Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 39

 

39

Протягом наступної години лiнкор „Святий Георгiй” знищив iще три альвiйськi бази в околицях дром-зони, а в самiй дром-зонi крейсери та корвети невблаганно наступали на противника, чиї втрати вже сягали сорока вiдсоткiв. Орбiтальний комплекс над Новоросiєю був розгромлений майже на двi третини, а на поверхнi планети повстанцi знищували останнi осередки опору альвiв.

На цей час у пасивi новоросiйського флоту було сiмдесят три загиблi кораблi, серед них дев’ять — з командами. Комп’ютерний прогноз, який менi напередоднi повiдомив Ворушинський, виявився надто оптимiстичним, вiн не до кiнця врахував вiдсутнiсть практичних навикiв i достатньої квалiфiкацiї в екiпажiв. Але все одно, для такої масштабної операцiї це були мiзернi втрати, що не йшли в жодне порiвняння з тими, якi понесли ворожi вiйська.

Додатковим чинником, що деморалiзував альвiв, була пряма трансляцiя по новоросiйських телеканалах ходу битви як на орбiтi, так i в дром-зонi, що супроводжувалась закадровими коментарями журналiстiв. З часом цi коментарi ставали дедалi в’їдливiшими й знущальними. Наш лiнкор отримував телевiзiйний сигнал по нуль-зв’язку i ретранслював його на дром-зону. Цей ефектний психологiчний прийом, як розповiв нам Ворушинський, був запропонований Вейдером i цiлком виправдав себе — альвiйське командування, приголомшене тим, що їхнiй противник має в своєму розпорядженнi засiб миттєвого зв’язку, й додатково шоковане подiями на Новоросiї i в її околицях, припускалося чимраз бiльше тактичних помилок, втрачаючи контроль над своїм флотом.

На третiй годинi битви серед альвiв з’явилися першi дезертири. Вони втiкали через найближчi вiльнi канали другого роду в невiдомiсть — тiльки б вирватися з цiєї м’ясорубки, де невеликий людський флот, втративши менше сотнi кораблiв, уже перебив майже половину їхньої величезної армади.

Незабаром втеча набула масового характеру, а грiзнi тиради командування з обiцянкою всiляких напастей на голови дезертирiв лише пiдстьобували тих, хто ще вагався. Дiзнавшись iз телепередач про те, що коїться в дром-зонi, окремi альвiйськi кораблi зi складу орбiтального комплексу i навiть цiлi з’єднання вирiшили, що вони нiчим не гiршi вiд своїх товаришiв по зброї, й залишили бойовi пости, попрямувавши геть вiд планети.

Ворушинський, вчасно збагнувши, що його пiдлеглi от-от кинуться навздогiн за втiкачами, крикнув у мiкрофон:

— Усiм кораблям у дром-зонi й на орбiтi! Зберiгати бойовий порядок, не розривати крила... Спокiйнiше, друзi, спокiйнiше. Бiс iз ними, з боягузами-волохатиками. Все одно всiх не переб’єш. Покажемо їм, що втеча — найкращий спосiб зберегти свої блошинi шкури.

Утiм, лiдери бiльшостi крил, у тому числi й Рашель, ще до втручання головнокомандувача зумiли стримати своїх людей. Лише десяток кораблiв у всьому флотi, чиї командири пiддалися азарту, рвонули вперед, i в результатi чотири з них потрапили пiд перехресний вогонь ворога. На щастя, всi екiпажi встигли катапультуватися.

Юрiй негайно вiддав розпорядження:

— Новi кораблi не давати. Команди списати в резерв. Капiтанам — догану в особисту справу.

Серед чотирьох покараних капiтанiв була й Естер. Користуючись своїм привiлеєм як царевої нареченої, вона увiрвалася до командного центру з явним намiром вимагати пояснень, проте, зустрiвшись з суворим поглядом Ворушинського, навiть не пискнула, а винувато схиливши голову, пiдiйшла до нас.

— Поганий з мене командир, правда?

Анн-Марi обняла її за плечi.

— Нi, дiвчинко, ти добре билася. Просто нерви пiд кiнець здали. Таке буває.

— I вiд цього гинуть люди. — Естер зiтхнула. — Сподiваюся, дружина з мене вийде краща, нiж капiтан.

— Теж вiдповiдальна робота, — сказав я. — Особливо, коли твоя сiм’я — цiла планета.

На зв’язок з лiнкором вийшов Павло i зажадав, щоб Естер негайно повернулася на планету. Дiвчина попрощалася з нами й побiгла до найближчого нуль-порталу.

Битва тривала ще з чверть години, поки дезертирство з масового перетворилося на тотальне. Лише тодi, вже загнане в глухий кут, командування альвiв оголосило про беззастережну капiтуляцiю. Ворушинський вiдреагував негайно:

— Передати у вiдповiдь: „Капiтуляцiя приймається. Всi альвiйськi кораблi, за винятком лiнкорiв i крейсерiв класiв АА та АВ, мають покинути локальний простiр Новоросiї через канал на Епсилон Волхвiв. Судна, перерахованi як винятки, а також уцiлiлi станцiї та бази, залишаться як трофеї, захиснi системи на них деактивувати. Усьому особовому складу й персоналу трофеїв наказую протягом години перейти на пасажирськi транспорти й вiдчалити. Попередження: наявнiсть активних захисних систем або запущених механiзмiв самолiквiдацiї буде розцiнена як акт агресiї зi всiма супутнiми наслiдками. На евакуацiю групи вiйськ у районi дром-зони вiдводиться десять годин, для орбiтального комплексу — тридцять”. Пiдпис — головнокомандувач Вiйськово-Космiчного Флоту Новоросiї.

— Радiограму надiслано, адмiрале, — вiдзвiтував зв’язкiвець.

— Головному iнженеру — вiдкрити канал на Епсилон Волхвiв. А зараз... — Юрiй увiмкнув мiкрофон. — Увага! Наказ головнокомандувача по всьому флоту. Кораблям припинити атаку, зайняти обороннi позицiї. Контролювати вiдступ альвiйських частин. Вiдкривати вогонь лише в разi нападу. Битву закiнчено, ворог капiтулював. — Вiн глибоко вдихнув. — Хлопцi й дiвчата, сучi дiти, ви перемогли! Дякую вам! Я всiх вас люблю!

Пiсля цих слiв у командному центрi почало коїтися щось неймовiрне. Всi пiдлiтки, досi такi серйознi й зосередженi, вiдразу перетворилися на звичайнiсiньких дiтей. Вони вигукували „ура!”, смiялися й плакали, вiтали один одного, обiймалися, дехто навiть танцював.

I лише Ворушинський не пiддався загальнiй ейфорiї. Ледве переставляючи ноги, вiн доплiвся до пультiв i гепнувся в найближче крiсло. Руки в нього тремтiли, а на обличчi була написана смертельна втома. Упродовж останнiх кiлькох годин на його плечах лежала вiдповiдальнiсть за життя багатьох тисяч людей i за свободу мiльярдiв — i такий тягар виявився занадто важким для вiсiмнадцятирiчного юнака, хоч яким би генiальним вiн не був. Та хiба справа лише у вiцi! Я добре пам’ятав, у якому станi пiсля битви за Мату-Гросу був мiй колишнiй швагер, адмiрал Брiсо, що командував операцiєю зi звiльнення цiєї планети...

Подiї наступної години пiдтвердили, що альви справдi вiдступають, не намагаючись порушити умов капiтуляцiї. За весь цей час нiяких серйозних iнцидентiв не сталося. Альви слухняно залишали переможцям свої найбiльшi кораблi, станцiї та бази й вiдступали на беззбройному транспортi. Вже готувалися до висадки невеликi абордажнi групи, що складалися з юних iнженерiв i таких самих юних космiчних пiхотинцiв — здебiльшого учнiв спортивних шкiл. Сумнiвно, щоб чужинцi порушили умови капiтуляцiї й замiнували трофейнi судна, адже нам нiчого не вартувало покiнчити з їхнiм транспортами.

А я нарештi отримав дозвiл зв’язатися з Рашеллю i привiтав її з чудовою роботою. Донька пообiцяла, що як тiльки район, контрольований її крилом, остаточно звiльниться вiд альвiв, вона прибуде на борт лiнкора i ми нарештi зможемо нормально поговорити.

Тим часом по телебаченню почалася пряма трансляцiя виступу Павла перед народом, що заповнив величезну площу напроти Лiтнього палацу. Говорив вiн красиво й пристрасно, явно не по заготовленiй заздалегiдь шпаргалцi, а iмпровiзуючи на ходу. Хвалебнi оди на честь героїв-визволителiв Новоросiї Павло майстерно чергував з прокляттями на голови зрадникiв, якi спiвробiтничали з альвами, i невдовзi так завiв натовп, що той почав вимагати для колаборацiонiстiв публiчної страти. Але тут молодий цар повiвся великодушно й оголосив, що прислужники чужинцiв, ганьба всiєї людської раси, будуть вiдправленi до своїх хазяїв на Альвiю — хай тi поселять їх у себе. Народ був у цiлковитому захватi вiд цiєї iдеї.

Коли Павло вже закiнчував свою палку промову, черговий зв’язкiвець повiдомив, що надiйшла радiограма вiд галлiйського розвiдувального крейсера, який напередоднi вночi, за шiсть годин до початку атаки, увiйшов до локального простору Новоросiї.

— Таки зволили привiтати нас з перемогою, — втомлено буркнув Ворушинський. — Будь ласка, лейтенанте, вигадайте щось ввiчливе у вiдповiдь i надiшлiть вiд мого iменi.

— У радiограмi не лише вiтання, адмiрале. Там сказано, що на борту крейсера перебуває голова Об’єднаного Комiтету Начальникiв Штабiв Спiвдружностi. Вiн хоче зустрiтися з вами.

Анн-Марi тихо присвиснула. Я ж вiд зовнiшнього прояву емоцiй утримався, хоча був вражений не менше вiд неї.

— Оце так честь! — проказав Юрiй з вiдчутним сарказмом у голосi. — Сам адмiрал-фельдмаршал Дюбарi вшанував нас своєю увагою... А де його корабель? Далеко?

— За двi астроодиницi. Але в радiограмi є данi про настройки їхнього нуль-порталу. Адмiрал Дюбарi просить дозволу висадитися на борт „Святого Георгiя”.

— Те, що вiн просить, а не вимагає, вже приємно... Що ж, лейтенанте, перенастроюйте резервний портал верхнього ярусу й надсилайте сигнал про готовнiсть до трансляцiї.

Зв’язкiвець миттю взявся до виконання наказу. Ще напередоднi ввечерi Юрiй у загальних рисах пояснив менi принцип ортогональних трансляцiй. Жодних викладок вiн не наводив, оскiльки для цього потрiбна була особлива математика, а я її не знав, тож просто пояснив, що хвилi — посередники ортотрансляцiй мають щось схоже на довжину, проте виражається вона не скалярною величиною, а вектором в нескiнченновимiрному гiльбертовому просторi. Саме тому нашi агенти не пiдозрювали про iснування на Новоросiї та в її околицях ще однiєї нуль-мережi — можливiсть випадкового перехоплення просторових коливань без точного взаємного настроювання приймача та передавача була виключена не лише практично, а й теоретично.

Коли все було готово, Ворушинський пiдвiвся з крiсла й неквапом, щоб приховати вiд пiдлеглих невпевнену ходу, рушив до виходу з командного центру. Бiля дверей вiн зупинився й запросив нас з Анн-Марi з собою.

— Нехай ваш начальник переконається, що з вами все гаразд. Це вбереже мене вiд зайвих пояснень.

Резервний портал верхнього ярусу примикав до кают-компанiї. Коли ми прибули туди, Дюбарi якраз виходив з кабiни. Вiн був один, без супроводу.

Юрiй солiдно, без поспiху козирнув йому — так, як годиться козиряти рiвному за званням i посадою, але старшому за вiком офiцеровi.

— Вiтаю вас, адмiрале-фельдмаршале.

— Здрастуйте, адмiрале Ворушинський, — вiдповiв Дюбарi. — Довго ж ви вiд нас ховалися.

— Так, — погодився Юрiй, пропонуючи йому сiдати. — Але тепер гру в хованки закiнчено. Ми є, за нами — цiла планета, i вам доведеться зважати на цей факт.

— Я не ставлю його пiд сумнiв, колего. I приймiть мої щирi вiтання з блискучою перемогою. Ви провели операцiю на найвищому рiвнi.

— Ви впоралися б краще. I набагато ранiше, якби не приховували своїх новiтнiх розробок.

Дюбарi спохмурнiв.

— Це дуже болюча для мене тема. Не хочу, щоб мої слова прозвучали як самовиправдання, але я вiд самого початку виступав проти такої полiтики. Я вважав i продовжую вважати, що людству вистачить мудростi, витримки й розсудливостi правильно вибудувати свої стосунки з Чужими. Проте бiльшiсть у нашому керiвництвi дотримувалася iншої точки зору, вони дуже невисокої думки про наших спiвгромадян, i менi довелося пiдкоритися їхньому рiшенню. Тепер це питання закрите — ви вирiшили його раз i назавжди. Хоча, зазначу, могли вирiшити ще чотири роки тому.

На мiй подив, Юрiй не виправдовувався, що також був змушений прислухатися до волi бiльшостi. Натомiсть вiн сказав:

— Ми постараємося виправити свою помилку, звiльнивши решту людських свiтiв.

— А може, подiлимося? — чи то жартома, чи то всерйоз запропонував Дюбарi. — Ми вже викликали з Туманностi Андромеди флот, оснащений найсучаснiшим озброєнням.

Ворушинський байдуже знизав плечима.

— Особисто для мене не має принципового значення, хто звiльнить цi планети — ми чи ви. Головне, швидше очистити їх вiд чужинцiв, повернути людям свободу. Отже, роботи вистачить на всiх.

— То ви згоднi дiяти спiльно?

— Звiсно, згоднi. Але тiльки на рiвних.

Дюбарi кивнув.

— Умови прийнятi й обговоренню не пiдлягають. Проте у мене склалося враження, що ви маєте проблеми з особовим складом.

— Якщо пiд проблемами ви маєте на увазi наш вiк, то з цим вам доведеться змиритися. Хочете допомогти нам людьми? Будь ласка, ми не заперечуємо. Нехай уряди планет Спiвдружностi дозволять нам провести набiр добровольцiв з числа старшокласникiв i слухачiв молодших курсiв вiйськових академiй.

Дюбарi розгублено похитав головою.

— Нi, це вже занадто для моїх сивин. Свiт остаточно збожеволiв. Армiя, що цiлком складається з дiтей...

— Проте боєздатна армiя, — зазначив Ворушинський. — Ви самi це бачили.

— У тiм-то й рiч, що бачив. I досi не можу повiрити власним очам. Ми, старики, були твердо переконанi, що без нас молодь не здатна й кроку ступити у вiрному напрямку, а зараз маємо на свою голову планету, де всiм порядкують пiдлiтки. Якийсь юнацький шовiнiзм, далебi!.. До речi, колего, коли ви маєте намiр випустити наших людей?

— Вони вже вiльнi. Нещодавно їх вiдпустили i, як годиться, вибачились i пояснили, що це був просто превентивний захiд. Вони так старанно розшукували групу коммодора Матусевича, що могли зашкодити нашим планам.

Ми з Анн-Марi спантеличено перезирнулися. Помiтивши це, Дюбарi пояснив:

— Розумiєте, яка тут справа. Розсекретили не лише вас i ваших пiдопiчних. Вiдразу пiсля приходу до влади царя Павла були схопленi всi нашi агенти на Новоросiї. Всi до єдиного — уявiть собi! Як вам подобається такий дружнiй акт з боку союзникiв?

Нiчого вiдповiсти я не встиг, оскiльки наступної секунди до кают-компанiї забiгла Рашель.

— Тату! — радiсно вигукнула вона, але тут побачила Дюбарi, рiзко загальмувала й вiддала честь: — Адмiрале-фельдмаршале!

— Вiльно, мiчмане... гм, лейтенанте-командоре. — Вiн пiдвiвся з крiсла, пiдiйшов до неї i змiряв її пильним поглядом. — Ну, i що ви скажете на своє виправдання? Як поясните неявку в штаб?

Усупереч моїм очiкуванням, Рашель не стала виправдовуватися.

— Я не маю прийнятних пояснень, адмiрале, — просто вiдповiла вона. — Визнаю, що серйозно завинила, але не шкодую про це. З цього моменту я складаю з себе повноваження капiтана трофейного крейсера „Нахiмов”, який, за домовленiстю з командуванням флоту Новоросiї, переходить у власнiсть ВКС Землi. — Тут донька зняла з комiра лейткомiвськi значки й простягла їх Дюбарi. — Вiдповiдно, я припиняю своє тимчасове перебування в званнi лейтенант-командора й повертаюся до постiйного мiчманського. Хоча, боюся, ненадовго. Накажете подати рапорт про вiдставку просто зараз чи зачекати до повернення в штаб?

Адмiрал узяв значки, глянув на них, потiм знову на Рашель.

— А чому ви не посилаєтеся на перший параграф статуту?

— Бо на нього посилаються всi, кому не лiньки.

— Чистiсiнька правда. Згiдно зi статистикою кожен третiй порушник обгрунтовує свої самовiльнi вчинки саме цим параграфом. Проте ваш випадок — саме той, коли таке обгрунтування доречне. Ви ж розумiли, що ваше прибуття в штаб автоматично позбавить вас можливостi приєднатися до новоросiйського флоту й узяти участь у битвi?

— Так точно. Мене б не вiдпустили.

— А тим часом вiд контр-адмiрала Корейко й капiтана Кисельова вам було вiдомо, що в них кожен командир на вагу золота.

— Так.

— Скiльки ворожих кораблiв знищив ваш крейсер?

Дочка зам’ялася.

— Я не знаю, адмiрале. Треба подивитися бортовi записи.

— Як це не знаєте? — здивовано звiв брови Дюбарi. — Це ж був ваш перший бiй як капiтана. Невже ви не рахували?

— Спочатку рахувала, але потiм збилася.

— Отже, їх було чимало?

— Ну... так.

— Бiльше сотнi?

— Так, бiльше, — впевнено вiдповiла донька.

— Бiльше двохсот?

— Точно не скажу, адмiрале. Але можливо.

— I як ви оцiнюєте свiй внесок у загальну перемогу?

— Я вважаю, моя допомога була не зайвою. Проте флот мiг цiлком обiйтися й без мене.

Дюбарi в задумi пройшовся кiмнатою.

— Ну, припустiмо, я вiдправлю вас у вiдставку. Хоча зазначу, що це не зовсiм у моїй компетенцiї, це справа земного Генштабу. Проте припустiмо, що я скористаюся своїм правом голови Об’єднаного Комiтету. Як ви гадаєте, що буде далi? А станеться от що: присутнiй тут адмiрал Ворушинський негайно запропонує вам вступити на службу до новоросiйського флоту як мiнiмум у званнi капiтана третього рангу, а найпевнiше, другого.

— Першого, — озвався Юрiй. — Я дам їй бригаду!

— Бачте, вас сватають на бригадира. Але... — Дюбарi зробив виразну паузу й посварив її пальцем, — нiчого у вас не вийде, мадемуазель. Ви залишаєтеся земним мiчманом i командиром крейсера „Нахiмов”, який усе ще перебуває в оперативному пiдпорядкуваннi Вiйськово-Космiчного Флоту Новоросiї. Якщо адмiрал Ворушинський поставить вас на чолi бригади, то ви зможете надiти капiтанськi орли. А поки носiть це, — вiн повернув їй значки, — лейтенанте-командоре Леблан.

Рашель хвацько козирнула.

— Слухаюся!

Сяючи вiд гордостi, дочка повернула в петлицi лейткомiвськi значки. Потiм кинула на мене жадiбний погляд i пiсля певних вагань звернулася до Дюбарi:

— Адмiрале-фельдмаршале! Прошу дозволу на нестатутний вчинок у вашiй присутностi.

Вiн добродушно всмiхнувся.

— Дозволяю.

Тодi Рашель пiдступила до мене i, не соромлячись стороннiх, мiцно мене обiйняла.

— Татусю! Я так за тебе хвилювалася...

 

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 39


Спасибо партнёрам: