Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 32

 

РАШЕЛЬ: СИСТЕМА ХЕЙНИ

32

Коли пролунав сигнал, що сповiстив про початок вiдлiку останньої тисячi секунд затяжного стрибка, ми втрьох уже давно сидiли в рубцi, знов i знов перевiряючи стан усiх корабельних систем, особливо вогневих i захисних. Ми не уявляли, що чекає на нас по той бiк каналу, але готувалися до найгiршого.

Невдовзi пiсля сигналу бортовий комп’ютер видав повiдомлення: „Визначено конфiгурацiю дiлянки входу-виходу. Радiус — 1,5 км”.

— Канал стиснутий, — констатувала я, — але прохiдний. Це дуже дивно. Навряд чи вiн є одним iз маршрутних, такий збiг був би взагалi неймовiрним. Тодi з якого дива вони його зовсiм не закрили?

— Може, не вмiють цього робити? — припустив Олег.

— Дурницi. Якщо вони мають такi кораблi, як „Нахiмов”, то й iз закупоркою каналiв напевно справилися б. Ох, не подобається менi все це! Боюсь, у системi Хейни на нас чекає палкий прийом... Але тут уже нiчого не вдiєш.

Я вирiшила, що виходитимемо з позивними. Хай корабель сигналить, що ми є ескадреним флагманом у складi Вiйськово-Космiчного Флоту Новоросiї. Усе одно гiрше не буде, а так, можливо, виграємо зайвi секунди.

— Стривай, — сказав Валько. — Додай до позивних ще дещо. Ось.

Оскiльки вiн був пiдключений через свiй iмплант до комп’ютера, то не став користуватися клавiатурою чи голосовим iнтерфейсом, а напряму видав на мiй тактичний дисплей комбiнацiю з пiвсотнi символiв.

— I що це означає? — спантеличено запитала я.

— Видно, пароль.

— Де ти його взяв?

— Розкопав у Великiй Новоросiйськiй Енциклопедiї.

— Нi, я серйозно питаю.

— А я серйозно вiдповiдаю. Ця нiсенiтниця була зашифрована в нiй за ключовим словом „Хейна”. Не знаю, для чого вона призначена, але надiслати її разом iз позивними не зашкодить.

— Так, мабуть, — погодилася я i тут же розсердилася: — Валько, негiднику, чому ти ранiше не сказав про пароль?

— Я його лише недавно вирахував.

— Але ж не щойно?

— Майже. Три години тому. I вiдтодi намагався допетрати, куди б його присобачити. Хотiв пiднести тобi все в готовому виглядi, але нiчого не вийшло.

Я зiтхнула.

— Ти нестерпний, недисциплiнований, безвiдповiдальний хлопчисько...

За сто секунд до виходу пролунав другий сигнал.

„Вiдкривається горловина каналу, — повiдомив комп’ютер. А згодом: — Увага, небезпека! За п’ять кiлометрiв вiд точки виходу, прямо за курсом виявлено присутнiсть стазис-поля”.

— Стазис-поле? — здивувалася я. У глибинах моєї пам’ятi заворушилося щось знайоме... з фантастичної лiтератури. — А це що таке?

Сприйнявши мої слова як адресоване до нього запитання, комп’ютер слухняно вiдповiв: „Темпоральна аномалiя. У дiлянцi простору, що перебуває пiд дiєю стазис-поля, ентропiя не зростає”.

— Iншими словами, — вставив Валько, — час там зупиняється... Прокляття! Черговий сюрприз — часова пастка. Так ось чому вони не заблокували канали... — Вiн заплющив очi й повнiстю розслабився, занурюючись у свiй кiбертранс. За кiлька секунд його голос пролунав iз динамiкiв: — Ох, бiда! Корабель не має у своєму розпорядженнi засобiв нейтралiзацiї стазис-поля. Його можна вимкнути лише ззовнi.

Я якраз збиралася поставити комп’ютеровi те саме питання.

— Але як?.. Пароль, хай йому чорт! Позивнi!

— Є позивнi! — озвався Валько.

Пiшли позивнi. Таймер вiдраховував останню хвилину до виходу. Попередження про наявнiсть стазис-поля, як i ранiше, залишалося в силi.

— Щось не те, — пробурмотiла я розгублено. — Пароль не годиться...

— Нуль-зв’язок! — вигукнув Олег. — Потрiбен нуль-зв’язок!

— А це iдея, — сказав Валько. — Ризикнемо.

На дисплеї сплив текст: „Активацiя нуль-порталу...”

Я напружено завмерла, поклавши руки на консоль. Перед самим виходом, я приготувалася запустити на повну потужнiсть бiчну тягу, хоча й розумiла, що нам це не допоможе. Потрапляючи з гiперпростору в реальний простiр, будь-який матерiальний об’єкт опиняється у станi спокою щодо центру мас системи. А це означає, що вiдносно дром-зони вiн рухається зi швидкiстю щонайменше кiлька кiлометрiв на секунду. Навiть при максимальному прискореннi ми не зможемо вiдхилитися вiд потрапляння в стазис-поле — просторово-часову аномалiю, яка ранiше iснувала лише в бурхливiй уявi фантастiв, а зараз раптово стала реальнiстю.

Я повернула голову й подивилася на Олега. Нашi погляди на секунду зустрiлися. Ми не промовили нi слова, а попрощалися мовчки. Якщо ми потрапимо в стазис, то хтозна, може, це назавжди. Ми залишимося вiчно молодими, так i не проживем разом довге й щасливе життя, про яке ще зовсiм недавно мрiяли, лежачи в обiймах один одного. Бiльше не буде у нас нi свiтлих i радiсних днiв, нi нiжних, солодких ночей. А буде лише мить Вiчностi, а потiм настане Нiщо...

Двадцять секунд до виходу. Комп’ютер повiдомив: „Нуль-портал активовано. Пошук приймача. Зв’язок встановлено. Розпочато сеанс...”

П’ятнадцять секунд.

„Отримано пiдтвердження прийому пароля. Пароль коректний. Стазис-поле вимкнено. Пароль змiнено. Сеанс зв’язку завершено. Iде деактивацiя нуль-порталу...”

— Ох! — шумно видихнув Олег.

Я вiд полегшення не зовсiм пристойно лайнулася, а вiдтак скомандувала:

— Увага! Повна готовнiсть до виходу. Максимальна потужнiсть усiх захисних систем, батареї до бою... Чотири, три, два, один... Є вихiд!

Я негайно дала бiчну тягу, розвернувши корабель пiд кутом до напрямку руху, i ввiмкнула восьмисоткратне прискорення основних ходових двигунiв. Усе це я виконала вслiпу, без оцiнки обстановки, керуючись принципом „спершу роби, а потiм думай”. Лише тодi ознайомилася з даними систем зовнiшнього спостереження.

Мерехтлива блакить вiдкритого каналу i без моїх зусиль мчала вiд нас зi швидкiстю понад 25 км/сек. Її супроводжувала величезна космiчна станцiя, поряд з якою пливли в просторi два дивнi бiлястi об’єкти сферичної форми.

На екранах заднього огляду палав жовтий диск свiтила, схожого на Сонце, яким воно виглядає з орбiти Землi. А попереду, трохи лiвiше вiд нашого курсу, висiла в беззорянiй чорнотi космосу оповита атмосферним серпанком синьо-бiло-зелена куля планети. Синь їй надавали моря й океани, бiлизну — полярнi шапки й хмарна пелена, а зелений колiр материкiв у помiрних та екваторiальних зонах свiдчив про те, що там на повну силу буяє життя.

До планети було близько трьохсот тисяч кiлометрiв. Ми летiли майже прямо на неї, i я квапливо пiдправила курс. Синьо-бiло-зелена куля перемiстилася на один iз бiчних екранiв, а з правого краю оглядової стiни вигулькнула приплюснула спiраль Галактики, що мала видимий кутовий розмiр усього п’ятнадцять градусiв.

— Овва!.. — приголомшено мовив Олег. — Планета в дром-зонi. Нiколи про таке не чув.

— Ти здивуєшся ще бiльше, — вiдгукнувся Валько, — якщо я скажу, що планета не перетинається з дром-зоною. Тут дещо крутiше: дром-зона обертається навколо планети як супутник... До речi, Рашель, мем, командире. Не жени коней. Тобто не втiкай як наскипидарена. Нас нiхто не переслiдує. Схоже, ми взагалi нiкого не цiкавимо.

Я зменшила потужнiсть двигунiв, але повнiстю глушити їх не стала.

— Ну, що там? — запитала я Валька, оскiльки саме вiн завiдував усiма системами спостереження. — Де звiт?

— Даю. — На мiй тактичний дисплей хлинув потiк даних, а Валько почав коментувати: — Насамперед штучнi об’єкти. Станцiя, орбiтальнi супутники. Обмiнюються мiж собою сигналами. Звичайний обмiн iнформацiєю про власне розташування й перемiщення iнших космiчних тiл. У свою чергу, супутники iнтенсивно спiлкуються з планетою, передача й прийом технiчної iнформацiї. Бiльшiсть iз них функцiонують у режимi ретрансляторiв, деякi виконують геометеорологiчнi спостереження. Загальна густина сигналiв невелика, ефiр майже чистий.

— За нами стежать?

— Жодних ознак стеження не виявлено. Ми, звичайно, перебуваємо в полi зору їхнiх радарiв, але спецiально вони нас не пасуть... Ага! Щойно з-за протилежного боку планети з’явився ще один супутник. Точнiше об’єкт штучного походження досить значних розмiрiв. Схоже, якийсь великий корабель. Зберiгає повне радiомовчання. Не маневрує, рухається по стацiонарнiй геоцентричнiй орбiтi. На нас нiяк не реагує. Але будьмо уважнi.

— А цi двi бiлi кулi? — Я ткнула пальцем у дисплей. — Тут сказано, що вони є кластерними згустками стазис-поля, що пiдтримується енергетичним потоком зi станцiї. Як таке може бути? Згустки поля — дикiсть якась.

— Мабуть, це не є полем у класичному розумiннi цього слова. Як уже повiдомляв комп’ютер, це темпоральна аномалiя простору. У пам’ятi вiдсутнiй фiзичний опис самого стазис-поля, бортовi датчики визначають його наявнiсть за специфiчним випромiнюванням нейтрино. Це все, що я розкопав.

— Цiкаво, що в цих згустках?

— Моя гiпотеза: непроханi гостi, що потрапили в часову пастку. Ось чому господарi системи не закупорили канали, вони знайшли кращий захист. Рикошет i повернення назад свiдчили б про те, що тут щось затiвається. А так кораблi просто зникали безслiдно, i тi, хто направляв їх, доходили висновку, що канал веде в зону небезпечних природних катаклiзмiв, наприклад до Наднової. I спробуй перевiр, що це не так.

— Але два кораблi — вже дуже багато, — зазначив Олег. — Два випадковi потрапляння в одну систему — це неймовiрно.

— Навряд чи вони були незалежними. Тут або обидва кораблi здiйснювали „слiпий” стрибок разом, або другий з них стрибнув услiд за першим, щоб довiдатися про його долю. А коли й вiн пропав, то канал занесли до чорного списку... Утiм, який сенс гадати. Сподiваюся, незабаром ми все з’ясуємо... Так-с, невiдомий корабель продовжує рух по орбiтi, не подаючи жодних ознак життя. Дедалi бiльше переконуюся, що на його борту, як i на станцiї, взагалi немає людей... Гаразд, тепер переходимо до об’єктiв природного походження. Центральне свiтило — зоря спектрального класу G2V, точнiсiнько як Сонце. У системi є щонайменше чотири планети. Одну з них ви можете бачити своїми очима, всi отриманi фiзичнi данi додаються, але вони ще неточнi, потрiбне бiльш ретельне вивчення. Проте вже зараз можна припустити, що планета придатна для життя, її гравiтацiя i склад атмосфери приблизно такi ж, як земнi. Ще три планети знайдено засобами дальнього спостереження, але, менi здається, це не все — будуть й iншi. Кiлькiсть видимих неозброєним оком зiрок вражає — аж тридцять чотири штуки. Думаю, з поверхнi планети можна роздивитися хiба десяток найяскравiших. Вiдстань до найближчої зорi — вiд двохсот до трьохсот парсекiв. Точнiсть приблизна, оскiльки минуло недостатньо часу для задовiльного вимiрювання паралакса. Якщо вас дивує, що цей паралакс узагалi вдалося порахувати так швидко, то зауважте наступне: судячи зi змiн у спектрi червоного змiщення галактик i квазарiв, система рухається зi швидкiстю мало не в половину вiд свiтлової.

— Та ти що?! — здивувалася я.

— Уяви собi. Ця зоря — залiтна птаха. Прибула до нас здалеку, найпевнiше, не з Мiсцевого скупчення галактик. Вражаюче! Крiм усього iншого, Хейна зi своєю швидкiстю дозволяє розв’язати давню суперечку про те, як позначаються релятивiстськi ефекти на гiперпереходах. Особисто я схиляюся до гiпотези про iснування якоїсь подоби центру мас дром-зон, щодо якої й слiд обраховувати уповiльнення або прискорення часу...

— Не зараз, Валько, — перебила я. — Це справдi цiкаве питання, але обговорiмо його пiзнiше. Що ти там казав про тутешню дром-зону? У мене на дисплеї немає жодної iнформацiї.

— О, я припас її на десерт! Це найсмачнiше. Дром-зона обертається навколо планети по слабоелiптичнiй, майже круговiй орбiтi з незначним ексцентриситетом. Середня вiдстань до планети — триста десять тисяч кiлометрiв. Нахил орбiти... Ай, це нецiкаво. А от що воiстину цiкаво — каналiв першого роду, як ви самi розумiєте, немає, оскiльки в цiєї зорi вiдсутнi близькi сусiди, а всi канали другого роду стиснутi до пiвторакiлометрового радiусу, радiус же самої дром-зони дорiвнює двом кiлометрам.

— Що? — не збагнула я. — Як це може бути?

— А так. Якщо датчики не брешуть, то всi канали (мається на увазi, другого роду) акуратно „насадженi” один на одного.

— Їхнi дiлянки входу-виходу сумiщенi?

— Так. До того ж з абсолютною точнiстю. А мiльярди трильйонiв каналiв третього роду, стиснутi до кубiчних мiлiметрiв, розмiщенi в зовнiшньому пiвкiлометровому ободi дром-зони.

— Це неймовiрно!

— Але факт.

— А яким же чином вiдкривати канали, якщо вони сумiщенi?

— Їхнi дiлянки входу-виходу вiдокремленi вiд зон впливу. Останнi звуженi до часток кубiчного метра й рiвномiрно розподiленi по всiй внутрiшнiй частинi сфери. Для вiдкриття певного каналу слiд „проколоти” резонансним iмпульсом потрiбну дiлянку простору з точнiстю до сантиметрiв. Це складно, але цiлком можливо.

Я похитала головою.

— Усе дивнiше й дивнiше...

— I ще одне, Рашель, — продовжував Валько. — Усе ж таки раджу пригальмувати. Ми щодуху даємо дьору, а тим часом до нас нiкому немає дiла. Давай краще повернемося й обережно все оглянемо.

— Твоя правда, — пiсля коротких роздумiв погодилася я й почала розвертати корабель, щоб почати екстрене гальмування. — Втечею ми нiчого не вирiшимо.

 

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 32


Спасибо партнёрам: