожевощокий товстун, ця жалюгiдна пародiя на чоловiка, i є той грiзний чаклун, божевiльний манiяк-убивця?..

— Скажений барон? — для певностi уточнив Кевiн.

— Атож. Надзвичайно небезпечна людина... — Морган скоса зиркнув на нього своїм котячим оком i додав: — Особливо для тебе, Кевiне МакШон.

Проминувши анфiладу кiмнат, вони опинились у просторому кабiнетi, двi глухi стiни якого були пiд саму стелю заставленi полицями з книжками. Посеред кiмнати стояв величезний дубовий стiл з численними шухлядами, а за широким шкiряним крiслом висiв мiж двома вiкнами портрет Дейдри в повен зрiст. Вона була одягнена в чарiвну сукню кольору морської хвилi, тримала в руках букет волошок i лагiдно всмiхалася.

Слуга запалив свiчки в канделябрах i завмер, чекаючи подальших розпоряджень. Колiн кивком вiдпустив його, влаштувався в крiслi пiд Дейдриним портретом i мовчки закурив сигару.

Фергюсон перевiрив, чи щiльно зачиненi дверi, й наклав чари проти пiдслуховування. Тим часом Алан Маккормак i Ерiк Маелгон окупували два зручнi крiсла обабiч стола, а Кевiновi з Морганом довелося сiсти на стiльцi.

— Дядько Брiан казав про Ворота та Джерело, — заговорив Колiн безбарвним голосом. — А потiм архiєпископ назвав дядькiв Вогнезор Знаком Сили. Це менi дещо нагадало. — Вiн подивився на МакКормака. — Алане, пошукай „Трактат про Чотири Стихiї”. Якщо не помиляюся, вiн має буди серед творiв моїх найяснiших предкiв.

МакКормак досить швидко вiдшукав на полицях грубенький том у шкiрянiй оправi з побляклим золотим тисненням i передав його Колiновi.

— Прошу, государю.

Колiн поморщився.

— Припини! Наступний з вас, хто назве мене тут государем, вилетить у вiкно. Це стосується й тебе, Кевiне МакШон. Я хочу, аби залишалися люди, мої друзi, що у приватнiй обстановцi звертатимуться до мене по iменi й на ти.

— Це зовсiм не по-королiвському, — зауважив Морган, як здалося Кевiновi, з iронiєю.

— Ну й начхати. Я нiколи не хотiв бути королем.

— Проте став. I тепер, ваша величносте, звольте...

— Та годi вже! — раптом гаркнув на нього Колiн. — Бодай сьогоднi ти можеш не єхидствувати? Менi й без твоїх коментарiв паскудно.

Фергюсон нишком осмiхнувся, дiстав iз нагрудної кишенi огризок сигари й розкурив його. Схоже, вiн був задоволений, що змiг викликати у друга сплеск емоцiй. А Кевiн про себе вiдзначив, що Колiн, накричавши на Моргана, трохи пожвавiшав — у кожнiм разi, вже не мав такого пригнiченого вигляду, як спочатку. Вiн розкрив книжку десь посерединi й почав гортати пожовклi сторiнки.

— Це єдиний екземпляр трактату короля Вортимера Першого, прадiда дiда мого дiда. Ранiше я вважав його суцiльною маячнею i був певен, що саме з цiєї причини рукопис не вiддали до друку, коли при дворi з’явилася книжкова майстерня. Та зараз розумiю, що помилявся — принаймнi у тiй частинi, де йдеться про так зване Джерело Всiх Стихiй. От послухайте: „Ворота до Джерела вiдчиняють Чотири Стихiї — Вогонь, Повiтря, Земля i Вода. Так є, бо так має бути.

Посвячений, що входить у Ворота, несе Знак Сили — Символ Вогню, оскiльки Вогонь є наймогутнiшою зi Стихiй.

Провiдник, що вiдчиняє Ворота праворуч, несе Знак Мудростi — Символ Повiтря, оскiльки Мудрiсть породжена розумом — швидким, рухливим i всюдисущим, як Повiтря.

Провiдник, що вiдчиняє Ворота лiворуч, несе Знак Життя — Символ Землi, оскiльки Земля є матiр i годувальниця всього живих.

Повiтря є також дружба, тому Провiдник праворуч має бути щирим i вiдданим другом Посвяченого.

Земля є також родючiсть, тому Провiдник лiворуч має бути жiнкою, а щоб уникнути небажаних зв’язкiв — дружиною або матiр’ю Посвяченого.

Лише любов i вiрнiсть Провiдника лiворуч, лише чистота й безкорисливiсть Провiдника праворуч вiдкриють Посвяченому шлях до Джерела Всiх Стихiй. Земля дає їжу Вогню, Повiтря пiдтримує його горiння, а без Землi та Повiтря Вогонь — нiщо.

Ключем до Ворiт є Знак Влади — Символ Води, оскiльки Вода панує над iншими стихiями. Вона здатна знищити Вогонь, її потоки розмивають Землю, а хвилi на її поверхнi гасять вiтер, що є рухом Повiтря.

Знак Влади замикає Чотирикутник Стихiй. Провiдники за допомогою Ключа до Ворiт вiдкривають Посвяченому шлях до Джерела.

Посвячений, стережись! Увiйти тобi допомогли Дружба та Любов, вони ж допоможуть тобi вийти, але з Джерелом ти сам на сам”.

Закiнчивши читати, Колiн вiдклав книжку вбiк i запитливо глянув на Моргана:

— Тобi було вiсiм рокiв, коли дядько Брiан коронувався, тож маєш пам’ятати, як це вiдбувалося. Це тобi нiчого не нагадує?

Морган повiльно кивнув:

— По-моєму, ми думаємо про одне й те саме. Я завжди пiдозрював, що коронування супроводжує значно складнiший обряд посвяти, анiж просто передача Сили пiд час помазання. Той фокус iз сяйвом над головою короля був досить ефектний, та особисто на мене не справив великого враження.

— Це не конче був фокус, — зауважив Колiн. — Можливо, то був зовнiшнiй прояв вiд встановлення контакту мiж Знаками.

— Стривайте! — озвався розгублений Алан МакКормак. — Про що ви балакаєте? Я, звичайно, не можу пам’ятати коронування, бо тодi ще не народився, але знаю про сяйво пiд час помазання, i...

— А ти бачив картину в Троннiй залi, присвячену цiй подiї? — запитав Колiн. — Пам’ятаєш, що там зображено?

Ерiк Маелгон, що досi спокiйно сидiв у крiслi й зi знудженим виглядом слухав їхню розмову, нiби це його зовсiм не стосувалося, раптом сказав:

— Каменi!

— Атож, — кивнув Колiн. — Каменi. На тiй картинi король стоїть перед вiвтарем, а архiєпископ покладає на його голову корону. Лiворуч вiд короля — його дружина, праворуч — брат королеви, герцог Ласiйський. На грудях у всiх трьох висять каменi: червоний у короля, фiолетовий у королеви i синiй у герцога. Права рука королеви та лiва рука герцога торкаються кiнчиками пальцiв великого алмаза, що вiнчає корону.

— Знак Влади, — радше не припустив, а констатував Морган Фергюсон.

— Напевно, — погодився Колiн, зважуючи на долонi камiнь, що його ранiше носив покiйний король. — А це, як i сказав архiєпископ, Знак Сили. Що ж до каменiв у королеви та її брата, то вони мають бути Знаком Життя i Знаком Мудростi. Гадаю, їх тримають у скарбницi разом з короною та iншими королiвськими регалiями.

МакКормак замислено зсунув брови.

— Звучить переконливо. Але є одна заковика — нi королева, нi герцог Ласiйський не були чаклунами.

— Тодi це означає, що Провiдники беруть лише пасивну участь в обрядi. Вимоги до них iншi, i їх чiтко сформулював король Вортимер — дружба та любов.

— Гм-м, — промугикав Морган. — Цiкава, мiж iншим, картина вимальовується. Якщо тлумачити цей уривок буквально, то в момент покладення корони ти маєш пройти в якiсь Ворота й опинитись у якомусь iншому мiсцi, бiля якогось Джерела.

— А ще там має бути якась Хазяйка, — додав Колiн. — Навряд чи це алегорiя. I про неї, i про Джерело дядько казав так, нiби вони справдi десь iснують, i я маю потрапити туди... Але як це може бути? Люди напевно помiтили б, якби їхнi королi кудись зникали пiд час коронування.

— Могли й не помiчати, — флегматично промовив Маелгон. — Можливо, обряд передбачає насилання особливих чарiв на всiх присутнiх у соборi. Таких особливих, що їх не здатний виявити жоден звичайний чаклун. Це ж бо Споконвiчна Сила.

— Цiкава теорiя, — сказав Фергюсон. — Що думаєш, Колiне?

— Навiть не знаю. Сподiваюсь, архiєпископ розповiсть бiльше.

Морган пiдiйшов до столу, взяв книгу i став навмання гортати її сторiнки.

— Може, тут є ще щось корисне.

Колiн хитнув головою:

— Навряд. За винятком цього уривка, там бiльше немає згадок нi про Джерело, нi про Знаки, нi про Ворота. Власне, тому я й запам’ятав його, що вiн виразно виокремлювався з решти тексту. Тепер я не сумнiваюся, що король Вортимер написав увесь трактат заради цiєї єдиної сторiнки. Це зашифроване послання нащадкам — на той випадок, якщо вони втратять секрет оволодiння Силою.

— Гаразд, — сказав Морган, поклавши книжку на стiл. — Вважатимемо, що ми правильно зрозумiли це послання. Тодi ти маєш вирiшити, хто з нас пiд час коронування стоятиме по праву руку вiд тебе. Iншими словами, хто буде твоїм Провiдником праворуч.

— Так, звiсно, — пiдтримав його Алан МакКормак, а Ерiк Маелгон мовчки кивнув.

Колiн силувано всмiхнувся, наче наперед перепрошуючи за своє рiшення.

— Моргане, Ерiку, Алане, — промовив вiн. — Я не можу вiддати перевагу будь-кому з вас, показавши тим самим, що його дружбу цiную вище за дружбу iнших. От чому я запросив Кевiна МакШона. Вiн буде моїм Провiдником.

Алан МакКормак, подивився на Кевiна з вiдвертою неприязню. Ерiк Маелгон лише байдуже знизав плечима. А Морган Фергюсон схвально хрокнув i, на противагу МакКормаковi, нагородив Кевiна доброзичливим поглядом.

— Що ж, розумне рiшення. А хто буде Провiдником лiворуч? Дана?

Колiн приречено зiтхнув:

— Звичайно, Дана, хто ж iще. Адже вiдсьогоднi Дейдра моя сестра.

Кевiновi стало шкода молодого короля. Вiн зрозумiв, що, всупереч усiм своїм запевненням, Колiн до останнього не полишав надiї домогтися вiд Дейдри взаємностi...

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 5