Rambler's Top100Rambler's Top100 ElVESTA-top Index'99 Fair.ru Fair of sites Новая Почта. Счетчик
Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 34

 

34

Керований Вальком „крiт” рухався порожнiм коридором корабля, а промiнь його мiнiатюрного, але потужного прожектора вихоплював iз темноти голi металевi стiни зi спецiальними скобами й поручнями, призначеними для пересування в невагомостi.

На початку XXIII столiття люди ще не вмiли створювати штучну гравiтацiю, тому яруси на „Експлорерi” були розташованi не вздовж його корпусу, як у сучасних кораблiв, а впоперек, щоб при запущеному двигунi пiдлога знаходилася знизу. Ця обставина з незвички дезорiєнтувала нас, уже двiчi „крiт” опинявся в тупику й мусив повертатися назад. Зате ми мали нагоду оглянути частину примiщень корабля й переконалися, що вiн буквально випатраний зсередини — з нього забрали все, що тiльки могли забрати, й залишили хiба що каркас, який не пустили на переплавку, мабуть, iз сентиментiв. Хоча, можливо, i з чисто практичних мiркувань: адже частину обшивки та дюз зняли, а потiм, очевидно, налагодили добування й переробку руди на планетi, що обходилося дешевше.

— Боюся, нiчого ми тут не знайдемо, — видав песимiстичний прогноз Олег. — Вони явно вигребли всю електронiку до останнього кристалика. Дарма я запропонував цю iдею з „кротом”. Ми тiльки час марнуємо.

— Не марнуємо, — заперечив Валько. — Сподiваюся, дещо таки залишилося.

— I що ж?

— Зараз подивимось.

„Крiт” нарештi дiстався до головної рубки керування. Її дверi були вiдчиненi, тож не довелося пропалювати в них лазером отвiр. Вiдповiдно до Олегового прогнозу примiщення було абсолютно порожнiм, не залишилося навiть стiйок, до яких крiпилися пульти.

Проте Валько нiтрохи не засмутився й спрямував „крота” до лiвої вiд входу стiни.

— Ага! — докумекала я. — Зрозумiло.

— Що зрозумiло? — запитав Олег.

— „Чорнi скринi”. Вони вмонтовуються у сам корпус корабля, їх навряд чи стали звiдти виколупувати. А в XXIII сторiччi, якщо не помиляюся, вже iснували кристалiчнi модулi пам’ятi.

— Не помиляєшся, — пiдтвердив Валько. — Доступ до даних досить повiльний, зате вони можуть зберiгатися вiчно без жодного енергетичного пiдживлення, не те що на органiчних носiях.

Незабаром „крiт” знайшов жмуток обривкiв оптоволоконного кабелю, що стирчали зi стiни, i став перебирати окремi жили в пошуках потрiбної.

— Так, ось вiн. Я не знаю, чи iснувало в тi часи правило скидати в „чорнi ящики” записи судового журналу, але... Усе гаразд, нам пощастило. Починаю передачу.

На великому голографiчному екранi виникло обличчя доктора Шепарда, ще старiше, нiж на передстартовому знiмку, в усякому разi бiльш виснажене.

— Це останнiй запис у судовому журналi космiчного корабля „Експлорер-13”, — заговорив вiн навдивовижу звучним i твердим голосом. — Його роблю я, Джеймс Френсiс Шепард, доктор фiзичних наук, керiвник мiжнародної дослiдницької експедицiї „Ядро-1”. Капiтан Кляйн i вся команда корабля, за винятком п’яти iнженерiв i трьох медикiв, якi приєдналися до нас, заарештованi. Можливо, дехто з арештованих i подiляє нашу позицiю, проте ними керує обов’язок, який велить їм повернутися на батькiвщину й повiдомити про наше вiдкриття. А ми не маємо права цього допустити: людство ще не готове прийняти знання, що на багато тисячолiть випереджають сучасний рiвень розвитку науки. Люди тiльки недавно вийшли в космос, вони роблять лише першi кроки по Галактицi, й було б фатальною помилкою пiднести їм на тарiлочцi все, до чого вони так прагнуть, що так жадають пiзнати. Це призведе до застою та деградацiї суспiльства, позбавить його будь-якої мотивацiї до подальшого розвитку, боротьби, пошуку. У наших суперечках капiтан Кляйн часто наводив як приклад альвiв, якi швидко засвоюють усi досягнення земної цивiлiзацiї i навiть не думають деградувати. Та аналогiї — небезпечна рiч, часто вони грiшать хибними висновками. У альвiв є ми, люди, а ми дiлимося з ними не тiльки своїми знаннями, а й проблемами, непiзнаними таємницями, нерозкритими загадками. Так, вони дивляться на нас знизу вгору, проте ми для них не всесильнi та всезнаючi боги, а лише старшi брати по розуму, якi можуть багато, але далеко не все. Зовсiм iнша ситуацiя зi знаннями, що їх ми отримали тут, на Хейнi. Це чистi знання, без суспiльства, без культури, що породили їх. Нам нi на кого рiвнятися, нiкого наздоганяти. Нашим ученим знадобляться столiття, щоб розiбрати завали цих неземних знань i систематизувати їх, лише тодi ми побачимо свiтло в кiнцi тунелю — новi таємницi, новi загадки, новi проблеми, якi нам належить розв’язати вже власним розумом. А на той час суспiльство остаточно загрузне в гедонiзмi й декадентствi. Iснуючи на всьому дармовому, отримуючи все готовеньке й не докладаючи до цього анiнайменших зусиль, воно позбудеться стимулу до розвитку й самовдосконалення. Та й наступнi поколiння вчених виродяться, перетворившись iз шукачiв iстини, мислителiв i дослiдникiв на одвiчних школярiв, якi старанно пiзнають таємницi природи за готовими пiдручниками.

Шепард зробив паузу, щоб прокашлятися. А Олег пробурмотiв:

— Вiн висловлюється просто як Вейдер. Хоча й говорить англiйською, але в такiй же менторськiй, повчальнiй манерi, нiби проголошує незаперечнi iстини.

— Водночас, — вiв далi Шепард, — цi знання становлять величезну цiннiсть, аби їх просто знищити. Тому ми ухвалили рiшення: залишитися тут i оберiгати їх, аж поки людство у своєму розвитковi досягне того рiвня, коли зможе сприйняти їх без катастрофiчних для себе наслiдкiв. Наша група надто мала, тому нам доведеться вдатися до клонування. Лише чверть iз нас — жiнки, тому їхнi доньки-клони будуть трiйнi. Нашi клонованi нащадки зможуть дозволити собi два або три природнi репродукцiйнi цикли, але не бiльше. Цього буде достатньо, щоб усунути диспропорцiю мiж чоловiками та жiнками. Ми ще не знаємо, що робити з арештованими членами команди. Думку про вбивство ми вiдкидаємо з етичних мiркувань, людське життя для нас священне. Але було б жорстоко приректи їх на довiчне ув’язнення — вони не виннi в тому, що почуття обов’язку в них переважує здоровий глузд. Утiм, на цей рахунок є деякi мiркування, однак їхня реалiзацiя вимагає певного часу. — Доктор зробив паузу. — Це, мабуть, усе. Iз цiєї митi „Експлорер-13” припиняє своє iснування як космiчний корабель. А попереду в нас i наших нащадкiв багато довгих столiть напруженої працi.

Коли екран згас, ми цiлу хвилину просидiли мовчки. Нарештi Валько вичавив iз себе:

— Щоб я здох! Щоб я здох...

За його командою, „крiт” проник глибше в пам’ять „чорного ящика” й став передавати записи бортового журналу вiд самого початку. Попервах ми проглядали їх фрагментарно, вибираючи лише найголовнiше.

Вiдлiт. Довгий шлях до центру Галактики. Наближення до околиць Ядра — спостереження, дослiдження, вiдкриття. Потiм сталася катастрофа: раптовий викид сонячної речовини, поспiшна втеча через найближчий канал другого роду i вихiд до зорi, вiддаленої вiд Галактики бiльш нiж на сто кiлопарсекiв.

Шок вiд такої величезної вiдстанi. Шок вiд швидкостi, з якою летiла зоря. Ходова частина „Експлорера” була пошкоджена — i просто диво, що генератор змiг протягти призначений час у гiперпросторi. Долетiв корабель уже на останньому видиху й тепер потребував серйозного ремонту.

Поки тривали ремонтнi роботи, вченi займалися дослiдженням системи. Це ж бо не жарт — гостя з далекої галактики. Особливу увагу привернула друга вiд зорi планета, за своїми природними умовами дуже схожа на Землю кам’яновугiльного перiоду.

I тут — приголомшливе вiдкриття. Пiд час геосканування планетарної кори у нижнiх шарах протерозою, пiд тим мiсцем, де зараз розташоване єдине на планетi мiсто, було знайдено великий об’єкт явно штучного походження. Ним виявилася дослiдницька станцiя, залишена на планетi понад два мiльярди рокiв тому представниками стародавньої високорозвиненої цивiлiзацiї. Незважаючи на прiрву часу, що роздiляла нашi епохи, станцiя майже не постраждала. Вона продовжувала справно функцiонувати й була напхана такими передовими технологiями, що навiть не снилися людству. У процесi подальшого вивчення знахiдки було встановлено ще один вражаючий факт — творцi бази були не просто гуманоїдами й не просто схожими на людей, вони належали до того ж виду homo sapiens i були генетично сумiснi з нами.

— Господи!.. — приголомшено прошепотiв Олег. — Подумати лишень: десь там, далеко, за сотнi мiльйонiв парсекiв вiд нас, живуть такi ж люди, як i ми.

— Навряд чи такi самi, — заперечив Валько. — Якщо вони ще iснують, то... Нi, ми просто не в змозi уявити, на кого вони перетворилися за два мiльярди рокiв. Адже еволюцiя не стоїть на мiсцi. — Вiн мерзлякувато зiщулився. — Особисто я не хотiв би з ними зустрiтися. Нiзащо.

Цiєї митi бортовий комп’ютер здiйняв тривогу, сповiщаючи про вiдкриття каналу. На екранi негайно виникло збiльшене зображення дром-зони, у центрi якої дедалi яскравiше розгорявся блакитний вогник.

Прилади стеження станцiї, що охороняла дром-зону, також вiдреагували на це: за п’ять кiлометрiв вiд щойно виниклої горловини каналу заклубочилася бiла хмара, в якiй нашi детектори тут-таки розпiзнали стазис-поле.

— А от i господарi навiдалися, — промовив Олег. — Охоронцi стародавнiх знань...

— Повна боєготовнiсть! — скомандувала я, вiдводячи корабель вiд „Експлорера” i розвертаючи його носом до дром-зони. — Перейти на режим радiомовчання. Приспати „крота”.

— Є радiомовчання, мем, — вiдзвiтував Валько. — „Крота” приспано.

Як не дивно, в його голосi не вчувалося напруження. Здавалося, вiн не розумiв усiєї серйозностi ситуацiї, не розумiв, що тепер ми в пастцi...

— Ти мав рацiю, — сказала я. — Мав рацiю, коли пропонував зайнятися станцiєю. Шкода, що я тебе не послухала. Шкода, що ти не настояв на своєму. Ми мусили це передбачити.

— Я передбачив, — спокiйно вiдповiв Валько. — I настояв би на своєму, якби ще ранiше не вжив певних заходiв. Дивись уважно, зараз буде фокус-покус.

Горловина каналу вже повнiстю вiдкрилася, от-от iз неї мав виринути корабель, але стазис-поле чомусь не зникало. Невже прибули не господарi системи, а випадковi гостi? Нi, це було б надто вже неймовiрно.

Мiж горловиною i хмарою промайнуло щось ледь помiтне для ока. Я нiчого як слiд не роздивилась, та й роздивитися не могла, бо при тiй швидкостi, з якою дром-зона рухалася вiдносно зорi, для проходження п’яти кiлометрiв знадобилося лише чверть секунди.

— Отак! — самовдоволено мовив Валько. — Маєте.

Канал закрився, а хмара почала швидко стискатися. Зменшившись до кiлометрового дiаметра, вона набула iдеальної сферичної форми й стала повiльно дрейфувати до двох таких самих згусткiв стазис-поля, що висiли у просторi неподалiк вiд станцiї.

— Згадав! — раптом вигукнув Олег. — Ти помiняв пароль!

Тепер я теж пригадала: перед самим завершенням сеансу нуль-зв’язку було повiдомлення „Пароль змiнено”, але я, радiючи вимкненню стазис-поля, зовсiм не надала цьому значення.

— Валько, ти просто золотце! Як тобi вдалося?

— Та, власне, нiяк. Просто на завершення я надiслав команду змiнити пароль. Про всяк випадок. Не думав, що вона спрацює, але станцiйний комп’ютер послухався мене. Мiж iншим, Рашель, ти розумiєш, що зараз сталося? Ми щойно отримали цiлковите вiдпущення грiхiв.

— У якому значеннi?

— У найпрямiшому. Як ти думаєш, навiщо прилетiв сюди той корабель? Ясна рiч, щоб забезпечити додатковий захист системи й напевно помiняти пароль. Ми випередили його лише тому, що нiхто не очiкував вiд нас такої спритностi. Якби ми вирушили в штаб, там би, безумовно, вивудили з пам’ятi комп’ютера згадку про Хейну й знайшли б в енциклопедiї пароль. Але тодi було б уже пiзно, система стала б недоступною для нас. А так ми, як написано в статутi, проявили розумну iнiцiативу.

— А Вейдер i компанiя, — з усмiшкою додав Олег, — пошилися в дурнi.

— Iстинна правда. Тепер цей наднадiйний захист обернувся проти них самих. Якщо вони користуються паролем, то засобiв нейтралiзацiї стазис-поля у своєму розпорядженнi не мають, а отже, не вмiють обходити темпоральну пастку. Щоправда, залишилася одна щiлинка, крiзь яку вони можуть прослизнути... О, чорт! Я iдiот! Рашель, не роби нiчого, не заважай менi. Я зараз.

Вiдкинувшись на спинку крiсла, Валько заплющив очi й занурився в транс. На моєму тактичному дисплеї з’явилося повiдомлення:

„Активацiя нуль-порталу...”

Пройшло секунд двадцять. Нарештi:

„Нуль-портал активовано. Пошук приймача. Зв’язок встановлено. Почато сеанс...”

Через двi хвилини Валько розплющив очi й подивився на мене. У його поглядi виразно вiдчувалося полегшення.

— Ух! Ледве встиг. Угадай, хто летiв на тому кораблi?

— I хто ж?

— Нашi добрi знайомi, Корейко й Кисельов. Аня, кмiтлива дiвчина, вiдразу збагнула, в чому рiч, i вчасно телепортувалася на станцiю. Сашко трохи спiзнився — надiслав запит, а вiдповiдi отримати вже не встиг i разом з кораблем потрапив у стазис.

— А що Аня?

— Центральний комп’ютер упiзнав її, та оскiльки вона не знала правильного пароля, почав ставити їй тестовi запитання. На щастя, вчасно втрутився я, назвав пароль, оголосив Аню порушницею й розпорядився паралiзувати її. — Валько трохи iстерично розсмiявся. — Щось останнiм часом їй дуже не щастить з паралiзаторами.

 

Попередній    Зміст    Наступний    
Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 34


Спасибо партнёрам: