Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 1

 

СТЕФАН: ВIЙНА ТРИВАЄ

1

Коли ми вийшли з каналу, нашi бортовi датчики вiдразу виявили присутнiсть у районi дром-зони ворожих кораблiв. На щастя, це був не цiлий флот i навiть не окрема ескадра, а лише сторожова флотилiя, що складалася з важкого крейсера, двох фрегатiв, чотирьох легких корветiв i пiвтора десятка шатлiв-винищувачiв. Судячи з позивних, крейсер i шатли належали дваркам, а обидва фрегати з корветами — п’ятдесятникам.

Найближче до нас судно противника перебувало за два мiльйони кiлометрiв, тож ми мали досить вiльного простору для подальших маневрiв. Чужинцi ж, упiзнавши в нашому кораблi земного розвiдника, не виявили надмiрного завзяття i лише для проформи вислали нам навперейми один iз фрегатiв у супроводi двох корветiв та пiвдюжини шатлiв. А вiд крейсера невдовзi вiдокремився швидкохiдний кур’єр, оснащений потужним резонансним генератором, i попрямував до дослiдженого каналу другого роду, який вiв просто в локальний простiр планети Суомi, де було розмiщено одну з вiйськових баз Четверного Союзу. Можна не сумнiватися, що вiн нiс звiстку про нашу появу в системi, але навряд чи варто було перейматися, що у вiдповiдь сюди надiшлють бойову ескадру. Коли б на нашому мiсцi був корабель габбарiв або їхнiх союзникiв, тодi iнша рiч — п’ятдесятники з дварками миттю б заметушилися. Зате до нас вони поставилися з такою ж недбалою настороженiстю, з якою ставилися до iнших людських кораблiв, якi час вiд часу навiдувалися на Магаваршу, щоб дiзнатися про життя-буття своїх старих одноплемiнникiв, якi залишилися доживати свiй вiк на рiднiй планетi. За п’ять рокiв, що минули вiдтодi, як наш флот вийшов iз системи, поступившись контролем над нею п’ятдесятникам з дварками, нiяких серйозних iнцидентiв не траплялося.

За нашою кормою все ще свiтилася блакиттю горловина вiдкритого каналу першого роду, i будь-якої митi, в разi виникнення несприятливих для нас обставин, ми могли вiдступити в систему Гамми Iндри пiд захист бригади, що супроводжувала нас у дорозi. Проте всi данi зовнiшнього спостереження свiдчили, що жодна небезпека нам не загрожує — звiсно, якщо ми не будемо такими дурними й не чекатимемо наближення чужинцiв.

Анн-Марi Прентан, капiтан другого рангу ВКС Терри-Галлiї, яка сумiщала обов’язки офiцера зв’язку й оператора артилерiйських систем, повiдомила:

— Орiєнтовний час до можливого вогневого контакту з найближчим кораблем противника — сiмнадцять хвилин, командире. Спрямованих у глиб системи передач не зареєстровано. Всi джерела штучних радiосигналiв з боку Магаваршi мають явно людське походження.

— Чудово, — сказав я. — Надiслати через канал повiдомлення: „Ситуацiя задовiльна, пiдтримки не потребуємо”.

— Слухаюсь, сер! — вiдповiла Анн-Марi й узялася до справи.

На вiдмiну вiд матерiальних об’єктiв з ненульовою масою спокою, електромагнiтнi хвилi безперешкодно проникали крiзь вiдкритий з обох кiнцiв канал першого роду. Це давало змогу за порiвняно невеликих енергетичних витрат пiдтримувати прямий радiозв’язок мiж найближчими системами — наприклад, Сонячною й Барнарда. А три роки тому такий зв’язок було встановлено (точнiше, вiдновлено) мiж Землею й Террою-Галлiєю — радiосигнали проходили через кiлька промiжних ретрансляцiйних станцiй в незаселених системах, захищених вiд чужинцiв за допомогою повного блокування дром-зон.

— Повiдомлення прийнято, командире, — за кiлька секунд обiзвалася Анн-Марi. — Отримано вiдповiдь: „Закриваємо канал. Щасливої дороги!”

Я кивнув i зосередив свою увагу на екранi iнтеркому:

— Реакторний вiдсiк?

Бортiнженер Ортега вiдзвiтував про успiшне завершення циклу роботи резонансного генератора i повторно, як уже робив це кiлька хвилин тому, перед самим виходом з каналу, доповiв про повну готовнiсть до запуску гравiтацiйних i термоядерних рушiїв. Сторонньому спостерiгачевi, мабуть, здалося б кумедним, що Арчiбальд, iз ранговими вiдзнаками контр-адмiрала, звертається до мене, капiтана, як до свого командира. Проте для нас нiчого кумедного в цьому не було. Так уже склалося.

Прийнявши рапорт Ортеги i швидко ознайомившись iз розрахунками бортового комп’ютера на тактичному дисплеї, я скомандував:

— Курс на планету Магаварша. Почати маневри по вiдриву вiд противника i виходу з дром-зони. Повний вперед.

— Є повний вперед! — тут-таки озвався другий пiлот, лейтенант Лайф Сiгурдсон.

Таке формулювання наказу передбачало, що я надаю йому право вiльного вибору маршруту й послiдовностi необхiдних для цього маневрiв. А команда „повний вперед” була цiлком символiчною, як данина давнiй морськiй традицiї i для космiчних кораблiв просто означала вiдсутнiсть обмежень на швидкiсть.

За допомогою серiї коротких, точно розрахованих iмпульсiв бiчних дюз Сiгурдсон зорiєнтував корабель у потрiбному напрямку, пiсля чого запустив головний двигун з прискоренням майже 90 g. Бортовий комп’ютер миттєво видав на тактичний дисплей свiй прогноз: за шiсть хвилин кораблi противника наблизяться до нас на мiнiмальну вiдстань у пiвтора мiльйона кiлометрiв, а тодi почнуть безнадiйно вiдставати. З комп’ютерних розрахункiв також було видно, що обраний Лайфом курс до Магаваршi — один iз найоптимальнiших за спiввiдношенням „швидкiсть — безпека”.

Не втримавшись, я схвально мугикнув собi пiд нiс. Сiгурдсон був чудовим професiоналом, справжнiм майстром своєї справи, i вже давно заслужив мiсце капiтана корвета або першого пiлота на важкому крейсерi. I ось, нарештi, два тижнi тому його офiцiйно представили до звання лейтенанта-командора, а за цим вочевидь слiд очiкувати й пiдвищення на посадi. Я, звiсно, щиро радiв за Лайфа, але водночас менi було сумно з ним розлучатися. Всi цi сiм рокiв ми прослужили разом, i менi важко було уявити на мiсцi Сiгурдсона когось iншого...

Капiтан ворожого фрегата правильно оцiнив ситуацiю i за шiсть хвилин, коли вiдстань мiж нами досягла свого мiнiмуму в пiвтора мiльйона кiлометрiв, взявся обстрiлювати нас iз лазерних гармат, а попереду за нашим курсом пустив нам наперерiз десяток позитронних ракет i приблизно стiльки ж концентрованих згусткiв високотемпературної плазми.

На лазерний обстрiл ми не звертали уваги — на такiй вiдстанi неможливо було досягти достатньої щiльностi вогню, аби пробити наш силовий захист. Плазмовi залпи теж неприємностей не обiцяли — згустки швидко розсiювалися в просторi. Iнша рiч, ракети з самонавiдними боєголовками — наша швидкiсть була ще замалою, щоб пiсля першого промаху вони не змогли пiдкоригувати траєкторiю i знову нацiлитися на нас.

Саме ними й зайнялася Анн-Марi. Дарма що її основною спецiальнiстю були системи зв’язку, а не артилерiя, їй знадобилося лише тринадцять лазерних iмпульсiв, щоб пiдбити вiсiм ракет ще на пiвдорозi до нас, а решта двi було знищено влучними пострiлами з плазмових гармат. Тим часом ворожi кораблi, зробивши свою справу (тобто довiвши нам, що вони, як можуть, охороняють пiдступи до системи), припинили переслiдування й повернулися до патрулювання дром-зони.

У локальному просторi Магаваршi склалася вельми парадоксальна ситуацiя, що радше скидалася на якусь гру, нiж на справжнє протистояння. Коли п’ять з половиною рокiв тому флот людей розблокував дром-зону й залишив систему, вiйська дваркiв i нереїв-п’ятдесятникiв негайно узяли пiд контроль свою „законну територiю” й одразу ж зiткнулися з вiдчайдушним опором кiлькох десяткiв тисяч лiтнiх магаваршцiв, що засiли в напханих зброєю Катакомбах i раз по раз здiйснювали партизанськi вилазки, влаштовували диверсiї на наземних вiйськових базах i обстрiлювали застарiлими, але все ще боєздатними ракетами станцiї й кораблi на орбiтi.

Вживати проти них рiшучих заходiв чужинцi не наважувалися. По сутi, їм взагалi не потрiбна була Магаварша — планета з небагатими сировинними ресурсами i практично знищеною в процесi евакуацiї промисловiстю, яка крiм того займала вкрай невигiдне стратегiчне положення. За кiлька мiсяцiв пiсля початку цiєї безглуздої окупацiї п’ятдесятники й дварки були б радiсiнькi пiти звiдси, залишивши Магаваршу напризволяще. Але вчинити так означало б визнати власну слабкiсть, до того ж тодi габбари не забарилися б окупувати планету й жорстоко розправилися з рештками її населення. А Людська Спiвдружнiсть цiлком могла розцiнити це як змову, що потягло б за собою адекватнi дiї не лише проти габбарiв, а й дваркiв з п’ятдесятниками.

Зрештою чужинцi вирiшили залишити в дром-зонi свiй патруль, щоб продемонструвати, нiби вони контролюють систему, а на випадок вторгнення габбарiв у локальний простiр планети Суомi, що нинi належала п’ятдесятникам, були пiдтягнутi додатковi сили, готовi за необхiдностi здiйснити швидкий перехiд через канал другого роду й вступити в бiй з ворогом. За будь-якого результату битви це мало переконати людей у вiдсутностi змови з габбарами й запобiгти можливим актам вiдплати.

Утiм, поки габбари не робили анiнайменших спроб заволодiти Магаваршою. Вони, без сумнiву, ладнi були пожертвувати й десятьма власними планетами заради знищення однiєї людської — їх же було майже трильйон проти сорока з невеликим мiльярдiв людей. Але в даному разi шкурка вичинки явно не варта, оскiльки люди, що мешкали на Магаваршi, й так були приреченi на швидку смерть — просто внаслiдок свого похилого вiку. За останнi п’ять рокiв їхня чисельнiсть зменшилася бiльш нiж удвiчi. Зараз це був свiт смертi, свiт нескiнченних похоронних процесiй, i в жодному з його занедбаних пологових будинкiв не лунало крикiв новонароджених немовлят...

Зачекавши ще кiлька хвилин i переконавшись, що чужинцi припинили переслiдування, Анн-Марi зняла з голови ментошолом i невимушеним жестом прибрала з лоба русяве пасмо.

— Завдання виконано, командире. Шлях попереду чистий.

— Виконання прийнятне, операторе, — офiцiйно вiдповiв я.

В армiї та флотi це була найвища оцiнка дiй, i бортовий комп’ютер автоматично зафiксував її в бортовому журналi. Хоча для послужного списку Анн-Марi це не мало особливого значення — вона працювала у вiйськовiй контррозвiдцi, а цей полiт зараховувався їй просто як позачергова вiдпустка з особистих причин. Те ж саме стосувалося й Арчiбальда Ортеги, який обiймав посаду головного iнженера ескадри у складi елiтного Управлiння Спецiальних Операцiй. Власне, i вiн, i Анн-Марi мали летiти з нами як звичайнi пасажири, але з такої нагоди командування зробило виняток i дозволило їм тимчасово увiйти до складу екiпажу „Зорi Свободи”.

Такий самий виняток було зроблено i для дев’ятнадцятирiчної дiвчини з пишною гривою бiлявого волосся, яка зараз сидiла в крiслi спостерiгача. У чiтких, правильних рисах її вродливого, хоча й надто серйозного обличчя важко було впiзнати ту дiвчинку, яку понад сiм рокiв тому я зустрiв в аеропорту Нью-Калькутти i яка перевернула все моє подальше життя. Хтозна, як би склалася моя доля, коли б не ця зустрiч з Рашеллю. Найiмовiрнiше, я б у всякому разi зараз керував космiчним кораблем — маю надiю, пiлот я непоганий, а дехто стверджує, що один iз найкращих у всьому земному флотi. Але Рашель не лише розчинила передi мною дверi у безмежний Всесвiт, вона подарувала менi свою дочiрню любов — i цей дарунок був для мене не менш цiнним, анiж перший.

Цьогорiч Рашель закiнчила школу i, всупереч усiм запереченням матерi, обрала собi вiйськову кар’єру. Вже за три днi вона мала приступити до занять у щойно вiдродженiй вiйськово-космiчнiй академiї Анаполiса, але, зважаючи на останнi подiї, їй довелося змiнити свої плани. Суперiнтендант академiї поставився до цього з розумiнням (щоправда, знадобився особистий дзвiнок федерального мiнiстра оборони) i дав Рашелi тижневу вiдпустку. Ситуацiя справдi була винятковою.

Крiм того, на „Зорi Свободи” як тимчасовi члени екiпажу летiли Мелiса Гарiбальдi й Рита Агатiяр — остання була начальником медсанчастини тiєї самої ескадри, де служив головним iнженером її чоловiк Арчiбальд Ортега. Таким чином, на борту корабля зiбрався майже весь мiй старий екiпаж — з тих часiв, коли ми разом воювали за звiльнення Сонячної системи вiд Чужих.

От тiльки не було з нами анi професора Агатiяра, Ритиного батька, анi Раджiва Шанкара — вiдомого науковця, полум’яного борця за свободу людства, активного дiяча пiдпiлля на Магаваршi, а останнiми роками — незмiнного голови уряду Свiту Барнарда. Агатiяр i Шанкар не полетiли з рiзних причин, i найповажнiшою була причина вiдсутностi останнього. Хоча, в певному сенсi, вiн був тут, з нами, проте...

Здавалось, Рашель прочитала мої сумнi думки, бо повернула до мене голову й пiдбадьорливо всмiхнулася. Її великi сiрi очi наче говорили менi: „Життя триває, тату. Незважаючи нi на що”.

Я всмiхнувся їй у вiдповiдь i знову перевiв погляд на прозору стiну штурманської рубки, де яскраво сяяв маленький диск Агнi. Навколо нього оберталася поки невидима нам планета Магаварша, до якої ми впевнено тримали курс. Покинута, вмируща планета... Та однаково Рашель мала рацiю — життя триває.

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 1


Спасибо партнёрам: