4

Уже третю годину тривала наша нарада в головнiй диспетчерськiй космопорту, де зiбралася команда „Зорi Свободи” в повному складi, всi нашi високоповажнi пасажири й iмператор з кiлькома наближеними з числа волонтерiв.

За цей час ситуацiя анiтрохи не прояснiшала, а навпаки, ще дужче заплуталася. Вiдразу пiсля прибуття в космопорт ми надiслали чужинцям запит з вимогою додаткових пояснень, конкретнiших, анiж абстрактна загроза нападу габ барiв, бо така загроза iснувала завжди, а нинiшнi запобiжнi заходи були безпрецедентними за своїм масштабом. Час вiд часу п’ятдесятники з дварками збiльшували чисельнiсть патруля до однiєї або двох ескадр. Це вiдбувалося в перiоди загострення обстановки на фронтах або коли в тутешнiй локальний простiр навiдувався габбарський розвiдник. Проте ще жодного разу за останнi кiлька рокiв вони не перекидали до Магаваршi цiлий флот.

За годину з чвертю, необхiдних, аби сигнал досяг дром-зони й повернувся назад, надiйшла вiдповiдь на наш запит. У новiй радiограмi лише зазначалося, що є велика ймовiрнiсть масованого вторгнення в систему габбарських вiйськ, а насамкiнець нас просили не панiкувати й спокiйно дочекатися прибуття до Магаваршi передових частин флоту.

Коли всi ознайомилися з текстом повiдомлення, слово взяв адмiрал Брiсо.

— Я бачу три можливих варiанти. Перший: чужинцi не брешуть, i габбари справдi щось затiвають. Другий, утiм, малоймовiрний: вони хочуть захопити нас у полон або знищити. Ми вже обговорювали це i погодилися, що п’ятдесятники з дварками на таку авантюру навряд чи пiдуть. Навiть зусиллями цiлого флоту шанси на перехоплення крейсера такого класу, як „Зоря Свободи”, мiзерно малi, до того ж ми можемо просто покинути систему й вилетiти до однiєї з найближчих зiрок. Нарештi, третiй варiант: загроза вторгнення габбарiв — хитрий блеф, спроба заманити нас у пастку.

— Яку саме? — поцiкавився iмператор.

— Примусити нас знову ввести в систему вiйська. Тодi чужинцi спокiйно пiдуть звiдси, оголосивши, що передають контроль над Магаваршою людям. Тим самим вони позбудуться вiдповiдальностi за планету й, образно кажучи, вмиють руки.

— Найпевнiше, так воно i є, — замислено мовив Поль Карно. — Через Магаваршу п’ятдесятники змушенi тримати великi сили в локальному просторi Суомi, а користi їм вiд цього жодної. Але з iншого боку, якщо виявиться, що планетi справдi загрожує вторгнення габбарiв, ми не зможемо залишитися осторонь — адже тут проживає сорок тисяч наших одноплемiнникiв.

Протягом наступної години в диспетчерськiй точилася запекла суперечка про те, що робити далi. Одностайними всi були лише в одному: слiд якнайшвидше сповiстити про все бригаду, що чекала нас у дром-зонi системи Гамми Iндри. А от у питаннi, кому й на чому летiти з повiдомленням, думки роздiлилися. Крiм мого крейсера, в ангарах космопорту перебувало ще два кораблi, здатних здiйснювати мiжзорянi переходи, — кур’єрський корвет i невеличкий, але надзвичайно швидкохiдний катер, розрахований лише на чотирьох пасажирiв. Обидва цi судна були залишенi тут про всяк випадок, щоб повнiстю не позбавляти Магаваршу контакту iз зовнiшнiм свiтом. За своїми швидкiсними показниками й маневренiстю вони, мабуть, перевершували „Зорю Свободи”, але були менш боєздатними i значно вразливiшими.

Я ж, як i решта членiв моєї команди, у цiй дискусiї участi не брав, а лише мовчки слухав i чекав, коли присутнi дiйдуть згоди на єдино правильному й логiчному в цiй ситуацiї рiшеннi. За iнших, не таких драматичних обставин менi, мабуть, було б цiкаво спостерiгати за тим, як дорослi чоловiки та жiнки, що обiймають найвищi державнi посади, поводяться, наче дiти, з остраху виглядати в очах один одного боягузами. Кожен iз високоповажних мiнiстрiв, пропонуючи той чи iнший варiант розвитку подiй, вважав своїм обов’язком ненав’язливо, але цiлком чiтко дати зрозумiти, що сам вiн волiв би залишитися на Магаваршi й зустрiти небезпеку навiч.

Один лише Клод Брiсо, який не раз брав участь у космiчних битвах i часто ризикував життям, не пiддався загальнiй бравадi. Як досвiдчений вiйськовий адмiрал чудово розумiв, що нiякого вибору в нас не залишається, але, попри своє високе звання, наразi вiн не мав жодних формальних повноважень, а був лише приватною особою i не мiг вiддавати обов’язкових до виконання наказiв.

Iмператора ж, який тримав у своїх руках всi важелi реальної влади на Магаваршi, долали сумнiви. Вiн нiяк не мiг вирiшити, де буде безпечнiше його доньцi — на планетi чи на борту „Зорi Свободи”. Все залежало вiд справжнiх намiрiв чужинцiв — блефують вони чи нi, а якщо нi, то наскiльки ймовiрна загроза вторгнення габбарiв...

Нарештi менi набридли цi пустi балачки, i я вже збирався викласти власнi аргументи, аж раптом Анн-Марi Прентан, яка разом iз диспетчером Шантi стежила за радiоперехопленням з району дром-зони, голосно й схвильовано вигукнула:

— Здається, чужинцi не збрехали. Схоже, починається.

Усi присутнi миттю посхоплювалися зi своїх мiсць i кинулись було до термiналу, але Анн-Марi, щоб уникнути стовпотворiння, негайно ввiмкнула зовнiшнi динамiки й вивела на головний екран диспетчерської данi комп’ютерно-лiнгвiстичного аналiзу.

Примiщення заповнив шум i трiск, крiзь якi ледве пробивалися невиразнi обривки слiв i фраз. I дром-зона, i навiть кораблi, що летiли до нас, перебували ще надто далеко, а чужинцi, певна рiч, не були такими люб’язними, щоб транслювати свої розмови по точно спрямованому на Магаваршу променю. До того ж п’ятдесятники спiлкувалися своїми, неземними мовами, i лише зрiдка серед усього цього шарварку лунали гавкiтливi реплiки нiмецькою — це перемовлялися мiж собою допомiжнi частини дваркiв.

Зате на великий екран видавався англiйський текст — комп’ютер на ходу перекладав усе, що лишень пiддавалося перекладу, i по можливостi намагався реконструювати з окремих слiв i фраз самостiйнi, наповненi змiстом речення. Йому це не завжди вдавалося, але навiть з того, що ми отримували, суть подiй була зрозумiла: як мiнiмум по трьох каналах почалося вторгнення габбарських вiйськ.

Буквально через хвилину по вузькоспрямованому променю ми отримали чергову радiограму вiд чужинцiв. У нiй вони повiдомляли про початок вторгнення i радили всьому населенню Магаваршi сховатися у своїх Катакомбах. За твердженням командування флоту п’ятдесятникiв, сили габбарiв невеликi й атаку буде вiдбито ще в дром-зонi, але окремi кораблi можуть прорватися крiзь оборонний заслiн i спробувати скинути на планету бомби.

— Якщо тiльки вони не розiгрують перед нами виставу...— почав був Поль Карно, але замовк, так i не закiнчивши своєї думки.

— Не бачу в цьому сенсу, — озвався адмiрал Брiсо. — Зв’язатися звiдси з нашими ми все одно не зможемо, треба летiти до дром-зони. А там уже нас не обдуриш.

— Перехопленi першi перемовини габбарiв, — повiдомила Анн-Марi, вказуючи на екран. — Нi, це не спектакль.

— Отже, вам слiд вiдлiтати, — озвався iмператор. — I негайно.

Високоповажнi мiнiстри знову засперечалися, кому з них летiти, а кому залишатися, але терпiти це далi я вже не збирався. Пiдвiвшись, вийшов у центр зали i твердо промовив:

— Панове, увага!

Галас миттю вщух, i погляди всiх присутнiх спрямувалися на мене. Переконавшись, що мене готовi слухати, я заговорив пiдкреслено офiцiйно:

— Я Стефан Матусевич, капiтан ВКС Земної Конфедерацiї, командир крейсера „Зоря Свободи”, який у даний момент виконує бойове завдання. Я маю доручення доставити на Магаваршу пасажирiв у кiлькостi вiсiмнадцяти чоловiк, а пiсля похоронiв пана Шанкара доправити всiх назад цiлими й неушкодженими. Тож маю намiр виконати покладену на мене мiсiю, незважаючи на вашi думки й побажання, а якщо буде потрiбно — то й iз застосуванням сили. Зараз усi ви, незалежно вiд звань та посад, пiдпорядковуєтеся менi й зобов’язанi виконувати мої накази. Звiдси, з головної диспетчерської, ви в моєму супроводi вирушите до першого посадочного термiналу й перейдете на борт корабля. Усi вашi особистi речi, що залишилися в iмператорському палацi, доставлять на „Зорю Свободи”, поки йтиме передстартова пiдготовка. — Я подивився на Поля Карно. — Пане голово, ви верховний головнокомандувач Збройних Сил Землi та Сонячної системи i маєте право скасувати мої повноваження. Проте ви можете це зробити лише через Генеральний Штаб, якого тут немає. А поки отриманий мною наказ дiятиме, ви зобов’язанi нарiвнi з рештою виконувати мої розпорядження. — Я обвiв поглядом присутнiх. — Сподiваюсь, я зрозумiло висловився, панове?

Усупереч моїм побоюванням, жодних протестiв моя промова не викликала. Усi мiнiстри, включно з Карно, були приголомшенi моїм натиском, адмiрал Брiсо та iмператор дивилися на мене схвально, а принцеса Сатi — з неприхованим захопленням. Рашель же усмiхалася, нiби казала: „От так! Покажи їм, хто тут головний!”

Iмператор першим порушив мовчанку.

— Ну що ж, рiшення ухвалене, — вiн констатував це як незаперечний факт. — А щодо особистих речей можете не турбуватися. Ще вiд самого початку я розпорядився зiбрати їх i доправити в космопорт — просто так, про всяк випадок. Упакованi валiзи вже чекають на вас бiля посадочного термiналу.

— Тату, ти маєш летiти з нами, — сказала принцеса. — Ти потрiбен Свiту Барнарда.

Падма похитав головою.

— Це неможливо, дочко. Я не можу кинути Магаваршу. Тим паче зараз, коли їй загрожують габбари.

Сатi пiдiйшла до мене й легко торкнулася моєї руки.

— Будь ласка, капiтане, переконайте його... Зробiть щось!

Як зачарований, я дивився їй у вiчi. Її врода, зрiла i водночас у чомусь ще дiвоча, дiяла на чоловiкiв безвiдмовно, i я не був винятком. На якусь мить мене опанувала спокуса справдi „щось зробити”, наприклад, узяти й пiдстрелити Падму з паралiзатора, а потiм перенести його непритомного на борт корабля. Я був упевнений, що присутнi не заперечуватимуть, а навпаки, пiдтримають мене. Проте...

— Даруйте, принцесо, нiчим не можу допомогти вам. Я з повагою ставлюся до вибору вашого батька, навiть якщо вважаю його неправильним.

Вiдверто засмучена моєю вiдповiддю, Сатi знову обернулася до iмператора йспрямувала на нього сповнений благання погляд.

— Тату, зрозумiй...

— Я розумiю, Сатi, — урвав вiн її. — Ти сама знаєш, як менi тяжко. Я втомився, смертельно втомився вiд цього добровiльного ув’язнення, вiд довгих рокiв бездiяльностi, вiдiрваностi вiд зовнiшнього свiту, де вiдбуваються такi епохальнi подiї... Але в мене є обов’язок. Я не можу все кинути й пiти. Особливо зараз. Обiцяю тобi: коли вирiшиться криза з габбарами, я намагатимусь переконати своїх старих переселитися у Свiт Барнарда або на Землю, до Iндiї. Думаю, вони вже готовi для цього, їхня туга за рiдними й близькими поступово пересилює бажання померти на батькiвщинi.

— А якщо не вийде, — втрутився Поль Карно, — ми оголосимо примусову евакуацiю населення планети. Ця iдея визрiвала вже давно, проте частина членiв Ради Спiвдружностi вбачала певну вигоду для нас у тому, щоб п’ятдесятники та дварки тримати значнi сили в системi Суомi. Але тепер нам уже напевно доведеться ввести сюди свої вiйська, чужинцi негайно скористаються цим i пiдуть, а ми поки що не можемо дозволити собi таку розкiш, як витрачати ресурси цiлого флоту для охорони планети з сорокатисячним населенням.

— У всякому разi, — непохитно сказав Падма, — я залишуся тут до остаточного вирiшення питання з евакуацiєю. Я маю бути останньою людиною, яка покине Магаваршу. Як капiтан, який... А втiм, я повторююся. Я вже не раз це казав. Думаю, саме тому мiстер Матусевич утримався вiд... гм, вiд крайнього засобу переконання.

Iмператор мав рацiю. Я не застосував проти нього силу, бо розумiв його. Капiтан останнiм покидає борт загиблого корабля — а вiн у певному розумiннi був капiтаном. Капiтаном умирущої планети.

Попередній    Зміст    Наступний

Олег i Валентин Авраменки. ЗРУЙНОВАНI ЗОРI. Роздiл 4