2

В околицях будь-якої населеної планети весь радiоефiр, вiд довгих хвиль до ультракоротких, напхом напханий модульованими електромагнiтними сигналами штучного походження — це неодмiнний атрибут кожної бодай трохи розвиненої технологiчної цивiлiзацiї. Ефiр поблизу Магаваршi теж не пустував, проте щiльнiсть радiосигналiв була невисокою i не йшла в жодне порiвняння з тiєю какофонiєю, що творилася в районi Землi, Терри-Галлiї або Свiту Барнарда. Втiм, це й зрозумiло: адже на кожнiй зi згаданих планет проживало незрiвнянно бiльше людей, нiж залишалося зараз на Магаваршi.

Серед трьох десяткiв поки функцiонуючих супутникiв зв’язку, якi все ще оберталися довкола планети, було й кiлька автоматичних станцiй стеження. Вони запеленгували нас iще на вiдстанi трьох мiльйонiв кiлометрiв, i невдовзi до нас надiйшов формальний запит, хто ми такi i з якою метою прибули. Я наказав Анн-Марi надiслати таку ж формальну вiдповiдь, пiсля чого ми отримали коротку радiограму: ВIТАЄМО ВАС, „ЗОРЯ СВОБОДИ”! ЛАСКАВО ПРОСИМО НА МАГАВАРШУ! — i на цьому зв’язок перервався. Встановлювати з нами аудiовiзуальний контакт нiхто не намагався.

Нi я, нi Сiгурдсон, нi Анн-Марi з цього приводу нiтрохи не здивувалися. А от Рашель була явно стурбована:

— Чому вони з нами не зв’язуються? Може, у них щось трапилося?

Я похитав головою:

— Не хвилюйся, все гаразд. Просто їм не терпиться поговорити з нами. Настiльки, що двадцятисекунднi паузи в бесiдi перетворяться для них на справжнiсiнькi тортури. Саме тому вони чекають, коли ми наблизимося. Краще потерпiти ще хвилин тридцять, щоб потiм нормально по-людськи порозмовляти.

Рашель мовчки кивнула, прикусивши вiд досади губу. Очевидно, подумки лаяла себе за нетямущiсть. Хоча дарма — рiч тут зовсiм не в кмiтливостi, а в звичайному повсякденному досвiдi. Коли вона закiнчить навчання i служитиме у вiйськовому флотi, то дуже швидко переконається, як сильно дратують затримки зв’язку, що виникають внаслiдок величезних вiдстаней.

Корабель гальмував з максимальним прискоренням, стрiмко наближаючись до Магаваршi. Прогноз, виданий комп’ютером на тактичний дисплей, свiдчив, що за тридцять вiсiм з половиною хвилин ми, зробивши чверть витка навколо планети, зi швидкiстю, трохи меншою вiд першої космiчної, увiйдемо до щiльних шарiв атмосфери над захiдним узбережжям материка й направимося просто до мiста Паталiпутри, де зараз проживало понад вiсiмдесят вiдсоткiв усього населення Магаваршi.

Про себе я знову зааплодував Сiгурдсону. Недосвiдченим людям здається, що керувати кораблем просто — всi ж бо розрахунки здiйснює комп’ютер, а пiлотовi доводиться лише вибирати мiж запропонованими йому варiантами курсу. Та саме в цьому виборi й полягає вся суть пiлотської майстерностi. Одна рiч вiдкритий космос — там справдi досить лишень задати напрям руху i графiк набору швидкостi чи гальмування, а потiм можна й байдики бити та стежити винятково за тим, щоб не сталося якогось збою в роботi бортових систем. Попереднi сiмнадцять годин польоту вiд дром-зони до Магаваршi ми саме так i провели. Зовсiм iнакше складається ситуацiя поблизу планет, астероїдiв або в районi скупчення iнших кораблiв (особливо якщо частина їх належить ворогу). Тут у дiю вступає так звана задача багатьох тiл — i в чисто фiзичному її аспектi, й у тактичному. Число запропонованих комп’ютером варiантiв маневрування iстотно збiльшується, часом на цiлий порядок, а оскiльки вiн (комп’ютер) лише безмозка бiоелектронна машина, позбавлена свободи волi, iнтуїцiї й уяви, то за цих обставин роль пiлота рiзко зростає i стає визначальною.

У принципi, комп’ютер здатен i сам провести всi необхiднi дiї: вивести корабель на орбiту, посадити його на планету, благополучно оминути метеоритний пояс або втекти вiд ворога, проте робить це з набагато меншою ефективнiстю, нiж пiд керiвництвом людини-пiлота. Певна рiч — пiд умiлим керiвництвом. I тому зовсiм не дивно, що Рашель зарахували до вiйськово-космiчної академiї без жодних вступних iспитiв — лише на пiдставi її шкiльних тестiв i даних медогляду. А свою професiйну придатнiсть вона довела ще в неповних дванадцять, коли, єдина вцiлiла на „Зорi Свободи”, взяла на себе керування кораблем i зумiла виконати покладене на загиблий екiпаж завдання. Розповiдаючи про свої тодiшнi пригоди, Рашель явно кокетувала, стверджуючи, що в усьому покладалася на комп’ютернi розрахунки й наперед пiдготовлену програму автопiлота для шатла. Як свiдчили бортовi записи, раз по раз їй усе-таки доводилося робити вибiр мiж запропонованими варiантами, й подальший аналiз пiдтвердив, що всi її рiшення були тактично правильнi i найоптимальнiшi за тих обставин.

Коли ми наблизилися до планети на вiдстань ста тисяч кiлометрiв, Анн-Марi доповiла:

— Командире, нас викликають на зв’язок.

— Встановити зв’язок, — миттю розпорядився я. — Зображення на мiй термiнал.

За кiлька секунд увiмкнувся монiтор зовнiшнього зв’язку, i на екранi з’явилося смагляве обличчя чоловiка рокiв шiстдесяти п’яти, безвусого i безбородого, з коротко стриженим чорним, мов смола, волоссям, у якому все ще не було анiнайменшого натяку на сивину.

Побачивши мене, чоловiк усмiхнувся:

— Здрастуйте, капiтане Матусевич. Магаварша вiтає вас.

Чисто автоматично я козирнув.

— Здрастуйте, сер. — З моїх уст мало не зiрвалася „ваша величносте”, проте останньої митi я замiнив його на просте „сер”, пригадавши, що мiй спiврозмовник не полюбляє помпезностi.

Падма XIV, що носив титул iмператора Магаваршi, свого часу був номiнальним главою держави з населенням понад п’ять мiльярдiв i не мав практично жодних владних повноважень. Останнiми роками ситуацiя докорiнно змiнилася, i тепер де-факто вiн став абсолютним монархом для сорока тисяч своїх пiдданих, кожен з яких був як мiнiмум рокiв на п’ятнадцять старшим вiд нього.

Щоправда, на планетi перебувало ще близько двох сотень молодих добровольцiв, переважно медичних працiвникiв, якi доглядали за старими. В основному вони були громадянами Землi або Свiту Барнарда, i Падма не вважав їх своїми пiдданими, а просто пiдлеглими — спiвробiтниками величезного будинку для лiтнiх людей, на який нинi перетворилася Магаварша.

А ще зовсiм недавно, лише сiм рокiв тому, наша планета посiдала друге мiсце за чисельнiстю населення серед усiх тридцяти восьми людських свiтiв. Проте вкрай вразливе розташування Магаваршi поблизу центру Галактики, серед щiльного скупчення зiрок, не давало змоги надiйно захистити її вiд чужинцiв за допомогою блокування дром-зони. Ворожi армади могли атакувати планету, здiйснивши перелiт вiд однiєї з сусiднiх систем, що знаходилися в радiусi кiлькох свiтлових мiсяцiв, а людство, хоча й перевершувало Чужих у науково-технiчному планi, було надто нечисленним i володiло обмеженими ресурсами для ведення „вiдкритої вiйни”. Тому було вирiшено евакуювати все населення Магаваршi на iншi планети, зокрема й Землю, вже цiлковито очищену вiд габбарiв i готову прийняти своїх споконвiчних мешканцiв, своїх рiдних дiтей — людей.

У вiдродженнi Землi взяли участь усi звiльненi людськi свiти, i Магаваршi, природно, дiсталася найбiльша квота — мiльярд сто мiльйонiв. Згiдно з первiсним планом решта чотири мiльярди мали розселитися по семи iнших планетах, влитися в тамтешнє суспiльство, проте вони (i це „вони” однаково стосувалося як самих магаваршцiв, так i мешканцiв згаданих планет) не були в захватi вiд такої перспективи. Сто рокiв тому людство вже пережило одне „велике переселення народiв”, коли Чужi силомiць етапували всiх уцiлiлих у вiйнi людей на вiдведенi пiд резервацiї планети, i наслiдки соцiальних, культурних i мiжетнiчних проблем, що виникли у зв’язку з цим, досi давались взнаки, причому часом досить гостро.

Саму Магаваршу цi неприємностi оминули, оскiльки на час капiтуляцiї планета i без того була густо заселена, частка сушi на нiй становила менше десяти вiдсоткiв вiд загальної площi поверхнi, i вона просто фiзично не могла прийняти надто багато вимушених переселенцiв. А тi кiлька десяткiв мiльйонiв людей, що їх чужинцi все-таки доправили на Магаваршу (серед них були й мої предки по чоловiчiй лiнiї), дуже швидко й практично безболiсно асимiлювали — в основному в лiберальне й досить космополiтичне суспiльство Полуденних островiв. Коли було оголошено про евакуацiю всього населення планети, мої земляки-острiв’яни, на вiдмiну вiд мешканцiв материка, вiдносно спокiйно сприйняли цю звiстку, i бiльшiсть iз них охоче погодилися переселитися на Землю, до Пiвнiчної Америки та Британiї, де було їхнє iсторичне корiння. Та й тi сiмсот п’ятдесят мiльйонiв континентальних магаваршцiв, чиїм родинам за пiдсумками загальнонацiональної лотереї, дiсталися щасливi квитки зпозначкою „Земля”, теж не надто протестували, оскiльки мали вiдродити на пiвднi й пiвденному сходi Азiї велику iндiйську державу. Iншi ж, м’яко кажучи, були незадоволенi: адже мало того, що їм доводилося залишити планету, на якiй цiле тисячолiття жили їхнi предки, так вони ще й опинялися на правах бiдних родичiв у iнших населених свiтах, де склалася iнакша культура, традицiї i звичаї.

Зрештою проблема вирiшилася сама собою — вiрнiше, стараннями галлiйських вiйськових. Поки повноважнi представники семи щойно звiльнених планет провадили напруженi консультацiї, керiвництво Терри-Галлiї вирiшило скористатися виниклими мiж Чужими розбiжностями i тим шоком, який викликало серед них застосування глюонних бомб та технологiї повної закупорки каналiв. Галлiйськiй флот, який зазнав пiд час першого етапу операцiї „Визволення” менших втрат, нiж передбачалося розрахунками штабних стратегiв, атакував ще двi контрольованi чужинцями системи — Свiт Барнарда та Сигми Октанта. Нi на тiй, нi на iншiй людей бiльше не було, проте обидвi вони мали важливе значення як з вiйськово-полiтичної, так i з чисто моральної точок зору. Свiт Барнарда був найстарiшою колонiєю людей за межами Сонячної системи, в певному сенсi вiн був символом космiчної експансiї людства; ну а Сигма Октанта, Пiвденна Полярна Зоря, знаходилася лише за сорок свiтлових рокiв вiд Дельти Октанта, i її четверта планета Полярiс була найближчим до Терри-Галлiї населеним свiтом. До того ж Полярiс належав габбарам — расi, виннiй у загибелi дев’яти мiльярдiв мешканцiв Країни Хань, i люди просто психологiчно не могли змиритися з таким сусiдством.

Система Барнарда була звiльнена протягом двох тижнiв — глiсари, переконавшись, що програють битву, визнали за краще здатися. Зате в локальному просторi Полярiса вiйськам довелося добряче попрацювати, аби зламати вiдчайдушний опiр габбарiв, якi за складом свого мислення не визнавали капiтуляцiї. Та, врештi-решт, обидвi системи перейшли пiд повний контроль людей, а мешканцi материкової частини Магаваршi, на радiсть усiм, знайшли собi нову батькiвщину — Свiт Барнарда. Що ж до Полярiса, то вiн суттєво постраждав у ходi воєнних дiй, тож вiдновлювати i заселяти його було вирiшено спiльними зусиллями всiх планет Спiвдружностi. А на черзi були й iншi свiти, що їх люди, спираючись на технiчну перевагу над iншими расами, поступово, але невблаганно звiльняли з-пiд влади чужинцiв...

— Дуже радий вас бачити, капiтане, — щиро промовив iмператор. — Давно не зустрiчалися.

— Майже шiсть рокiв, сер, — вiдповiв я. — Усе збирався вiдвiдати Магаваршу, двiчi подавав рапорт, щоб мене вiдправили в одну з таких експедицiй, але нiяк не складалося.

— Нарештi ви досягли свого.

— Так, у зв’язку з певними обставинами. — Я глибоко вдихнув i вимовив: — Сер, у мене для вас сумна звiстка. Помер пан Шанкар.

Я довго репетирував цю фразу наодинцi з собою, хотiлося вимовити її якомога сухiше. Проте нiчого не вийшло — на словi „звiстка” мiй голос зiрвався, i в ньому пролунали замогильнi нотки.

Падма низько схилив голову, його обличчя закам’янiло i стало схоже на маску. Хоча й не можна було сказати, що мої слова захопили його зненацька. Схоже, щоразу, коли на Магаваршу прибував черговий корабель, вiн очiкував почути про це. Шанкар був уже старою людиною, а життя його минуло далеко не серед спокою i благодатi.

Мовчанка тривала рiвно хвилину. Потiм iмператор пiдвiв голову й сумно подивився на мене:

— Вiн лише пiвроку не дожив до свого сторiчного ювiлею. Коли це сталося?

— Майже два тижнi тому.

— Вiн дуже хворiв?

— Зовсiм не хворiв. Пан Шанкар помер увi снi — просто заснув i бiльше не прокинувся. Лiкарi запевняють, що вiн нiчого не вiдчув. Зупинилося серце, i по всьому. Йому давно хотiли поставити кардiодатчик, але вiн навiдрiз вiдмовлявся. Казав, що тодi не зможе працювати, бо при кожному порушеннi серцевого ритму в його кабiнет забiгатиме цiла бригада медикiв.

Губи Падми злегка зiгнулися в гiркiй подобi усмiшки.

— Упiзнаю Шанкара. Старий був завжди такий... Вiн багато працював останнiм часом?

— Кажуть, як завжди — зрання до пiзньої ночi. Увечерi напередоднi своєї смертi вiн якраз проводив засiдання уряду.

Ми ще трохи помовчали. Корабель тим часом невблаганно наближався до планети, i от-от мали розпочатися передпосадковi маневри.

— Де його поховали? — запитав iмператор.

— Ще нiде. Урна з його попелом у нас на борту. Пан Шанкар заповiдав поховати його на Магаваршi, поряд iз могилами розстрiляних соратникiв.

Падма кивнув.

— Що ж, я так i думав... А вам доручили провести його в останню дорогу?

— Я сам зголосився, сер. А разом зi мною й iншi члени нашої тодiшньої команди. Усi, за винятком пана Агатiяра.

— Вiд нього досi жодних звiсток?

Я похитав головою.

— Нiчого конкретного, крiм щорiчних вiтальних листiвок, якi нам з Рашеллю передають через головне командування. Можливо, з Ритою вiн спiлкується частiше, хоча вона в цьому не зiзнається.

Iмператор знову кивнув.

— Розумiю.

Професор Агатiяр зник шiсть рокiв тому, залишивши для доньки листа, в якому просив пробачення, що покидає її i бiльше нiколи не повернеться. I в урядi, i в Об’єднаному Комiтетi Начальникiв Штабiв, куди зверталася Рита, їй пiдтвердили, що вiн добровiльно погодився на участь у секретному науковому проектi. Що це за проект, не було сказано анi слова, проте сумнiватися не доводилося — йшлося про ту глибоко законспiровану групу вчених та iнженерiв, якi займалися технологiєю керування каналами, а також створили глюонну бомбу. Це означало, що Агатiяра ми не побачимо до самого кiнця вiйни — iншими словами, не за життя. Його або нашого, не має значення...

— Iще хтось прилетiв з вами? — поцiкавився iмператор.

— Так, сер. На борту корабля — вiсiмнадцять пасажирiв. I серед них один... одна, яку ви будете особливо радi бачити.

На мить обличчя Падми прояснiло.

— Сатi!.. — Проте наступної секунди його швидкоплинна радiсть змiнилася на тривогу. — Але це... це ризиковано. Хоча в нашiй системi чужинцi поводяться сумирно, проте...

— Авжеж, — погодився я. — Вашу доньку намагалися вiдрадити, та вона нiчого не хотiла чути. Вона заявила, що... гм... що на кораблi пiд моїм командуванням їй нiщо не загрожує.

Якийсь час ми дивилися один одному в очi. Нарештi iмператор промовив:

— Мабуть, Сатi має рацiю. Такий капiтан, як ви, виплутається з будь-якої халепи. — Потiм вiн розпрямив плечi i його обличчя набуло дiлового вигляду. — Ви саджатимете корабель на планету чи залишите на орбiтi?

— Сiдаємо на планету, сер, — вiдповiв я. — „Зоря Свободи” малогабаритний крейсер, вiн цiлком може приземлитися i на непрацюючу смугу. Корабельнi антиграви витримають навантаження.

— Посадочна смуга у нас функцiонує нормально, — запевнив мене iмператор. — По можливостi ми пiдтримуємо її в робочому станi. — Вiн скоса глянув трохи вбiк, найiмовiрнiше, на монiтор, де видавалася iнформацiя про наш курс. — Ну все, час передавати вас нашому диспетчеровi. А я бiльше не заважатиму вам, капiтане. Поговоримо вже пiсля посадки... Хоча нi, все-таки скажiть менi коротко, що важливого вiдбулося за останнi три мiсяцi? Якусь планету звiльнили?

— Землю Дiксона. Хтони вiддали її практично без бою — останнiм часом контроль над нею обходився їм надто дорого. На планетi проживає менше п’ятдесяти мiльйонiв чоловiк, а хтонам доводилося тримати там двадцятимiльйонну армiю. Для них це виявилося непосильним тягарем. Самi по собi хтони слабка раса, ну а їхнi партнери по Четверному Союзу вiдмовилися допомагати в охоронi Землi Дiксона, яка не мала для них жодної цiнностi. До того ж вони не хотiли брати на себе додаткову вiдповiдальнiсть, клопотiв i так вистачає.

— Зрозумiло. А... потерпiлi планети є?

Падма, звичайно, мав на увазi „знищенi”, але з обережностi не наважився сказати це вголос. Усупереч оптимiстичним розрахункам наших вiйськових i полiтикiв, за сiм рокiв, що минули вiд часу бомбардування Країни Хань, габбарам вдалося знищити ще п’ять людських планет — Лахор, Малайю, Нову Калiфорнiю, Сан-Клементе та Бахманi. Якраз пiсля загибелi другої з них ранiше нейтральнi п’ятдесятники були змушенi приєднатися до антигаббарської коалiцiї альвiв, дваркiв i хтонiв. Малайя перебувала пiд їхнiм контролем, i вони, побоюючись помсти з боку людей, буквально випалили вогнем двi габбарськi планети. Ми повiрили в щирiсть п’ятдесятникiв i не застосували проти них глюоннi бомби, зате габбари та їхнi союзники iруїли вiдповiли сповна. Загалом на цих п’яти планетах загинуло понад пiвтора мiльярда людей; за їхнi життя габбари з iруїлами заплатили сiмдесятьма мiльярдами своїх — проте для нас це було слабкою втiхою...

— На щастя, нi, — вiдповiв я. — Командування запевняє, що такого бiльше не повториться. Земля Дiксона була останньою в „групi ризику”, а тепер вона в наших руках. Ще не звiльненi людськi планети — їх залишилося одинадцять — Четверний Союз береже вiд габбарiв як зiницю ока. За останнiми вiдомостями, альви взагалi вирiшили перестрахуватися i зараз iнтенсивно переселяють жителiв Есперанси, Землi Вершинiна й Арранана Новоросiю, де у них сконцентрованi величезнi сили.

— Ось це погано, — сказав iмператор. — Якщо альви зосередяться на охоронi однiєї планети, то її звiльнення буде вельми i вельми проблематичним... Ну гаразд, поговоримо про це згодом. А то менi вже дають сигнал, що час вимикати вiзуальний зв’язок, щоб не заважати вам при посадцi. Передаю вас до рук нашого диспетчера. Щасливої посадки, „Зоря Свободи”.

— Спасибi, сер, — вiдсалютував я вже згаслому екрановi.

Попередній    Зміст    Наступний

Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 2