38

Атака дром-зони почалася рiвно о дев’ятiй годинi ранку за нiколайбурзьким часом. Саме тодi, хвилина до хвилини, були перерванi передачi всiх державних, громадських i комерцiйних засобiв масової iнформацiї Новоросiї, i зi зверненням до народу виступив цар Павло, закликаючи своїх пiдданих до повстання проти Чужих. Своєрiдним акомпанементом до його виступу став потужний удар, завданий кораблями Першої ескадри по орбiтальному комплексу альвiв.

Лiнкор „Святий Георгiй” на цей момент перебував за тридцять мiльйонiв кiлометрiв вiд дром-зони i за шiсть з половиною астрономiчних одиниць вiд планети, але це не заважало нам стежити за перебiгом подiй у режимi реального часу, без жодної затримки через вiдстань. Нуль-зв’язок функцiонував миттєво, незалежно вiд дальностi, i вже одне це давало новоросiйському флоту величезну перевагу перед чужинцями, дозволяючи оперативно керувати дiями розкиданих по всiй дром-зонi ударних груп.

Альвiйськi вiйська, що охороняли вхiд до системи, негайно спрямували у бiк Новоросiї повiдомлення про початок атаки, проте командування орбiтального комплексу мало отримати його лише через п’ятдесят хвилин, а поки воно надсилало у напрямку дром-зони панiчнi радiограми з вимогою пояснити, чому їх нiхто не попередив про вторгнення противника.

Головний удар Першої ескадри припав на тi частини орбiтального комплексу, якi в цей час знаходилися над Великим Пiвденним океаном, де ще з учорашнього вечора урядом Новоросiї було заборонено будь-яке судноплавство i повiтрянi перельоти. Це дозволяло вести вогонь з ЕМI-випромiнювачiв в усiх напрямках, не побоюючись, що постраждають люди на планетi. Пучки ультракоротких хвиль такої високої iнтенсивностi, що на своєму шляху буквально розривали фiзичний вакуум, проникали крiзь силовий захист альвiйських кораблiв i виводили з ладу всю їхню електронну начинку. Бортовi системи перетворювалися на купу мертвого залiзяччя, а атомнi й термоядернi реактори, в одну мить позбавленi будь-якого контролю, невдовзi вибухали.

Упродовж якоїсь чвертi години в альвiйськiй оборонi було пробито чималу дiру, крiзь яку прорвалося близько сотнi корветiв. Зайнявши позицiї на висотi вiд ста до двохсот кiлометрiв, вони взялися розстрiлювати орбiтальнi позицiї чужинцiв з тилу, а дистанцiйно керованi шатли знизилися до самiсiнької поверхнi планети й забезпечили вогневу пiдтримку з повiтря загонам полiцiї та iнженерних вiйськ, якi штурмували наземнi бази альвiв, розташованi поблизу всiх великих мiст. У боях брало участь i цивiльне ополчення — на вiдмiну вiд подiй чотирирiчної давностi, люди не вiдсиджувалися вдома, а на заклик свого государя масово шикувалися в черги бiля найближчих полiцiйних дiльниць, де всiм добровольцям видавали зброю й формували з них бойовi дружини. У мiстах, зайнятих переселенцями з iнших планет, тамтешнi мешканцi трощили альвiйськi вiйськовi комендатури й самостiйно захоплювали необхiдне озброєння та боєприпаси.

Що ж до дром-зони, то через її значнi розмiри подiї там розвивалися не так стрiмко, як в околицях Новоросiї. Побоюючись глюонних бомб, альви уникали концентрувати значнi сили поблизу каналiв першого роду, а тримали там лише нечисленнi передовi обороннi рубежi. Впоратися з ними не становило проблем — вони були миттю зметенi навiть без застосування електромагнiтних гармат. Потiм, вiдповiдно до плану, ударнi групи роздiлилися на крила й рушили до заздалегiдь намiчених цiлей — загороджувальних станцiй чужинцiв. Побачивши, що противник розпорошив свої сили й сам iде до них у руки, альви пiдтягли до станцiй кораблi й готувалися взяти нападникiв у лещата...

— Сiмнадцята бригада! — рiзко промовив Ворушинський, що стояв перед головним екраном. — Притримайте свої крила — Друге й П’яте. Вони випереджають графiк. Уповiльнити розгiн, а то волохатики не встигнуть згрупуватися. Для найзабудькуватiших нагадую: не застосовувати ЕМI без мого наказу.

Я спостерiгав за всiма подiями в командному центрi, куди мене й Анн-Марi ввiчливо запросив Юрiй, але заздалегiдь узяв з нас слово нi в що не втручатися i не давати жодних порад. Нам навiть було надано окремий термiнал, через який ми могли отримувати будь-яку iнформацiю про хiд битви.

Зрозумiло, що основна моя увага була прикута до крила з тринадцяти кораблiв, яким командувала Рашель. Попри те, що вона, як i решта особового складу новоросiйського флоту, була забезпечена транслятором для аварiйного катапультування, точнiше телепортування, я страшенно хвилювався за неї — як хвилювався б на моєму мiсцi кожен батько. Люба дiвчинка, вона обгрунтувала свої самовiльнi дiї першим параграфом статуту, але насправдi її просто здолала спокуса. Надто вже звабливою була перспектива взяти участь у справжнiй битвi, командуючи чудовим кораблем, i Рашель не змогла встояти, навiть якщо тим самим ставила хрест на своїй подальшiй кар’єрi.

А ще я хвилювався за решту своїх хлопцiв i дiвчат, якi у складi Першої ескадри билися в околицях Новоросiї. Обстановка там дедалi бiльше загострювалася, орбiтальний комплекс альвiв трiщав по всiх швах, а втрати чужинцiв обчислювалися вже багатьма сотнями кораблiв, тодi як новоросiйський флот, якщо не рахувати дистанцiйно керованих шатлiв, втратив лише чотири корвети й один крейсер. На щастя, всi екiпажi вчасно катапультувалися й були негайно переправленi на вiльнi кораблi з резерву.

У дром-зонi нашi втрати поки дорiвнювали нулю. Вiдбиваючи атаки окремих винищувачiв i без проблем знищуючи лазерами випущенi здалека ракети з самонавiдними боєголовками, крила нарештi зблизилися зi станцiями, довкруж яких розвернули бойовi порядки великi з’єднання ворожих кораблiв. Вони вже рушили було вперед, згинаючись пiвколом, коли Ворушинський чiтко наказав:

— Усiм кораблям у дром-зонi. Заборона на ЕМI скасована. Вперед — i хай буде з вами Сила!

Майже одночасно всi крила вiдкрили шквальний вогонь з електромагнiтних гармат. На вiдмiну вiд лазерних iмпульсiв, слiд вiд ЕМI був помiтний навiть у безповiтряному просторi — вакуум не витримував такої напруги поля i породжував електронно-позитроннi пари, якi негайно анiгiлювали, випромiнюючи розсiяне свiтло.

По всiй дром-зонi заблискали спалахи кораблiв i станцiй, що гинули вiд вибухiв. На екранi нашого термiналу, куди транслювалися картинки з крейсера „Нахiмов”, ми побачили все це в деталях — спочатку станцiя, на яку припав найперший i найпотужнiший удар, розкололася вiд вибухiв термоядерних реакторiв, що вийшли з-пiд контролю, а потiм запалали, мов смолоскипи, й сусiднi кораблi.

— Ну все, починається, — неголосно мовив Ворушинський, звертаючись радше до самого себе. — Тепер, друзi, тримайтеся...

Альви, переконавшись, що цей порiвняно невеликий флот насправдi становить серйозну загрозу, кинули на кожне крило величезнi сили. Нашi кораблi, вiдбиваючи масованi атаки, неухильно рухалися до станцiй, призначених наступними цiлями.

За якийсь час надiйшло перше повiдомлення про втрати в дром-зонi:

— Пiдбито корвет „Дербент”. Екiпаж катапультувався в повному складi.

Протягом наступних двадцяти хвилин загинуло ще шiсть кораблiв — два на орбiтi й чотири в дром-зонi. Людських жертв поки вдавалося уникати.

— Молодцi, — сказав Юрiй, вiдставляючи вбiк порожню чашку. — Так тримати!

Дiвчина у формi обслуговуючого персоналу, миттю забрала в нього чашку, а натомiсть вручила iншу, наповнену паруючою кавою.

Тим часом лiнкор, що повним ходом мчав до району бойових дiй, наблизився вже настiльки, що потрапив у поле зору альвiйських радарiв. Наш курс пролягав по дотичнiй до дром-зони i майже точно перетинався з курсом однiєї з космiчних баз. Поява в тилу такого великого корабля шокувала альвiв, а буквально за кiлька хвилин до них нарештi надiйшли першi радiограми з Новоросiї, з повiдомленнями, що одночасно iз вторгненням у дром-зону орбiтальний комплекс планети був атакований людськими вiйськами.

Та навiть повна розгубленiсть альвiйського командування не зашкодила йому вiдправити навперейми лiнкоровi добрих пiв-ескадри. Капiтан корабля Компактов по внутрiшньому зв’язку доповiв, що орiєнтовний час до вогневого контакту з ворогом становить дев’ятнадцять хвилин.

I тут-таки один з офiцерiв зв’язку схвильованим голосом повiдомив:

— Крейсер „Тунгус”, адмiрале... Прогавив ракету. Нiхто не катапультувався.

Ворушинський навiть не обернувся, але я помiтив, як посiрiло його обличчя. Вiн мiцно стис у руках чашку, наче збирався зiм’яти її в долонi.

— Капiтане, — звернувся вiн до зображення Бориса Компактова в лiвому верхньому кутку головного екрану. — Ракети „Iкс”, п’ять одиниць, на старт. Цiль — база-три.

— Слухаюсь, адмiрале! — озвався Компактов i повторив розпорядження, адресуючи його невидимим для нас артилеристам.

А Ворушинський оголосив:

— Усiм кораблям у дром-зонi. Попередження: база-три пiд ударом. Не входити в район бази-три.

— Кораблi пiдтверджують попередження, адмiрале.

— Ракети — вогонь!

П’ять пускових установок лiнкора одночасно випустили п’ять ракет, якi стрiмко понеслися вперед за курсом корабля. На головному екранi виникла ще одна секцiя, де виводилися данi телеметрiї всiх п’яти ракет.

— Ого! — тихо промовила Анн-Марi, схилившись до мого вуха. — Схоже, вони забезпеченi нуль-передавачами.

— П’ять з половиною хвилин до контакту з цiллю, — озвався Компактов. — Чотири хвилини до початку стохастичних маневрiв.

— Три хвилини, — сказав Юрiй. — Група перехоплення надто близько.

— Слухаюсь, адмiрале. Три хвилини.

— Пiдбитий корвет „Миклухо-Маклай”, — доповiв офiцер зв’язку. — Екiпаж катапультувався.

Ворушинський, який було напружився, полегшено зiтхнув.

Пiсля певних вагань я пiдвiвся з крiсла, пiдiйшов до нього й став поряд.

— Це вiйна, адмiрале. Справжня вiйна. А на вiйнi люди гинуть.

— Так, — коротко вiдповiв вiн, не вiдриваючи погляду вiд екрана.

— На планетi вже загинуло кiлька тисяч.

— Я знаю... абстрактно. Але тут усе по-iншому. Тут мої хлопцi й дiвчата.

— На тому кораблi був хтось iз ваших?

— Вони всi нашi. Всi до єдиного, на всiх кораблях. Iз загиблих я нiкого не знав особисто... i тим гiрше. Бо вже нiколи з ними не познайомлюсь.

— Я вас розумiю, Юрiю. Тому нiколи не прагнув бути командувачем. Мене цiлком задовольняла капiтанська посада. — I, вже вiдходячи вiд нього, додав: — Готуйтеся, нових втрат не уникнути.

— Я знаю, коммодоре...

Повернувшись до свого термiналу йi переконавшись, що справи в Рашелi йдуть нормально, я звернувся до Анн-Марi:

— Як дивно влаштована людина! Я брав участь в битвах, де щохвилини гинули десятки й сотнi людей, але тодi менi було легше, нiж зараз. I не тiльки тому, що там були дорослi, а тут — дiти. Просто кiлька смертей — це трагедiя, а тисячi загиблих — лише статистика.

Анн-Марi похмуро глянула на мене й промовчала. Я здогадувався, якi думки сновигали в її головi. Я сам пiвночi не спав — усе думав, думав...

Ракети почали стохастичнi маневри. Це означало, що тепер вони рухалися по абсолютно непередбачуванiй для ворога траєкторiї, що ускладнювало їхню лiквiдацiю. Щоправда, одну з них таки вдалося збити винищувачу, який iшов нам навперейми, але це швидше чиста випадковiсть.

Iншi чотири ракети дедалi ближче пiдходили до бази, але через тi самi стохастичнi маневри помiтно вiдхилилися вiд цiлi й мали пролетiти мимо. Проте протиракетнi снаряди бази продовжували полювати за ними й частково досягли в цьому успiху: друга ракета була пiдбита за п’ятнадцять тисяч кiлометрiв, а третя — за вiсiм.

— Цiль у радiусi дiї, — констатував Ворушинський i додав: — Пуск!

Телеметрiя двох вцiлiлих ракет зникла з екрана. Кiлька секунд нiчого не вiдбувалося — цiль знаходилася за два мiльйони кiлометрiв вiд нас, i потрiбен був певний час, щоб свiтло подолало цю вiдстань. Потiм на мiсцi бази сяйнув слiпучий спалах, який не можна було сплутати нi з чим.

— О чорт! — вихопилось у мене. — Глюонна бомба!

— Атож, — кинув через плече Ворушинський. — Космiчнi бази iдеальнi об’єкти для глюонних ударiв... Капiтане Компактов, курс на базу-п’ять. А їхня група перехоплення нехай поганяється за нами. Ми маємо важливiшi справи.

— Є курс на базу-п’ять, адмiрале!

— Головний iнженере, привести в готовнiсть стискувачi каналiв.

— Стискувачi до запуску готовi, адмiрале! — вiдгукнувся з iншого екрана головний iнженер флоту.

— Приступити до стиснення дослiджених каналiв.

— Слухаюсь, адмiрале! Починаємо.

Закупорювання бiльш нiж шести тисяч каналiв забрало лише кiлька хвилин — просто фантастика! Такою надшвидкою технологiєю керування каналами ми явно не володiли. Що-що, а приховувати її не було жодного сенсу.

— Усi вони одного тiста книшi, — пробурмотiв я собi пiд нiс. — Не кращi за iнших.

— Про що ти? — запитала Анн-Марi.

— Наше керiвництво не подарунок, але й цi хлопцi з Хейни теж гарнi, — стишивши голос майже до шепоту, вiдповiв я. — Якщо вони так прагнули чимшвидше звiльнити людство, то могли б iще чотири роки тому подiлитися з нами секретом швидкiсного стиснення каналiв. Тодi б ми обiйшлися й без ЕМI-випромiнювачiв. Адже тут, у системi Хорса, ми зазнали поразки тiльки через те, що до альвiв надiйшла пiдмога. Але хейнанцi поскупилися, вирiшили погратися в героїв-визволителiв.

— Вони все-таки дiти, Стефане, i не варто їх суворо засуджувати. Зате нашим лiдерам немає виправдання... — Вона трохи помовчала, потiм рiшуче додала: — Я, мабуть, подам у вiдставку. Я бiльше не зможу служити пiд керiвництвом людей, якi протягом рокiв затягували вiйну, на чиїй совiстi стiльки марних жертв, скалiчених життiв, розбитих надiй... Я нiколи їм цього не подарую!

Я поклав руку їй на плече.

— Заспокойся, Анн-Марi. Не будь такою категоричною. Я не збираюся нiкого виправдовувати, але... частково я їх розумiю. На них лежить вiдповiдальнiсть за виживання людського роду, вони не мають права припустилися помилки, поставити пiд загрозу iснування всiєї нашої раси. Чужих дуже багато, i якщо вони заволодiють бодай частиною наших секретних знань...

— Ну й нехай! — запально перебила вона. — Хай заволодiють. Вони не встигнуть ними скористатися. Ми знищимо всiх чужинцiв, зiтремо їх з лиця Галактики. Пiсля всього, що вони зробили з нами, вони не мають права на iснування.

Я пильно подивився в очi Анн-Марi — типової галлiйки, справжньої доньки свого народу, i цiєї митi мене осяяло. Тепер я знав, чому наше керiвництво засекретило ЕМI-випромiнювачi й iншi новiтнi розробки. Воно вчинило так зовсiм не для того, щоб затягти вiйну. Воно прагнуло запобiгти бiйнi...

Попередній    Зміст    Наступний

Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 38