Роздiл 9

— Гарна звiстка з пiвночi, — сказав Морган, розплющивши очi.

Кевiн вiдкинув суху стеблинку, яку задумливо жував, i повернувся до Моргана, що лежав на травi.

— Щойно зв’язувався з Колiном?

— Так. Певнiше, це вiн зв’язався з мною.

— I якi новини?

— Я вже сказав, що гарнi. Вiйна скiнчилася, ми перемогли. Сьогоднi на свiтанку готiйцi спробували перейти в контрнаступ, але їхня атака захлинулася, авангард був знищений, король Аларiк загинув у бою, а решта вiйська потрапила в оточення. Онук Аларiка, Гендрiк, новий король Готланду, оголосив про беззастережну капiтуляцiю. Увечерi має вiдбутися зустрiч Колiна з Гендрiком, пiд час якої буде пiдписана мирна угода.

— От i чудово, — сказав Кевiн. — Напевно, зараз галлiйськi князi радiсiнькi, що не вплуталися в цю вiйну на боцi Готланду.

— Ще б пак, — усмiхнувся Морган, дивлячись у безхмарне небо ранньої осенi, яка на широтi Авалона була ще по-лiтньому спекотна. — Колiн каже, що на радощах Галлiс захопив кiлька пiвденно-схiдних графств Готланду. Учора ввечерi до нього прибув галлiйський посланець iз пропозицiєю поступитися Логрiсовi третиною цих земель в обмiн на наше визнання їх анексiї.

— I що ж Колiн?

— Вiдмовився. Нам невигiдне надмiрне ослаблення Готланду за рахунок посилення Галлiсу.

— Зрозумiло, — сказав Кевiн. — Треба повiдомити в палац.

— Це зайве, — лiниво вiдповiв Морган. — Дана брала участь у нашiй розмовi.

Весела дитяча балаканина, що лунала неподалiк, раптово перейшла в запеклу суперечку. Кевiн повернув голову й побачив нижче за течiєю струмка семирiчного хлопчика, що люто кричав щось своїй ровесницi — цибатiй дiвчинцi в ошатному зеленому платтячку, з пишною копицею бiлявого волосся. Дiвчинка стояла перед ним, взявшись у боки, й коротко огризалася; у її голосi виразно чулися глузливi нотки.

Морган теж глянув у їхнiй бiк i невдоволено пробурчав:

— Знову погиркалися, малi паскудники! Ну, просто як кiшка з собакою, жодного дня без сварок. — Вiн сiв i голосно покликав їх: — Монгфiнд! Камлах!

Дiвчинка, яку звали Монгфiнд, i хлопчик на iм’я Камлах миттю замовкли. Морган поманив їх рукою, пiдкрiпивши своє запрошення словами:

— Ходiть-но сюди!

Монгфiнд i Камлах, опустивши голови, скорилися наказовi. За ними подалися й iншi дiти — п’ятеро хлопчикiв i три дiвчинки. Всi вони були нащадки знатних чаклунських родин i навчалися в Моргана чарам. Практичнi заняття з магiї, особливо з дiтлахами, Фергюсон волiв проводити на природi, що було корисно як для здоров’я його учнiв, так i для здоров’я городян та мешканцiв королiвського палацу. Тому в погожi днi, яких цього року було вдосталь, вiн разом з ватагою хлопчакiв та дiвчат вибирався за мiсто, де малолiтнi чаклуни й вiдьми могли вдаватися до чарiв з мiнiмальним ризиком для людей, будiвель i свiйських тварин. Останнi три мiсяцi в таких походах Моргана регулярно супроводжував Кевiн, що теж був його учнем i займався за iндивiдуальною програмою пiдготовки до пробудження Дару.

Монгфiнд i Камлах пiдiйшли до свого вчителя i зупинилися перед ним, винувато ховаючи очi. Камлах був старшим сином Моргана, а Монгфiнд — меншою сестрою Дани, дочкою лорда Дункана Енгуса та ледi Алiси Лейнстер. Кевiн пiдозрював, що Монгфiнд i Камлах постiйно гризуться мiж собою саме з тiєї причини, що батьки планують у майбутньому одружити їх, i дiти вже почуваються мало не чоловiком та жiнкою.

— Ну? — запитав Морган, суворо дивлячись на сина. — Що сталося цього разу?

Камлах переступив з ноги на ногу.

— Вона весь час чiпляється до мене, — пожалiвся вiн, стрiливши сердитим поглядом у Монгфiнд. — Я хотiв створити з води маленький шматочок криги, а вона заважала менi. Вона все робить менi на зло, вона...

— Брiхло нещасне! — обурено пискнула Монгфiнд. Морган застережливо пiдняв руку, i дiвчинка, вже спокiйнiше, стала пояснювати: — Це неправда, мiлорде. Я не заважала Камлаховi, а хотiла допомогти йому. Я намагалася пояснити, що закляття нiколи не спрацює, коли вимовляти його як молитву, а вiн, упертюх такий, не слухав мене i знай торочив його, торочив, разiв десять повторив, а потiм накинувся на мене, бо в нього нiчого не виходило, та й вийти не могло, от вiн i знайшов винувату — мене, а я ж хотiла допомогти йому, але вiн...

— Досить, — зупинив її трiскотню Морган. Потiм звернувся до iнших дiтей: — Це правда?

Дiти наввипередки загалдикали, пiдтверджуючи версiю Монгфiнд.

— Добре, — сказав Морган, але дiти вже завелися, отож йому довелося прикрикнути: — Все! Годi. — Галас нарештi стих, i Морган менторським тоном заговорив: — Мої юнi панночки та панове, хай вас не вводить в оману сам термiн „закляття”, який, строго кажучи, є лише даниною традицiї. Закляття вищої магiї — це комплекснi iмперативи, сукупнiсть iнструкцiй, за якими мають дiяти сили. Ви мусите чiтко вiдрiзняти їх вiд вiдунських заклять виклику, звертання до сил. Справжнiй чаклун не заклинає сили, а керує ними; пiдкоряє їх своїй волi, а не пiдкоряється їм. I Монгфiнд цiлком слушно зауважила, що коли торочити слова закляття як молитву, воно не спрацює. Я знаю, ранiше ви частенько насмiхалися з неї, бо вона — єдина з вас, хто не має вiдунського хисту. Ви ще до пробудження Дару могли виробляти всiлякi дрiбнi фокуси з арсеналу сiльських вiдунiв. А Монгфiнд — нi, бо коритися силам не в її природi, вона вiд народження налаштована лише керувати ними. I коли вам ще доведеться навчатися приборкуванню сил, то в Монгфiнд це у кровi. За все на цiм свiтi рано чи пiзно доводиться платити, i зараз ви розплачуєтеся за свої вiдунськi здiбностi. — Морган пiдняв пальця. — Є мудре прислiв’я: добре смiється той, хто смiється останнiй. Можеш посмiятися, Монгфiнд, тепер твоя черга.

Розчервонiла вiд задоволення Монгфiнд змiряла пихатим поглядом своїх товаришiв, та навiть якщо й збиралася посмiятись, то однак не встигла б. Наступної митi почувся лункий звук, схожий на гуркiт грому. Дiти пiдскочили вiд несподiванки i дружно повернули голови на схiд, де вдалинi виднiлися вежi, куполи та гострi шпилi Авалона. Над мiстом повiльно здiймалась угору невелика бiла хмарина. Аж ось знову гримнуло, i над фортечним муром заклубочилася ще одна така ж хмарина.

— Що це? — здивовано запитала Монгфiнд.

— Твоя сестра Дана, — вiдповiв їй Морган, — наказала дати салют iз сорока гармат на честь перемоги наших вiйськ над готiйцями.

— То ми вже перемогли?! — радiсно вигукнув один iз хлопчикiв.

— Так, — кивнув Морган. — I з цiєї нагоди я припиняю сьогоднiшнi заняття. Можете повертатися до мiста.

Дiтей не довелося пiдганяти. Вони квапливо попрощалися з Морганом та Кевiном i з войовничими криками побiгли до маленького гайка, де в тiнi дерев паслися їхнi понi пiд наглядом прислуги. Морган глянув їм услiд i знову розлiгся на травi.

Тим часом окремi пострiли злилися в безупинну канонаду. Кевiн усмiхнувся:

— Дана вже хазяйнує в палацi як справжня королева.

— Раз вiйна скiнчилася, то скоро вона нею стане, — сказав Морган i солодко позiхнув. — А Колiн жде не дiждеться, щоб затягти її в лiжко. Це вiдчувається навiть у розмовах з ним. Якби це було можливо, то я б подумав, що Дана обпоїла його до одуру приворотним зiллям.

Кевiн мерзлякувато повiв плечима.

— Моргане, — скоромовкою випалив вiн, — а приворотнi чари легко зняти?

— Коли як. Залежить вiд самих чарiв i вiдьми, що їх накладає. Та для тебе це не актуально. За свою цноту не бiйся — на чаклунiв, навiть ще непробуджених, вони не дiють.

— Точно не дiють?

Фергюсон повернув голову й запитливо подивився на нього:

— Гадаєш, хтось тебе приворожив?

— Боюся, що так... Але не питай хто.

— Не питатиму.

Якийсь час обоє мовчали. Нарештi Кевiн, трохи осмiлiвши, запитав:

— Моргане, що менi робити?

— Думаю, нiчого. Я певен, що ти помиляєшся. По-моєму, це нiякi не чари, а банальне бажання стрибнути в гречку... Гм-м. Даруй, що втручаюсь у твоє особисте життя, та як я розумiю, зараз ви з Дейдрою рiдко... е-е, буваєте разом. Вона хоче зберегти бодай видимiсть пристойностi до вашого весiлля, i її можна зрозумiти. I також можна зрозумiти тебе — що ти мимоволi заглядаєшся на iнших дiвчат. Це цiлком природно.

— Аж нiяк! — палко запротестував Кевiн. — У цьому немає нiчого природного. Повiр менi, ця приворот, я знаю.

— То переспи з тiєю дiвицею, що буцiм приворожила тебе, — байдуже сказав Морган. — Як правило, приворотнi чари розвiюються пiсля першої ж ночi.

Кевiн був шокований:

— Ну, дякую за пораду! Чув би тебе Колiн...

— Ага! — усмiхнувся Фергюсон. — Це Дана? Тодi викинь з голови дурнi думки й заспокойся. Дана дуже гарненька дiвчина, i не дивно, що тебе вабить до неї — без усяких приворотних чарiв. Я теж її хочу, але не роблю з цього трагедiї.

Кевiн потупився:

— Це не Дана... це Бронвен.

Морган рвучко пiдвiвся i спрямував на нього ошелешений погляд.

— Бронвен?! Це дитя? Ти що, збоченець?

— Нiякий я не збоченець, — ображено i знiяковiло заперечив Кевiн. — I Бронвен уже не дитя. Вона ще юна — так, безперечно. У неї нема тiєї ранньої жiночностi, що властива Данi, з цим я теж згоден. Проте Бронвен уже зараз дуже приваблива i навiть... — Вiн осiкся, бо Морганiв погляд iз просто ошелешеного зробився очманiлим. — От бачиш, Моргане! Бачиш, що зi мною дiється! Коли я думаю про Бронвен, стаю геть дурний... Хiба це нормально?

— Нi, не нормально, — погодився Фергюсон. Вiд його поблажливостi не лишилося й слiду; тепер вiн сприймав ситуацiю серйозно. — Це вкрай пiдозрiло.

— Авжеж. Бронвен точно наслала чари, не сумнiвайся. Вона поводиться зi мною... ну, провокативно. Ставиться до мене, як до своєї власностi, наче цiлком упевнена, що я нiде вiд неї не подiнуся.

— А Дейдра? — запитав Морган. — Вона знає про твою... фатальну пристрасть?

— Нi. Я не наважуюсь їй зiзнатися. Боюся скандалу. Дейдра вже й так пiдозрює Бронвен у спробах увести мене i дуже зла на неї. Останнiм часом вони часто сваряться, хоча й намагаються не показувати цього на людях.

Морган кивнув:

— Я таки помiтив мiж ними напруженiсть, але не думав, що це через тебе. Бронвен узагалi стала дивною, ще дивнiшою, нiж ранiше. Мабуть, подорослiшала... на свiй власний манер. — Вiн ненадовго задумався. — I якщо в принципi iснує можливiсть приворожити чаклуна, то Бронвен, найпевнiше, це вмiє.

— I що ж робити?

— Ну, перший варiант — переспати з нею... Хоча Колiн точно вiдiрве менi голову за таку пораду. I тобi також — що ти послухався мене. А втiм, можна ризикнути.

Кевiн рiшуче похитав головою:

— Нi, це виключено.

— Ти так любиш Дейдру чи боїшся гнiву Колiна?

— I те, i iнше, — чесно зiзнався Кевiн. — Та головне все-таки Дейдра. Якщо я зраджу її, то вже не зможу любити так, як люблю зараз.

Морган важко зiтхнув i кинув на нього заздрiсний погляд.

— Щаслива ти людина, Кевiне. Щиро сподiваюся, що твiй шлюб буде вдалий... не те, що в мене, лайно собаче... — Вiн знову зiтхнув. — Гаразд, я спробую з’ясувати, що з тобою коїться. Та наперед нiчого не обiцяю. Чари, що впливають на психiку, значно легше накласти, нiж зняти. До того ж Бронвен, попри свiй юний вiк, дуже вправна вiдьма.

— То коли ми почнемо? — нетерпляче запитав Кевiн.

— Не квапся. Це слiд робити на свiжу голову, з ранку. Давай завтра... Хоча нi, завтра в мене заняття з десятирiчними.

— Хiба ти їх не скасуєш?

— Хотiв би, та не можу. Я задав наготувати по п’ять неактивних заклять, а дiтлахи ще недосвiдченi, i до четверга їхнi чари напевно втратять силу. Та й завтра у всiх нас буде важка голова пiсля пиятики. Пiслязавтра тебе влаштує?

— Цiлком.

— От i домовилися. — Морган схвально хрокнув i звiвся на ноги. — А тепер трохи розiмнемося, — сказав вiн, надягши нагрудник та маску для фехтування. — Вставай, лежню! В позицiю!

Кевiн також надягнув захисне причандалля i взяв свою шпагу, що лежала поруч на травi. Щойно вiн випростався, як Фергюсон без попередження провiв стрiмку атаку. Кевiн недбало вiдкинув його клинок убiк, зробив прямий випад i легенько торкнувся вiстрям шпаги його грудей.

— Нерозумно, Моргане! Навiть не сподiвайся заскочити мене зненацька... Ось, маєш!

Цiлий каскад обманних рухiв призвiв до того, що Морган удруге вiдкрився i знову отримав укол у груди.

— Холера! — спересердя вилаявся вiн. — Ти сущий диявол!.. Ану повтори цi штучки, тiльки повiльнiше. Деякi я бачу вперше.

У такому ж дусi проходили всi їхнi вправи з фехтування. Загалом, Морган був гарним бiйцем, проте його пересiчна майстернiсть не витримувала жодного порiвняння з тим фiлiгранним володiнням клинком, яке демонстрував Кевiн, королiвський магiстр бойових мистецтв — це почесне звання вiн одержав пiвтора мiсяця тому, що для нього самого стало цiлковитою несподiванкою. Кевiн знав, що вiдмiнно фехтує, на своєму островi вiн був найкращим фехтувальником — але й подумати не мiг, що йому не знайдеться рiвних навiть у Авалонi.

Пiсля чергової i, як завжди, успiшної Кевiнової атаки Морган знову зайшовся незлобивою лайкою.

— Це все твiй клинок, — додав вiн насамкiнець. — Без нього ти геть безпорадний.

Кевiн розсмiявся й запропонував помiнятися шпагами. Морган охоче погодився, бо саме це й мав на метi, приписуючи всi його успiхи винятково клинку. Проте пiсля обмiну загальний малюнок двобою не зазнав нiяких змiн — будь-якою iншою шпагою Кевiн володiв так само майстерно.

Зрештою йому набридла ця гра, i вiн з третьої спроби вибив з Морганових рук шпагу.

— Все. На сьогоднi досить.

— А хай тобi чорт! — лайнувся Фергюсон i пожбурив свою маску додолу. — Ти не лишив менi жодного шансу. Мiг би бодай раз пiддатися.

— Тодi б ти образився, — слушно зауважив Кевiн.

— Це точно, — погодився Морган. — Знаєш, твої колеги-магiстри з тебе просто диву даються. Вони кажуть, що для такої вправностi замало навiть найвидатнiшого таланту. За їхнiми словами, у твоїй манерi фехтування вiдчувається неабиякий досвiд — i це лише в двадцять рокiв.

— Еге ж... — насупився Кевiн. — I тут-таки заводять мову про моє загадкове походження. Починають вигадувати черговi дурницi — наче мало того, що вже є. — Вiн скрушно зiтхнув. — От що я тобi скажу, Моргане: якби покiйний король був живий, менi б нiзащо не дозволили одружитися з Дейдрою. До наших заручин поставилися бiльш-менш стримано лише тому, що король тепер Колiн, i престол успадкують його з Даною дiти. I все одно багацько людей обуренi тим, що Дейдриним чоловiком стане...

— Тьху! — сплюнув Морган. — Чужинець, найда... Ти гарний хлопець, Кевiне, але коли впадаєш у меланхолiю, стаєш просто нестерпний. Не бери дурного в голову, твоє походження тут нi до чого. Все це звичайнiсiнькi iнтриги заздрiсникiв. Якби Дейдра вибрала когось iншого, у нього з’явилося б не менше недоброзичливцiв. От побачиш, згодом усе владнається, i люди змиряться з фактом вашого шлюбу.

— Навiть Скажений барон?

Морган спохмурнiв. Наприкiнцi минулого мiсяця Бран Ерiксон повернувся до Авалона, отримавши на вiйнi поранення. З Кевiном вiн був надзвичайно чемний i запопадливий, що не могло не насторожувати людей, якi знали його пiдступну вдачу.

— Не до вподоби менi його поведiнка, — спроквола промовив Фергюсон. — Хтозна, що вiн замишляє. Якби ж ти дозволив менi викликати його на чаклунську дуель...

— Нi, — рiшуче вiдповiв Кевiн.

Вiн уже знав, що Колiн збирався вбити Брана Ерiксона в магiчному поєдинку. Але цьому завадили подальшi подiї: вiн став королем — а королi, як вiдомо, не б’ються на дуелi. Тодi Колiн змусив Ерiксона пiти на вiйну, у сподiваннi, що там його спiткає смерть. Проте не склалося, i Скажений барон повернувся додому, вiдбувшись лише легким пораненням. Тут уже Морган (вочевидь, не без Колiнової настанови) зголосився порiшити Ерiксона, коли той залiкує рану. Однак iз цим категорично не погодився Кевiн, який вважав барона своїм особистим клопотом i навiть почував себе ображеним через те, що друзi так опiкали його.

— Мабуть, Ерiксон чекає на пробудження мого Дару, — припустив Кевiн, — щоб викликати мене на чаклунський двобiй. Бо розумiє, що в звичайнiй дуелi зi мною не має жодних шансiв.

— Атож, — кивнув Морган. — У поєдинку на клинках ти зарiжеш його, як свиню. Що й раджу тобi зробити, коли вже вiдмовляєшся вiд моєї допомоги.

Кевiн невизначено хитнув головою:

— Бiда в тому, що вiн не дає нi найменших пiдстав. Боюсь, менi таки доведеться першим розпочати сварку. Обiзвати його негiдником, педерастом абощо.

— Тiльки не педерастом, — попередив Морган. — Ерiксон не вважатиме це за образу. — Вiн надягнув капелюха й пiдiбрав iз землi обидвi маски. — Ну, гаразд, поїхали до мiста. Сьогоднi свято, i дiвки будуть нарозхват. Отож треба поквапитися, щоб не лишитися з носом.

Попередній    Зміст    Наступний

Олег Авраменко. СИН СУТIНКIВ I СВIТЛА. Роздiл 9